06-06-2018 Улас Самчук 246

Художній час та простір в романі Уласа Самчука «Марія»

Художній час та простір в романі Уласа Самчука «Марія». Читати критику

Усач Наталія

У статті здійснюється спроба аналізу специфіки вияву та функціонування художнього часу й простору в романі Уласа Самчука “Марія”.

Ключові слова: художній простір, художній час, хронотоп, фабула, сюжет, нарація, оніми.

В статье делается попытка проанализировать специфику проявления и функционирования художественного времени и художественного пространства в романе Уласа Самчука “Мария”.

Ключевые слова: художественное пространство, художественное время, хронотоп, фабула, сюжет, нарация, онимы.

The article attempts to analyze the specifi c expression and function of art time and art space in the novel Ulas Samchuk “Mariа”.

Keywords: artistic space, artistic time, chronotope, plot, story, narration, onym.

Останнім часом значно підвищився інтерес літературознавців до проблеми аналізу художнього часу й простору. Це зумовлюється передусім тим, що час і простір є провідними елементами в будові художньої дійсності, яка певним чином відтворює реальний світ і людину в її зовнішньому та внутрішньому бутті.

Упродовж ХХ ст. вирішенням цієї проблеми в літературі займалися такі дослідники, як: М.Бахтін [2], М.Бланшо [3], М.Гей [4], А.Гуревич [5], А.Єсін [7], Д.Лихачов [9], Д.Лой [10], Ю.Лотман [11], В.Топоров [13], Б.Успенський [14], О.Ухтомський [15], Ф.Федоров [16], О.Шупти-В’язовська [17] та ін. Висловлені ними положення є надійним теоретичним підґрунтям більшості сучасних досліджень.

На означення часопростору О.Ухтомським був уведений, а М.Бахтіним глибоко розроблений термін “хронотоп”. На думку М.Бахтіна, хронотоп – це “…суттєвий взаємозв’язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі...” [2, 234]. Однак, введена в літературознавство категорія не заперечує можливості аналізу окремо художнього часу й художнього простору.

Час і простір важливі складові художнього світу твору. Вони формують образ світу, представлений у творі, сприяють вираженню авторської позиції. Вибір просторових та часових координат є значущим для втілення концепції світу митця. Художній час і простір тісно повязані з категоріями поетики жанром, стилем, образом, фабулою, сюжетом, нарацією та ін. Час і простір у літературному творі сприяють створенню й розкриттю художніх образів. Разом з іншими компонентами тексту вони визначають зміст і форму жанрів, їхню динаміку, взаємодію жанрових різновидів. Категорії часу та простору повязані з розвитком загальних та індивідуальних стилів. Для характеристики художнього часу та простору важливе значення має також родова приналежність твору [2; 7].

Оскільки основною формою організації подій у творі є сюжет, що реалізує певну фабулу, то основними формами часу в літературному творі можна вважати час фабульний (коли події відбулися в хронологічній послідовності), час сюжетний (порядок художньої організації подій), а також час наративний (коли й ким про події повідомлено) [11].

Якщо реальний час має досить обмежену кількість різновидів (минуле, теперішнє, майбутнє; рік, доба, година та ін.), то художній час за своєю семантикою і функціями має багато різновидів: час біографічний, історичний, міфопоетичний, символічний, фантастичний тощо. Час у літературному творі, на відміну від послідовності та циклічності реального часу, може прискорюватися та уповільнюватися, призупинятися, повертатися до минулого, проникати в майбутнє, поєднувати в собі різноманітні часові потоки і т.д. [1; 14].

Роман Уласа Самчука “Марія” є предметом глибокого і різностороннього аналізу дослідників – С.Бородіци, І.Бурлакової, Т.Гафарової, О.Пастушенка, С.Пінчука, Н.Плетенчук, Н.Приходько, В.Рахманової, М.Стасика, В.Сулими, Н.Чечель та ін. Однак предметом детального наукового аналізу не була категорія художнього часу й простору роману.

Метою нашого дослідження є спроба простежити функціонування художнього часу й простору в романі Уласа Самчука “Марія”.

Події роману охоплюють кілька десятиліть: у ньому автор художньо осмислює суспільні катаклізми, людські драми й трагедії в дореволюційний період, після жовтневого перевороту, в роки громадянської війни і в час злочинних більшовицьких реформ 30-х років, наслідком яких був геноцид, що забрав з життя близько 10 мільйонів чоловік.

