Я. Ф. Головацький як бібліограф і книгознавець
М. Гуменюк
Бібліографічна і книгознавча діяльність Я. Ф. Головацького, відомого діяча літературного відродження в Галичині (1814-1888), була тісно пов’язана з його літературною і науковою діяльністю. Він і його товариші уважно стежили за літературним розвитком у Східній Україні, раділи поширенню видавничої справи.
«Радуємся дуже всім тим, що у вас нового видається доброго — гаразд, що на праве джерело натрафили, добувають та відкопують рідну батьківщину з передвіцької первісної Русщини, не забувають й козацького красноцвіту», — писав Я. Головацький до О. Бодянського в листі від 26 липня 1846 р.
Молоду українську літературу Східної України Я. Головацький і його сподвижники розглядали як таку, що спрямовувала розвиток літератури в Галичині. Характерними щодо цього були його слова про М. Шашкевича:
«Пригодою лучилась Котляревського «Енеїда», малоросійські пісні Максимовича та, либонь Павловського, граматика; урадуваний, найшов тоє, за чим так давно глядів, зобачив живий приклад, переконався о можності народної руської словесності, загадав велику гадку утворити чистонародну словесність южноруську і се сій гадці вірний остав до кінця».
Наголошуючи на необхідності творити художню літературу мовою народу, Я. Головацький писав:
«Шкода лишень, що галицьким писателям так мало знакома молода література малоруська на Україні, через що дуже збиваються з дороги народного слова і одні Епадають в польщизну та й псують чистонародний ізустний язик, котрий так прекрасно цвіте в піснях народних, а другі, хотячи єго прибрати і прикрасити із церковнослов’янського язика взятими формами, впадають на друге бездоріжжя, котре тільки літ не дало розвитися істинно народній словесності, і відклоняються від тої непринужденої, щиросердечної а разом і благородної простоти, котрою лиш простонародний южноруський язик похвалитися може».
Діячі української й російської культур такі, як М. Максимович, І. Срезневський, І. Вагилевич та інші, заохочували Я. Головацького до праці на користь української культури. Наприклад, І. Вагилевич в листі до Я. Головацького від 1 липня 1843 р. писав:
«Тішить мене, що ти зараз труждаєшся в літературі (...) Наші краяни виступлять в жисть європейську як нарід цивілізований прикметно до духа і потреби верем’я».
Та в кінці 40-х років XIX ст. намітився відхід Я. Головацького від цих ідей. Зокрема, він українську мову почав розглядати як один з діалектів російської мови. Такі нігілістичні погляди Я. Головацького визрівали поступово і цілком оформилися тоді, коли він емігрував до Росії. Вони, по суті, нічим не відрізнялися від поглядів російських реакціонерів, активних проповідників самодержавно-кріпосницької ідеології — Каткова, Валуева та ін.
У різкому повороті Я. Головацького вправо значну роль відіграв М. П. Погодін (1800-1876) — поборник реакційної теорії офіційної народності, захисник самодержавно-кріпосницьких устоїв, який прагнув спрямувати давні симпатії українців Галичини до російського народу у вигідне для самодержавства річище.
Вплив Погодіна на певну частину галицької інтелігенції був настільки значний, що галицький історик-москвофіл Д. Зубрицький у листі до нього від 15 (27) жовтня 1853 р. назвав себе «отаманом погодінської колонії в Галичині». Крім того, на Я. Головацького впливали і деякі діячі культурного відродження на Україні (М. Максимович, П. Лукашевич та ін.), що мали досить песимістичні, «похоронні» погляди на майбутнє українського народу і його мови, по суті, не вірили в живучість українського слова. Так, М. Максимович в 1840 р. писав Д. Зубрицькому, що «все, що у нас пишеться по-малоруськи, є деяким чином вже штучне, яке має інтерес обласний, як у німців писане на алеманському діалекті. У нас не може бути словесності на південно-руській мові, а тільки можуть бути і є окремі цією мовою твори — Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гребінки та інших. Південно-руська мова в нас є вже як пам’ятник тільки, з якого можна збагачувати великоруську (...) мову».
Характерно, що для підкріплення своїх реакційних поглядів на український народ і його мову Я. Головацький не раз посилався саме на такі недалекоглядні, позначені зневірою міркування.
