Дмитро Загул – перекладач творів Г. Гейне
С. В. Далавурак
З творчістю Г. Гейне Дмитро Загул вперше ознайомився під час навчання в гімназії. Це відомо з його «Автобіографії», а також з ранніх віршів, на яких позначився вплив відомого німецького поета. Найбільший вплив на ранню творчість Загула мали поезії Г. Гейне з циклів «Молодечі страждання» і «Ліричне інтермеццо». Наприклад, вірш Загула «І світ такий гарний, і люди, як люди» та поезія Г. Гейне. «Die Heit ist so schön und der Himmel so blau» близькі за тематикою. Навіть віршовий розмір і кількість стоп у рядку однакові в обох поезіях. Лише останні рядки вірша Гейне («Und doch möcht’ ich im Grabe liegen, und mich an ein totes Liebchen schmiegen») у Загула звучать бадьоріше («А я вже хотів би в могилі лежати і там свою любку навіки обняти»). Він хоче «світ весь горнути до груди» і «в щастю і в згоді до смерті дожить», а не «в могилі лежати».
Оселившись у Києві, Д. Загул і В. Кобилянський у 1917 р. взялись за переклади творів Г. Гейне, замовлені видавництвом «Серп і молот», яке планувало вперше в історії випустити всю літературну спадщину німецького поета українською мовою. Д, Загул і В. Кобилянський повинні були перекласти всі поетичні твори, за винятком прозових і драматичних, над якими працювали інші письменники. Та, на жаль, було видано лише перший том під назвою «Книга пісень», який з технічних причин вийшов у двох частинах.
Переклади «Книги пісень» були високо оцінені видавництвом «Серп і молот». «Поетичні переклади двох згаданих поетів, — відзначалось у вступній статті першого тому, — беручи взагалі бездоганні як щодо змісту, так і щодо краси форми й мови, а особливо щодо вірності перекладу. Вільних перекладів майже немає і всюди видержано ритміку й будову, вірність оригіналу, а в деяких місцях навіть уклад виразів, алітерацію та інші прикмети Гейнівської поезії».
Це свідчить про те, що автори перекладу добре справились зі своїм завданням. Їм справді вдалось передати українською мовою дух поезії Гейне, її стильові та художні особливості. При перекладі Д. Загул і В. Кобилянський дотримувались обов’язкового принципу взаємозв’язку змісту і форми, бо лише при такій умові можна відтворити оригінал, його ідейно-естетичне навантаження, його аромат.
Зіставлення перекладів з оригіналом та з перекладами інших авторів свідчить про високу перекладацьку культуру Д. Загула і про те, що «Гейне для нього не чужа душа». Це підтверджують переклади поезій Генріха Гейна «Es liegt der heiße Sommer» («Лежить гаряче літо»), «Wenn zwei von einander scheiden» («Коли разлучаються двоє»), «Ein Fichtenbaum steht einsam» («Дрімає сосна в самотині») та ін.
Переклади Д. Загула цих поезій зберегли не лише ліричність і мелодійність оригіналу, але й адекватність змісту, що в деяких письменників зустрічається рідко. Наприклад, П. Куліш — один із перших перекладачів Гейне українською мовою — дуже часто відходив від оригіналу, а в окремих місцях виявляв навіть цілковиту безпорадність.
[…]
Якщо порівняти переклади вірша Г. Гейне «Гренадери», здійснені В. Кобилянським у першому випуску «Книги пісень», з перекладами Д. Загула, вміщеними в її другому випуску, то побачимо, що останній домігся більшої точності й адекватності.
У Гейне:
Nach Frankreich zogen zwei Grenadier;
Die waren in Russland gefangen.
Und als sie kamen ins deutsche Quartier,
Sie Hessen die Köpfe hangen.
У Кобилянського:
До Франції два гренадери ішли,
З Москви із полону втікали,
А як на нічліг в край німецький прийшли,
їм голови з горя пов’яли.
У Загула:
До Франції два гренадери ішли,
Що в Росії були в неволі,
А як у німецькі квартири прийшли
Схилили тут голови кволі.