Всі події в романі нерозривно пов’язані з життям головної героїні Марії, образ якої автор підносить до символу України. Вже перші слова твору говорять про трагічний образ героїні, адже дні її лічені: “Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі” [12, 7].

Початок її життя був розкiшним. Марiя-немовля – “жива репетлива дійсність”, вона розкошувала: “Не раз прокинеться вiд сну, нап’ється з материного лона пахучого напою i наповнюється радiстю... Белькоче, пiднiмає до самого носа ноженята, завзято пацає ними, розчепiрює ледь помiтнi пальченята, завзято ловить щось настирливе перед очима” [12, 7]. Iз цим властивим справжньому борцевi за iснування щирим завзяттям Марiя пройде весь вiдведений їй долею шлях. Та ось перше лихо, яке довго не могла збагнути Марiя: вона – сирота. Розпочались поневiряння маленької героїнi: життя в убогiй тiтчинiй родинi, де ще “п’ятеро крикливих ротів” [12, 11], що “хочуть самi обов’язково щодня їсти” [12, 11]. Час плине, i з недоглянутої, циганкуватої, з “великим набубнявiлим животиком” дiвчини виросла красуня, за якою упадали хлопцi з усiх околиць, а згодом ми бачимо Марiю-матiр. Героїня Самчуком обожнена, вiн намагається подати її життя в чiткому хронологiчному порядку день за днем, рiк за роком.

У змістовий шар тексту закладена ідея повторюваності – в зображенні основних періодів Маріїного життя, починаючи від дитинства, років молодості до зрілості і старості, які сприймаються як природний кругообіг, а це дає підстави стверджувати про циклічність художнього часу як принципу побудови роману. Він простежується, по-перше, в картинах щоразу нової пори року, які беруть на себе функцію тла розповіді. По-друге, у зміні дня й ночі, які так само мають певне символічне навантаження.

З давніх-давен пори року асоціювалися в основному з землеробським циклом: осінь – час вмирання, весна – відродження. Це ми можемо помітити і в творі: саме осінню, такою урожайною, коли всі збирають плоди помирає Маріїн син Романьо. Однак, поряд із традиційною символікою, автор також вносить і певний контраст: це простежується в зображенні весняної пори, коли вся природа оживає – а люди гинуть із голоду.

Виникли давно і складають стійку систему емоційно-символічні значення: день – час праці, ніч – спокою, вечір – заспокоєння й відпочинку, ранок – пробудження. Згадуючи у творі про хороші роки, автор пише: “Кожний схід сонця приносив працю, захід – відпочинок” [12, 118]. Однак, наприклад, ніч не завжди є порою спокою. Вона також символізує час небезпеки, чогось невідомого, таємничого. Саме вночі Корній вбиває свого сина Максима, Гнат підпалює Маріїну хату.

В аналізованому романі варто звернути увагу на сновидіння, які неодноразово бачить Марія. Місце розташування картини сну в творі не буває випадковим і завжди пов’язане з його ідейним змістом. В нашому випадку сон є “забіганням” наперед. Паралель між картинами сну й сюжетом роману проектується на майбутнє персонажів. Сновидіння Марії виразили її підсвідоме передчуття подальшої долі героїв, адже кожного разу Марія бачила символічні картини, які сповіщали їй про те, що мало відбутися в майбутньому: це і смерть її сина Романа, і пожежа, і вбивство сина Максима.

Дуже потужний образ часу письменник створює наприкінці твору: “26258-й день… день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока. … Повільно наступила ніч… Ніч вічності” [12, 141]. Автор називає точний час, який прожила головна героїня, враховує, кожний день.

Фабульний час в романі визначається конкретними хронологічними координатами, пов’язаними з життям героїв та з історією України на тогочасному етапі. Улас Самчук створює узагальнений образ складного й суперечливого часу України 1917–1933 рр. Також письменнику важливо показати емоційне сприйняття, суб’єктивне переживання подій людьми свого часу.

Сюжетний час у романі не виходить далеко за межі фабули, за межі біографії головної героїні.

Улас Самчук зображує давні традиційні проблеми моралі, любові й щастя, праці на землі, національної свідомості, трагедії України об’ємно і багатогранно завдяки використанню різних типів нарацій (авторська оповідь, діалоги та монологи героїв, непряма мова та ін.). Наративний дискурс надає подіям суб’єктивного забарвлення. Оскільки в центрі історичного процесу знаходиться особистість, то оцінки й погляди персонажів, особистісне переживання часу героями досить важливі для розуміння драматичної епохи та місця людини в ній.