У 1848 р. у Львівському університеті відкрилася кафедра руської (української) літератури. Найбільш підходящим кандидатом на звання професора цієї кафедри виявився Я. Головацький. Проте як професор української літератури він не виправдав надій громадськості Галичини. І. Франко писав, що Я. Головацький, викладаючи в університеті, «бачив дуже ясно повний обсяг нашої літератури і головні дезідерати праці над нею. На жаль, сам він дуже мало зробив для виконання свого плану, вчасно, ще від 1850 р. загубивши свої українські симпатії і збившися з шляху, закресленого сим планом».
У 1867 р. Я. Головацький змушений був залишити Галичину і виїхав до Росії. Він оселився у Вільні, де одержав посаду голови археографічної комісії для розбору і видання стародавніх актів; був він також головою тимчасової комісії по влаштуванню Віденської публічної бібліотеки і музею.
На початку 70-х років помітних змін зазнало і соціальне становище Я. Головацького; він придбав у с. Вотня (Білорусія) маєток, став російським поміщиком. Мав він чин дійсного статського радника, був нагороджений орденами, одержував коштовні подарунки за піднесені цареві наукові праці; діти його мали сприятливі умови для навчання. Наприклад, дочка Головацького Софія, стипендіатка цариці, навчалася в Олександрівському училищі Смольного монастиря в Петербурзі, яке закінчила із срібною медаллю.
Але в останні роки вірний царський службовець, справи якого йшли досить успішно, був скомпрометований. І скомпрометувала його дочка Софія. Справа в тому, що С. Головацька, котра працювала вчителькою в Москві, була революціонеркою. Як довідуємося із «Справки об обыске и аресте учительницы Софьи Головацкой, 1886, 15 декабря», у Головацької було знайдено заборонену революційну літературу, вона підтримувала зв’язки з гуртком революційної молоді.
Як бачимо, шлях Я. Головацького був складний і суперечливий, його діяльність значною мірою мала антинародний характер. І. Франко в статті «Іван Гушалевич» досить влучно охарактеризував Я. Головацького і його однотабірників: «Гушалевич не був одиноким здібним і талановитим чоловіком, якого — що вжию вульгарного вислову,— пожв’якало і виплювало наше москвофільство. Яків Головацький, Іван Наумович, Ізидор Шараневич, Антін Петрушевич і многі інші зазнали сеї долі (...). Напрям, що має метою умертвити живого духа та живий національний рух серед нашого народу, мертвить, ломить і деправує поперед усього своїх чільних діячів».
Однак серед літературної і наукової спадщини Я. Головацького, крім ранніх творів періоду «Руської трійці», є дещо таке, що залишило помітний слід в історії української культури. Стійку, наприклад, вартість мають такі праці Я. Головацького, як «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1863-1876), «Географический словарь западнославянских земель и прилегающих стран» (1884) та ін. Історик же української бібліографії не може поминути книгознавчих та бібліографічних праць Я. Головацького.
Цікавитись книгою Головацький почав рано. В 30-40-х роках він уважно стежив за видавничим рухом у Галичині, Наддніпрянщині, Росії та інших слов’янських країнах, намагався одержати інформації про вихід нових книг, інформував своїх кореспондентів про появу нових видань у Галичині. Про це свідчить широке листування Я. Головацького з діячами української, російської культур та культур інших народів. Зокрема, багато відомостей про книгознавчі інтереси Я. Головацького знаходимо в його листуванні з О. Волинським. Останній інформував Головацького про видавничий рух у Східній Україні і Росії, надсилав твори української і російської літератур, праці з історії України. Це мало велике значення, оскільки взаємоінформація про нові видання в Галичині і Наддніпрянщині в ті часи була дуже слабо налагоджена.
«Нам тутки дуже тяжко за вісти справедливії о руській словесності, хоть і не за горами ні за морями живемо, та яка відомість зблукає до нас, то все із третьої або четвертої руки (...). Тому й коли ласка Ваша присилати і в будуче книжок, то не дуже дожидайте від нас списків», — писав Я. Головацький до О. Бодянського 5 листопада 1844 р.
У листах до О. Бодянського Я. Головацький докладно повідомляв адресата про вихід нових книжок у Галичині. Ці інформації мали суто бібліографічний характер: у них називався автор книги, розкривався її зміст, характеризувалась мова тощо. Знаходимо в листах і елементи вивчення читацьких запитів, його цікавило питання про те, як сприймають читачі той чи інший твір. Наприклад, в листі до П. Куліша від 30 червня 1859 р. Я. Головацький запитував останнього, який успіх у читачів мають «Записки о Южной Руси» і «Чорна рада» Куліша, твори М. Вовчка. Проживаючи в Галичині, Я. Головацький налагодив контакти з деякими книгарями України й Росії. Як свідчать його рукописні матеріали, шлях книги з Петербурга до Львова в 40-50-х роках XIX ст. пролягав через Київ і Броди.
