Біографія Якова Головацького
Яків Федорович Головацький (літ. псевд. і крипт.: Гаврило Русин) – український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч; співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая» – народився 17 жовтня 1814 року в с. Чепелі (нині Бродівський район, Львівська область, Україна; тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія).
1831 — після закінчення Львівської гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету. В цьому ж році разом із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем утворив національно-патріотичний гурток галицької молодої інтелігенції т. з. «Руську трійцю».
1832 — перервав навчання і два роки мандрував, переважно пішки, містами та селами Галицької та Угорської Русі (свою мандрівку розпочав з Миколаєва над Дністром).
1835 — вступив до Кошицької академії, потім — Будапештського університету. У Будапешті зблизився з чеськими, словацькими та сербськими славістами, з допомогою яких 1837 року там було видано перший галицький альманах руською мовою «Русалка Дністровая», складений за участю Я. Головацького, інших діячів «Руської трійці», що відіграв велику роль у галицькому літературному відродженні.
1836-1839 — продовжив навчання у Львівському університеті. 1842 — закінчив Львівську духовну семінарію. Був висвячений на священика.
В 1840-1841 разом із братом Іваном видав у Відні збірку Григорія Ількевича «Галицькі приповідки і загадки».
Був греко-католицьким парохом у селах Микитинці (на Коломийщині, 1842-1846) та Хмелева (нині Заліщицький район, 1846-1848), залишаючись під церковним наглядом як «неблагонадійний».
1847 — померли два його сини, які поховані на сільському цвинтарі у с. Хмелева.
У Хмелевій готував до друку працю «Розправа о язиці южноруськім», упорядковував альманах «Вінок русинам на обжинки».
1846 — під псевдонімом «Гаврило Русин» надрукував німецькою мовою у 9-му випуску журналу «Річник слов'янської літератури, мистецтва та науки», який видавав у Лейпцігу відомий славіст Йордан, статтю «Становище русинів у Галичині». У ній різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.
Під час революційних подій 1848 їздив по селах, виступав на селянських вічах. 4 липня 1848 виголосив промову на народному вічі в Чорткові. На цьому вічі його було обрано секретарем місцевої «Руської ради».
1848 — учасник Собору руських учених у Львові.
1848-1867 — перший в історії професор «руської мови та словесності» (української мови та літератури) у Львівському університеті, перший завідувач кафедри руської словесності.
Живучи у Львові, підтримував тісні контакти з М. Устияновичем, Д. Зубрицьким, І. Вагилевичем, переписувався з М. Погодіним, О. Бодянським, М. Максимовичем, Я. Колларом, П. Шафариком, П. Коубеком, К. Запом, В. Залеським, а пізніше з В. Ганкою, К. Я. Ербеном та іншими славістами.
Свої поетичні твори надрукував у «Русалці Дністровій» та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (ч. 1-2, Відень, 1846-1847), у виданні якого брав участь. Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».
1858-1859 — декан філософського факультету Львівського університету. 1859 — очолив боротьбу проти прихильників заміни кирилиці латинкою, яка завершилася виданням у Львові німецькою мовою збірника «Питання мови і письма русинів в Галичині» (1861).
1861-1862 — опублікував записки архіпресвітера Феодосія Бродовича.
1864-1866 — ректор Львівського університету.
Під впливом Михайла Погодіна перейшов на москвофільські позиції, через що був відзначений званням академіка Санкт-Петербурзької АН.
У свій романтичний період до 1848 Яків Головацький приділив багато уваги збиранню й обробленню українських мовознавчих матеріалів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. Але відхід на москвофільські позиції не міг не позначитися і на його наукових працях. Вже його «Граматика руского язика» (1851) далека від позиції збереження і розвитку української мови. Мав вплив на Миколу Устияновича, який також у своїх пізніх творах відмовився від чистої української мови і перейшов на «язичіє».
1867 — взяв участь у Всеросійській етнографічній виставці у складі делегації слов'ян Австро-Угорщини, на якій виголосив промову про руську національно-культурну єдність і слов'янське об'єднання, що у Відні було сприйнято як ознака домагань Росії на слов'янські землі і демонстрацію проросійської орієнтації австрійських слов'ян. Це відбувалося в умовах послаблення Австрії після програної австро-пруської війни і спричинило гоніння на Головацького, в якому велику роль відіграв намісник Галичини граф Аґенор Голуховський.
1868 — Головацький переїхав у Росію, склав із себе духовний сан і перейшов у православ'я. Цього року очолив Віленську археографічну комісію.
1871 — очолив Тимчасову комісію зі створення Віленської публічної бібліотеки і музею.
Велике значення мала і зберігає досі тритомна етнографічна праця Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», опублікована у 1863-1878 в «Чтениях» Товариства історії і древностей російських при Московському університеті.
1875 — опублікована «Етнографічна карта руського народонаселення в Галичині, північно-східній Угорщині і Буковині», як додаток до праці — «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». За основу для неї Я. Головацький взяв найбільш ґрунтовну на той час «Етнографічну карту Австрійської монархії» К. Черніга 1855 р. видання, до якої вніс виправлення, замінивши польські, німецькі й угорські назви місцевостей на народні українські (руські), але зрусифіковані назви.
Зберігають свою наукову цінність ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини, слов'янського етногенезу, польсько-галицьких, польсько-українських і слов'яно-германських стосунків, статті про І.Котляревського, Г. Квітку-Основ'яненка, М. Шашкевича, І. Вагилевича, розвідки про «Слово о полку Ігоревім», Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, «Географический словарь западнославянских и южнославянских земель и прилежащих стран» (1877, виданий 1884).
Поряд із тим його обґрунтування існування «одної руської народності і одної руської літератури» аж до виступів проти вживання української мови в літературі і науці мали негативний вплив на розвиток галицької і закарпатської інтелігенції.
Архів Якова Головацького зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника та в Інституті літератури НАН України у Києві (фонд 104).
За даними Романа Горака, став кавалером російських орденів св. Анни ІІ ст., св. Володимира, св. Станіслава.
Яків Головацький помер 13 травня 1888 року в м. Вільно (нині Вільнюс, Литва (тоді Російська імперія).
Твори
Критика