Простір твору так само досить широкий – це простір тодішньої України.

В романі Улас Самчук наводить цілий ряд історичних і сучасних хронотопних прикмет, онімів: антропоніми (назви історичних осіб: Грушевський, Кащенко, Ленін, Маркс, Микола ІІ, Петлюра, Сталін), хороніми (Україна, Росія, Маньчжурія та ін.), ергоніми (газета “Пролетарська правда”, пісня “Світе тихий”, Центральна Рада, НЕП, УССР та ін.), теоніми (Бог, Матір Божа, Ісус Христос та ін.), ороніми (Карпати, Кавказ) та ін. Всі вони текстуально зумовлені й виконують важливі функції: служать для створення колориту певної епохи – кінець ХІХ ст. – перша третина ХХ ст.; створюють умови для відповідних асоціацій; увиразнюють думки читачів щодо описаних історичних подій та ін.

Дослідники Л.Бабенко [1], М.Бахтін [2], М.Дудорова [6], Д.Лихачов [9], Ю.Лотман [11] та інші під час опису художнього простору говорять про його відкритість / замкненість. Як зазначає М.Дудорова, “будь-який тип художнього простору володіє рядом таких характеристик, як орієнтація відносно суб’єкта по горизонтальній чи вертикальній осі, замкнутість / відкритість, протяжність / звернутість тощо” [6, 447].

Для “відкритого” простору характерна відсутність його меж, протяжність, без початку й кінця, без перешкод, він не закріплений за певним куточком землі [6]. Варто зазначити, що в творі відкритий простір позначений лексемами штучного або природного походження. До відкритого простору штучного походження в романі Уласа Самчука “Марія” належать сад, стежка, село, вулиця, поле тощо. Численну групу лексем відкритого простору штучного походження формують лексеми дорога й сад.

В літературознавстві існує доволі багато праць, присвячених образу дороги як просторової координати. На думку дослідників, цей образ може мати різні значення: обрій, зміна почуттів, нові зустрічі, шлях до рідної оселі, пошуки себе та ін. Дехто з науковців, наприклад, М.Бахтін, Ю.Лотман говорять про те, що хронотоп дороги у творі може метафоризуватися як “життєвий шлях” [2; 11]. В аналізованому романі дорога – це джерело змін, вона символізує життєвий шлях, на якому може трапитися будь-що. І головний герой повинен зробити вибір, якою життєвою дорогою піти. Від цього вибору залежить його подальше життя. Наприклад: “Постояла, ноги якось рушили і понесли Марію звичайною стежкою, туди, де носили її вже пару років. Нема тобі, Маріє, звороту. Йди до кінця” [12, 49]. “Підемо різними шляхами і чи зійдемось ще коли?” [12, 85]. Як бачимо, в наведених реченнях лексеми стежка і шлях означають “життєву дорогу”, яка в кожного своя. Однак помічаємо й те, що головна героїня Марія не боїться перешкод і труднощів, а йде по своєму “життєвому шляху” з надією на краще.

Символічне значення “життєвого шляху” Марії в цьому творі уособлює єдину історію цілого українського народу.

Ще одним досить поширеним в романі є образ саду. Якщо порівнювати народні вірування українців й погляди Уласа Самчука на символічне значення саду, то можна знайти деякі спільні риси. Наші предки вірили, що сад оберігає оселю. Вважалося: якщо біля хати немає дерев, то це недобре місце, де обов’язково є страждання. З рядків твору ми бачимо: “Зник зелений хутір. Знівечено сад” [12, 134]. Через образ “знівеченого саду” автор зображує втрачене, відібране щастя, яке буде довго відновлюватися. І, навпаки, красиві, живописні сади змальовує письменник там, де зображуються щасливі, приємні моменти: “Сад розлігся, пасіка гуде. Восени клуні тріщать від збіжжя. Навколо скирти пшениці та вівса. Сад сипне яблуками, сливами” [12, 14].

Відкритий простір природного походження в романі представлений цілим рядом просторових номінацій, зокрема це небо, сонце, хмарини, місяць, земля, рідний край, ліс тощо.