«Повіреним» Я. Головацького в Петербурзі був книготорговець В. Печаткін, у Києві — бібліотекар і книготорговець П. Должиков, у Бродах —Д. та І. Гартенштейни (батько й син). В. Печаткін і Д. Гартенштейн були, очевидно, людьми, для яких головним у книготоргівлі був комерційний бік справи. Цікавішою постаттю був П. Должиков, якому С. І. Маслов присвятив спеціальну працю «Київський бібліотекар П. П. Должиков і його бібліотека «Аптека для душі» (праця, на жаль, ще не надрукована).
З листів П. Должикова до Я. Головацького можна зробити висновок, що перший цікавився питаннями українського театру, бібліографії. Наприклад, в листі від 30 листопада 1850 р. П. Должиков виявив радість з приводу того, що Головацький цікавився українським театром і просив останнього прислати йому український переклад п’єси И. Коженьовського «Верховинці» для постановки в Києві.
У листі від 23 жовтня 1850 р. П. Должиков повідомляв, що він має намір поставити в Києві українські драматичні твори, бо в Києві «публіка любить малоросійські п’єси (...), є славні малоросійські артисти». З цих листів дізнаємося про ті цензурні перепони, які зазнавала книга на шляху з Галичини до Києва. Іноді книга перш, ніж потрапити з Львова до Києва, мусила «загнути крюк» до Петербурга. «Сумно, що наша рідна література зустрічає такі перепони», — писав П. Должиков Я. Головацькому 23 жовтня 1850 р.
Австрійська цензура з свого боку теж чинила перешкоди на шляху книги. Як. повідомляв Я. Головацький О. Бодянського 28 травня 1858 p., твори А. Майкова, що їх вислав з Москви О. Бодянський Я. Головацькому, «мандрували» до Львова через.... Прагу, Відень і Будапешт.
«Яким довготерпінням треба озброїтися в нас любителеві російської словесності, щоб одержати яку-небудь російську книжку», — писав Я. Головацький.
На основі листування Я. Головацького з діячами української і російської культур, з книгарями П. Должиковим, В. Печаткіним, Д. та І. Гартенштейнами можна скласти деяку уяву про те, які книги цікавили в ті часи галицького інтелігента (в читацьких інтересах Я. Головацького проявилися не тільки його особисті смаки й уподобання). Це твори українських і російських письменників, праці з історії України і Росії, фольклорні збірники, підручники для середніх і вищих шкіл.
Пристрасний книголюб і популяризатор книг Я. Головацький щедро давав свої книги як приватним особам, так і бібліотекам, товариствам, навчальним закладам. Так, він подарував чимало книжок Одеській міській бібліотеці, бібліотеці «Народного дому» у Львові та ін.; Головацький допомагав комплектувати книжкові фонди не тільки бібліотекам України. Він, наприклад, надіслав 246 книг народній бібліотеці в м. Средці (Болгарія).
Я. Головацькому належить низка праць, які мають бібліотекознавчий і книгознавчий характер, містять у собі відомості про друкарську справу на Україні тощо. («Библиотека «Народного дома», «Библиографическая находка во Львове», «Несколько слов о «Библии» Скорины и о рукописной русской библии из XVI столетия, обретающейся в библиотеке монастыря св. Онуфрия во Львове» та ін.).
Відомості про видавничу справу на Україні є також в працях Я. Головацького «Обозрение славяно-русской письменности и народного образования в Червоной Руси до занятия Галиции и Лодомерии австрийским кордоном», «О первом літературно-умственном движении русинов в Галиции со времен австрийского владения в той земле».
Книжкові інтереси і наукова діяльність, розуміння важливої ролі бібліографії в суспільному прогресі зумовили значною мірою бібліографічні інтереси Я. Головацького.
Першою його бібліографічною працею була «Коротка ведомость о рукописях слав’яно-руських і руських, находящихся в книжниці монастиря св. Василія Великого) у Львові». Тут подано 24 бібліографічні позиції (євангелія, служебники, прологи), вказано на рукописні помітки на книгах, висловлено міркування щодо їхньої мови.
