Інтертекст у структурі роману Мішеля Турньє «Лісовий цар»
І. В. Усипко, Н. П. Орлик
Мішель Турньє - один із найяскравіших сучасних французьких письменників. У його творчості сполучаються філософія і література, реальність і вимисел. Критики відносять його твори до «романів-міфів», до «романів-легенд». Автор використовує відомий літературний або міфологічний сюжет і інтерпретує його по-своєму, знаходить або вигадує нові факти, розвиває власну гіпотезу.
Твір Турньє «Лісовий цар» («Le Roi des aulnes», 1970) відносять до кращих романів 1970-х, що заклали фундамент французького постмодернізму. Як і інші твори цього письменника, роман побудовано на інтертекстуальності.
Поняття інтертекстуальності вперше з'являється в науковому вжитку французьких літературознавців наприкінці 1960-х років. Теоретики постмодернізму надавали цій категорії значення загального закону літературної творчості. Так, наприклад, Р. Варт писав: «Кожен текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш-менш пізнаваних формах: тексти попередньої культури й тексти навколишньої культури».
Цитатний характер постмодерністської літератури, створюваної за допомогою деконструкції культурного інтертексту. найчастіше поширюється й на заголовки творів.
Цитатний заголовок семантично скріплює текст роману М. Турньє. Він сигналізує про його приналежність до поля постмодернізму й орієнтує на співвіднесення й самого заголовка, і всього тексту з культурним інтертекстом і данської міфології, і балади Гете. Сюжет заснований на похмурих древньоданських легендах про Лісового царя - викрадача й убивцю дітей, за мотивами яких Й.-В. Гете написав баладу «Der Erlkônig» («Вільховий король»), яка відома у нас в перекладі В. Жуковського як «Лісовий цар». Назва «вільховий король» прийшла з Данії і означає «ельфійський король». Егіе раніше було аналогом слова ельфи. A Erlenkônig — король ельфів - сутність типу нашого Вія. Від слова Егіе з’явилась також назва дерева - вільха. Вільха вважалася ельфійським деревом, тому шо в неї червоний сік. Є навіть приказка: «Вільха й руде волосся рідко з'являються з гарної причини». Так що Erlenkônig можна також перекласти і як «вільховий король».
Заголовок роману «Лісовий цар» виконує декілька функцій: він репрезентує текст твору, його зміст, форму, виражає ідейний пафос, породжує деякі уявлення щодо сюжету та героїв, називає мотив, важливий для концепції всього твору. Такий заголовок можна назвати згорнутим текстом твору, так як він не просто представляє окремі сторони змісту й форми літературного твору, а й взаємодіє з ними, знаходячи в процесі цієї взаємодії переносне значення й перетворюючись у складний метафоричний образ, образ-символ.
Назва роману налаштовує на наявність у творі людожера, викрадача дітей і ми зустрічаємо його вже на першій сторінці роману: «Ти людожер, іноді казала мені Рашель. Людожер? Тобто феєричний монстр, що з’явився з мороку часів? Так, я вірю в свою феєричну натуру, я маю на увазі це секретне поєднання, яке змішує мою власну долю з обертом речей і дозволяє їй долучитися до смислу цього оберту».
Цим людожером виявляється Авель Тіфож, володар гаражу. Він вважав що все життя, особливо його, пронизане символами. Все символічно, починаючи з його імені - Авель. «Навіть моє ім’я — Авель здавалося мені випадковим де того часу, як рядки з Біблії, які вказували на те, що так звали першого вбитого в людській історії, не потрапили мені на очі». Французькою ім’я героя вимовляється як Абель, що співзвучно з іменем одного з древньоданських персонажів. У статті Л. А. Єлісєєвої в розділі «Скандинавська міфологія» знаходяче, що: «Абель - у середньовічній європейській міфології - один із проводирів Декого Полювання (Шлезвіг, Данія).
Король Абель був братовбивцею. Під час походу проти фрисландів (1252 р.) він застряг у трясовині, переправляючись через Ейдер, і був уражений на смерть, не в силах захищатися під своєю важкою бронею. Абель був похований у церкві святого Петра в Шлезвізі, але за скоєне ним жорстоке братовбивство він не знав спокою в могилі. Ночами він тинявся по церкві, тривожачи ченців, що моляться, так що, нарешті, довелося витягти його тіло й утопити в трясовині під Готторпом. Щоб він не піднімався з могили, його проткнули гострим колом. Це місце й тепер зветься «Могила короля». Однак там, де він похований, і на околицях того місця чули жахливий шум і лементи, які до смерті лякали нічних перехожих. Багато хто підтверджував, що чув звук, що нагадує мисливський ріг, немов хтось полює, і нічна варта в Готторпе часто чула ці звуки. Багато ходило слухів, що Абель щоночі виїжджав верхи на чорному коні в супроводі демонічних псів, які горіли вогнем. Тоді люди чули, як ляскають ворота, і доносяться жахливі лементи й гавкіт, так що тих, хто чув це, вражав жах».
Дещо з цього опису має точки зіткнення не тільки з долею героя Турньє, але й з численними мотивами твору, трясовина як могила, мисливський ріг, чорний кінь і демонічні пси, жах, який викликав Абель. Протягом всього твору Тіфож займався полюванням - це полювання за символами, які насичують роман, фотополювання за дітьми у довоєнний час, полювання на голубів, єгерство і полювання у заповіднику в Ромінтені і, нарешті, полювання у Кальтенборні, де він роз’їзжджав на коні у супроводі собак, «чорних демонів», «полюючи» на хлопчаків. Життя Тіфожа закінчиться саме у трясовині, але згадуючи, що він вважає себе таким, що з’явився з глибини віків, старим і вічним, як сам світ, смерть його не сприймається як кінець історії про «людожера» і «викрадача дітей».
Це історія людини, що читає знаки і слідує велінням долі, що фатальним образом повторює долю інших втілень міфічних гігантів-людожерів: Вільхового короля, а також Геринга й Гітлера, яких Турньє репрезентує як людожерів з Ромінтена й Растенбурга. Особиста історія героя являє собою свого роду прелюдію до подорожі в країну чистих символів, якою у свідомості Тіфожа постає Пруссія, країна, де доля головного героя зрештою розчиняється як якийсь спалах.
У фіналі роману з’являється пряма паралель зі святим Христофором. Але біблійський святий переносить маленького Ісуса на інший берег, даючи йому життя, а отже, і можливість взяти на себе всі гріхи людські, а Тіфож - забирає єврейського хлопчика зі страшного світу у смерть, можливо, рятуючи його таким чином від подальших негод. Все символічно і багатомовно, як і весь роман «Лісовай цар» й інші твори Мішеля Турньє. У всякому разі людожером, в прямому значенні цього слова, герой ніде не показаний.
Як епіграфи Турньє використовує літературні та Біблійні цитати, які співвідносяться як з усім твором в цілому, так і безпосередньо з текстом глави, якій вони передують.
Епіграфи до кожної з глав створюють складні образи, що розраховані на сприйняття контексту, з якого вони були витягнуті. Вони вводять читача в дію, іноді даючи попередні роз’яснення, а іноді натякаючи на наступні події.
Інформація, що вводиться епіграфами, завжди є інформацією про текст. Іноді це змістовно-фактуальна інформація, у випадку, коли епіграф задає тему, яку підхоплює і розвиває наступний за ним текст (як епіграфи до 1, 2, 3 глави іноді це інформація змістовно-концептуальна, коли епіграф виявляє ідею, концепцію твору (4, 5 глава).
Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2009. – Ч. 3. – С. 253-257.
Твори
Критика