Досить часто в романі зустрічаємо образ неба, яке завжди уособлює нескінченний простір: “Зоріє також небо і також всі вікна хат” [12, 77].

Небо може викликати й певні переживання, потаємні думки героїв, як от, наприклад, в ніч перед Пасхою все довкола й навіть небо говорить, що наближається величне свято: “Час від часу монастирська дзвіниця освічується, ніби блискавкою, виразно на хвильку вирине з темноти і сховається знов, а в темно зоряне небо вривається і розсипається на безліч барвних вогнів довжелезна ракета” [12, 78]. Образ неба може символізувати й перешкоди, і щасливі дні. У цьому контексті варто згадати, як Гнат звертається до людей: “Ви жили у цьому краю, бачили його широкі простори, бачили небо, налите теплом, налите барвами, яких ніде більше нема” [12, 133]. В цьому реченні небо символізує щасливі для людей дні, про які вони на цей момент можуть лише згадувати.

Отже, небо завжди символізує нескінченний простір. Воно може набувати рис жорстокості та доброти, символізувати спокій або тривогу. Автор асоціює також небо з Богом або Всесвітом, який має безліч таємниць, проте завжди величний: “Чому зітхаєте і звертаєте ваш погляд до неба” [12, 133].

Дуже часто в романі зустрічається й образ сонця, яке, виступаючи частиною пейзажу, має особливе символічне значення. Кожен схід сонця приносив людям працю, а захід – відпочинок: “Сонце допомагало життю. Он парує широке поле. Воно вимагає зерна. Встає раненько селянин, хреститься на схід сонцеві і плужиться на ниву” [12, 54]. Сонце в творі є й провісником чогось страшного, біди: “Сонце не захотіло світити і почорніло, а люди дивилися здивовано і пророкували бородачі, що настане брань велика і поллється скрізь, як широка земля, людська кров” [12, 89]. Як бачимо неабияке значення відіграє чорний колір – колір смутку, печалі, горя, трауру.

Отже, одна з найважливіших функцій пейзажу полягає в тому, що він може бути опосередкованим засобом характеристики героїв художнього твору, контрастно протиставлятися або зіставлятися з душевним емоційним станом людини, складати чуттєвий, психологічний фон розвитку сюжету. Тобто якщо автор включає у свій твір описи природи, це завжди чимось вмотивовано. Природа у творі може виступати “своєрідною мовою”, щось символізувати.

Щодо “закритого простору”, то, як зазначає М.Дудорова, “закритий простір передусім пов’язаний з людською діяльністю, і, відповідно, з артефактами…” [6, 446].

Найбільш уживаними образами “закритого” простору в романі є хата, двір, церква, а також такі номінації закритого простору, які є частиною будівель і приміщень або асоціативно з ними пов’язані – двері, поріг, вікно, стіна, колодязь та ін.

Саме інтер’єр (речове оточення персонажів та їхніх дій, опис приміщень, побуту, предметів тощо) допомагає детальніше уявити той час, коли відбуваються події у творі, зробити висновок про тогочасне становище загалом.

“Дім”, на думку А.Єсіна, є “однією з основних типологічних моделей простору, що представляють собою змістовні форми, які, зберігаючи свій загальний широкий сенс індивідуалізуються автором” [7, 59]. Улас Самчук у романі досить часто звертається до опису житла. Ось, наприклад, ми бачимо новозбудовану хату Гната: “цегляна”, “кути й комин обарвлений”, “стріха бляшана й розмальована на зелено” [12, 22], – чи, наприклад, напіврозвалену хатину Корнія. Такий опис простору житла дозволяє створити максимально повну картину життя людей.

Облаштування будинку Марії розкриває також ставлення її до релігії. Адже ми спостерігаємо, що де б вона не жила, завжди в її оселі є образи, до яких вона ставиться з великою пошаною.

Таким чином, простір будинку, двору, саду Марії можна визначити як ідилічний хронотоп. Тут ми бачимо простих, добрих людей, чиє життя проходить в чесній праці й турботі про ближнього. Однак у цьому просторі не знаходить собі місця Максим і зрештою руйнує його.