Щоправда, в цій бібліографії є неточності і помилки, які виправлено у згаданій праці «Несколько слов о «Библии» Скорины»...
Я. Головацькому належать такі бібліографічні праці, як «Дополнение к Очерку славяно-русской библиографии В. М. Ундольского, содержащее книги и статьи, пропущенные в первом выпуске хронологического указателя славяно-русских книг церковной печати с 1491 по 1864 год, в особенности же перечень галицко-русских Изданий церковной печати», «Библиография галицко-русская с 1772 по 1848 год», «Библиографический список русских книг, изданных во Львове в 1864 г.» та ін.
«Дополнение к очерку славянорусской библиографии В. М. Ундольского»... було надруковано незабаром після появи праці відомого російського бібліографа В. М. Ундольського «Очерк славяно-русской библиографии» (М., 1871).
Про мотиви, які примусили Я. Головацького взятися за доповнення праці В. Ундольського, дізнаємося з листа Головацького до російського археолога і бібліографа О. Вікторова від 11 листопада 1871 р.
О. Вікторов, якому належали доповнення і вступна стаття до праці В. Ундольського, надіслав Я. Головацькому екземпляр «Очерков...». Ознайомившись з ними, Я. Головацький у листі до О. Вікторова писав про те, що був неприємно вражений «деякими недоліками щодо точності і повноти перерахованих книг», чого він не чекав «від такого знаменитого бібліографа». Тому Я. Головацький почав грунтовно перевіряти бібліографію Ундольського.
Доповнення його до цієї бібліографії супроводилися широким вступним словом. У ньому висловлювались міркування про стан, завдання і методику бібліографування слов’янських стародруків.
Тодішній стан бібліографування слов’янських стародруків не задовольняв Головацького. Він зазначав, що навіть після праць В. Сопикова, П. Строева, В. Ундольського, І. Сахарова, І. Каратаева все ще багато слов’янських стародруків залишилося поза увагою бібліографів.
До того ж окремі з бібліографій слов’янських стародруків містили грубі помилки, які повторили інші бібліографи.
«Повна і точна бібліографія має велике значення в усякій літературі, тим більше в літературі церковнослов’янській (...). Бібліографія малює правдиву картину розвитку й успішного ходу літератури (...) народу, а також ослаблення, поступового занепаду чи тимчасового застою письменства в даний період», — писав він.
Я. Головацький поставив питання про необхідність складання повної бібліографії церковнослов’янських друків, висловив міркування з приводу того, яким саме чином це важливе завдання найкраще виконати.
До роботи над доповненням і уточненням бібліографії слов’янських стародруків він рекомендував залучити широкі кола любителів стародруків як в Росії, так і в інших слов’янських країнах з тим, щоб про кожний не зареєстрований стародрук повідомлялося в пресі. Тут же було названо джерела (вітчизняні й зарубіжні), які могли б стати в пригоді при складанні такого покажчика. Цікаво, що одним з таких джерел він назвав твори української полемічної літератури, в яких можна знайти посилання на той чи інший стародрук. Я. Головацький стояв на тому, щоб усі бібліографічні записи були старанно перевірені шляхом наочного перегляду видань, щоб відомості про стародруки з інших джерел не бралися сліпо на віру.
Особлива увага зверталась на повноту і точність бібліографічного опису, на його уніфікацію і послідовне дотримання.
Тут же були визначені елементи, з яких повинен складатися бібліографічний опис: автор твору, перекладач, якщо мається на увазі переклад; вказівка на передмову чи післямову, місце й час друкування книги, прізвище видавця, назва друкарні, стосунок до попередніх видань, рідкісність книги, місце її находження, екземплярність та інші відомості, які, на його думку, мали значення для історії книгодрукування.
Як видно із вступу, Я. Головацький був прихильником якнайширшого охоплення бібліографічного матеріалу, повного і точного його опису.
Після вступного слова до «Дополнений...» у хронологічному порядку подано 759 назв слов’янських друків за час від 1551 р. по 1865 р.
У праці «Библиография галицко-русская с 1772 по 1848 год» Головацький підняв питання про складання бібліографії літературного життя Галичини, причому зазначив, що одній людині важко виконати таке завдання, оскільки в жодній з публічних чи приватних бібліотек Галичини не було всіх галицьких видань. Всього в цій бібліографії описано 124 книги переважно релігійного змісту.