Доволі часто у творі зустрічається простір колодязя, який також відіграє важливу роль в нашому дослідженні. Колодязь і криницю ще з давніх часів в Україні вважали священними, тому що вони пов’язані з водою – джерелом життя. І, як бачимо, в творі колодязь завжди був потрібен як для людей, так і для худоби. Він виступає й місцем зустрічі, адже саме біля нього зав’язалася дружба Корнія з Марією. Безумовно, зображений в романі закинутий колодязь має певне символічне значення – зруйноване щастя, відібране благополуччя: “Он там закинутий колодязь. Корній підійшов до нього і зупинився на тому місці, де колись витягала Марія воду” [12, 131].

У романі “Марія” життя персонажів проходить у двох художніх площинах. З одного боку, перед читачем розгортається простір – яскравий, насичений емоціями, змістом, сонцем і, головне, любов’ю. У ньому проходять будні сім’ї Марії. З іншого боку, простір злочинства, злиднів, голоду, страждань. Найстрашніше, що в цьому просторі минає практично все життя Марії.

І, незважаючи на те, що історичні часи, зображені у творі, вже минули, суспільні проблеми тієї доби минулися, Улас Самчук ставить ширші за суспільні проблеми – зокрема проблеми морально-етичного й філософського рівня. Проблема свободи, людської гідності, безкорисливої взаємодопомоги та любові до ближнього залишаються актуальними за всіх часів.

Отож, простеживши функціонування художнього часу й художнього простору в романі “Марія”, можна сказати, що вони мають передусім сюжетотворче значення і є організаційними центрами основних подій, які описує автор. Окрім того, моделі художнього простору й часу безпосередньо впливають на вчинки й характери персонажів та надають героям додаткових характеристик.

Література:

1. Бабенко Л.Г. Русская глагольная лексика : денотативное пространство : [кол. монография] / Под общ. ред. Л.Г.Бабенко. – Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 1999. – 460 с.

2. Бахтин М.М. Время и пространство в романе / М.М.Бахтин // Вопросы литературы. – 1974. – № 3. – С. 133–179.

3. Бланшо М. Пространство литературы / М.Бланшо. – К. : Логос, 2002. – 288 с.

4. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль / Н.К.Гей. – М. : Наука, 1975. – 472 с.

5. Гуревич А.Я. Что есть время / А.Я.Гуревич // Вопросы литературы. 1968. – №11. – С. 151–174.

6. Дудорова М.В. Опыт описания пространственного образа в поэзии И.Анненского / М.В.Дудорова // Новая Россия : новые явления в языке и науке о языке : [материалы всероссийской научной конференции, 14–16 апр. 2005 г., – Екатеринбург, Россия] / Под. ред. Л.Г.Бабенко. – Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2005. – С. 444–450.

7. Есин А.Б. Время и пространство / А.Б.Есин // Литературоведение. Культурология : [избранные труды]. – М. : Флинта, Наука, 2002. – С.82–97.

8. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів / В.Лесин, О.Пулинець. – К. : Радянська школа, 1971. – 487 с.

9. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы / Д.С.Лихачев. – Л : Наука, 1967. – 372 с.

10. Лой А.Н.Социально-историческое содержание категорий “Время” и “Пространство” / А.Н.Лой. – Киев : Наукова думка, 1978. – 133 с

11. Лотман Ю.М. К проблеме пространственной семиотики / Ю.М.Лотман. – СПб : Искусство, 2000. – 442 c.

12. Самчук У. Марія : Хроніка одного життя / У.Самчук. – К. : Рад. письменник, 1991. – 187 с.

13. Топоров В.Н. Простір і текст / В.Н.Топоров // Текст : Семантика і структура. – М., 1983. – С. 227–284.

14. Успенский Б.А. Семиотика искусства / Б.А.Успенский. – М. : Школа “Язык русской культуры”, 1995. – 357 с.

15. Ухтомский А.А. Доминанта души Текст : из гуманитарного наследия / А.А.Ухтомский. – Рыбинск : Рыб. Подворье, 2000. – 605 с.

16. Федоров Ф.П. Романтический художественный мир : пространство и время / Ф.П.Федоров. – Рига : Зинатне, 1988. – 456 с.

17. Шупта-В’язовська О. Проблеми вивчення художнього часу і простору в контексті літературознавчої термінології / О.ШуптаВ’язовська // Історично-літературний журнал. – 2007. – №13. – С. 4–54.



Ключевые слова: роман,Марія,Улас Самчук,Критика,рецензія,аналіз,читати критику,онлайн,критичні статті,твори,Критические статьи,проза,художній простір,художній час,сюжет,фабула

Читайте также