Інтерес для історії української бібліографії дожовтневого періоду являє вступ Я. Головацького до праці «Библиографический список русских книг, изданных во Львове в 1864 году». В ньому зроблено спробу дати визначення бібліографії як предмета, охарактеризувати окремі її види. Щоправда, теоретичні положення автора не відзначалися оригінальністю, вони лише свідчили про його хорошу обізнаність з теоретичними положеннями щодо бібліографії російських і зарубіжних авторів.
Цінність цієї праці полягає, зокрема, в тому, що тут зроблено огляд багатьох джерел світової бібліографії: англійської, французької, італійської, німецької, чеської, польської, болгарської, хорватської, а також української й російської.
Важливо також і те, що в праці ставиться питання про укладання покажчиків змісту деяких галицьких періодичних видань. Як на зразок вказується на покажчик змісту журналу «Отечественные записки. 1854-1858», що його склав видатний російський бібліограф В. Межов. У цій праці також ставиться питання про необхідність вичерпної бібліографії Галичини.
Заслуговує на увагу і спроба Я. Головацького налагодити щорічний облік літератури, що видавалася в Галичині.
Деякі москвофільські періодичні видання в ранній період, заперечуючи в цілому мову й літературу українського народу, все ж якоюсь мірою популяризували твори української літератури. Брав участь у їх популяризації на сторінках таких видань і Я. Головацький. Наприклад, в газеті «Слово» під заголовком «Литературные известия с Украины» він подав відомості про твори О. Стороженка, Д. Мордовця, П. Кузьменка, Марка Вовчка та ін.
Твори української літератури засобами бібліографії популяризував на своїх сторінках і збірник «Галичанин», що його видавав Я. Головацький та Б. Дідицький. Так, в одному з випусків цього збірника без підпису було надруковано список творів української літератури (57 назв), які на прохання редакції «Галичанина» надіслав з Петербурга відший український видавець Д. Каменецький.
Серед надісланий книжок — твори Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка, І. Котляревського, М. Костомарова, П. Куліша, Д. Мордовця, Т. Шевченка; праці з історії України тощо.
Популяризація творів української літератури на сторінках деяких москвофільських видань мала епізодичний характер. Її, на нашу думку, слід розглядати як тактичний прийом, за допомогою якого москвофіли хотіли зміцнити свої політичні позиції. Така тактика загравання особливо була характерна для Б. Дідицького. Відомо, наприклад, що він захвалюваннями та заохоченнями намагався схилити на бік москвофілів Ю. Федьковича.
У збірниках «Галичанин» друкувалися без підпису й інші бібліографічні праці. Зокрема, праця «Школьная библиография», в якій зареєстровано підручники для середніх шкіл за 1848-1863 роки, видані українською мовою у Відні, Львові тощо. Можна припустити, що укладачем цих бібліографій був якщо не сам Я. Головацький, то, принаймні, разом з Б. Дідицьким (Б. Дідицький також був бібліографом, щоправда, менших за Головацького масштабів).
Я. Головацькому належать також рецензії на деякі бібліографічні праці. Так, він виступив з рецензією на працю «Bibliografie polska» К. Естрайхера, в якій слушно зауважив, що К. Естрайхер надто «розширив» рамки польської національної бібліографії, залучивши до неї і чесько-моравські видання.
Слід тут наголосити також на тому, що Я. Головацький підтримував контакти з російськими бібліографами, зокрема В. Межовим, якому допоміг книгами при складанні «Библиографического указателя галицко-русской литературы», Г. Геннаді, І. Каратаєвим та ін. Останньому він запропонував скласти повну бібліографію слов’янських книг, надрукованих кирилицею, допомагав у роботі над дослідженням «О первой книге, напечатанной в славянских землях кирилловскими буквами». Цю книгу І. Каратаев виявив бажання присвятити йому,— людині, «яка може вповні цінити бібліографічні праці», — як писав І. Каратаев Я. Головацькому 15 березня 1876 р.
Бібліографічна діяльність Я. Головацького позитивно вплинула на розвиток української бібліографії. Він багато зробив також для поліпшення бібліографування слов’янських стародруків. Актуальною є його вимога про складання покажчиків змісту українських періодичних видань. Його заклики до складання повної бібліографії Галичини, спроби налагодити поточний облік галицької друкованої продукції, його настанови про докладність і точність бібліографічного опису сприйняли такі бібліографи, як О. Стефанович, І. О. Левицький та ін.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1969. – № 8. – С. 60-66.
Твори
Критика