У В. Кобилянського гренадери тікають не з Росії, як у Гейне, а з Москви. Д. Загул, перекладає ближче до оригіналу: «що в Росії були в неволі» («die waren in Russland gefangen»). Невдало переклав В. Кобилянський останній рядок («Si Hessen die Köpfe hangen) словами — «їм голови з горя пов’яли». У Д. Загула він звучить краще — «схилили тут голови кволі».
Переклади Д. Загула поступаються перед окремими перекладами Лесі Українки; письменниці майстерніше вдалось передати зміст оригіналу, властивості його поетичного стилю, підібрати рівноцінні лексико-семантичні еквіваленти до окремих слів і виразів німецької мови. Перекладам Лесі Українки властива більша витонченість і плавність вірша.
У Гейне: У Л. Українки:
Es stehen unbeweglich На небі нерухомо
Die Sterile in der Höh, Зірки ясні стоять
Viel tausend Jahr, und schauen Літ тисячі, і любо
Sich an mit Liebesweh. Зглядаються, зорять.
У Загула:
Стоять неповорушно
Зірки в височині,
І дивляться так тужно
На себе в вічній млі.
Разом з В. Кобилянським Д. Загул переклав першу частину «Нових поезій», Г. Гейне, яка вийшла у 1920 роді. Однак спільна праця над перекладами творів Гейне незабаром припинилась, бо в 1919 р. Кобилянський помер. Після смерті товариша Загул здав до друку в Київську філію Державного видавництва України переклади поеми «Німеччина! Зимова казка» та інших політичних віршів, але надруковані вони не були.
У 1923 р. у перекладі Д. Загула виходить збірка останніх поезій Гейне — «Сатира та інші політичні поезії». До цієї збірки увійшло 17 вибраних поезій, яким був притаманний сатиричний характер, бо в цей час Загула приваблював поет-громадянин, борець за свободу, що поставив своє гнівне слово на службу народові. У свій час критика високо оцінила цей переклад. Наприклад, А. Музичка у своїй рецензії писав, що «це справді Гейне українською мовою. Передусім тон. Їдка сатира, тонка гейнівська іронія або добродушний легкий гумор у кожному реченні, чи навіть у поодиноких словах передані дуже влучно. Думки та почуття німецького поета схоплені точно, а форма, в яку вони виливались у первотворі, захована майже до найменших подробиць».
У 30-х роках Д. Загул перекладав і редагував твори Г. Гейне, які Державне видавництво України планувало випустити п’ятитомним виданням. Перший том («Книга пісень», «Нові поезії»), другий («Сучасні поезії», «Романсеро») та третій («Єврейські мелодії», «Атта Троль», «Німеччина. Зимова казка») вийшли в 1930 р., четвертий том («Картини з подорожі») — у видавництві «Література і мистецтво» в 1933 р., а п’ятий не був надрукований.
У перших трьох томах усі поезії Д. Загул дає в нових перекладах, бо «старіші переклади, — як писав він у «Слові від редактора-перекладача», — слабші технічно і надто далекі від оригіналів».
Переклади Д. Загула в цьому виданні справді точніші, ніж попередні, але менш художні. «Я намагався, — писав він, — дотримати в перекладі всіх особливостей гейнівського стилю, не тільки розміру і ритму, не тільки образів, порівнянь та метафоричних виразів, а й порядку рим та окремих слів. Розуміється, «художність» од цього, може, й не виграла; може, переклади стали через те сухіші од моїх попередніх перекладів, але вони зате вірніші за перші». Це видно при зіставленні різних варіантів перекладів, наприклад, поезії «Ein Fichtenbaum stehteinsam», де слово «Fichtenbaum» (ялина), що в німецькій мові є іменником чоловічого роду, автор перекладає теж іменником чоловічого роду — кедр. Дійсно, останній переклад точніший, але звучить гірше.
За свою коротку перекладацьку діяльність Д. Загул зробив дуже багатопале ніколи не зупинявся на досягнутому. Він був завжди сповнений новими планами і широкими задумами. У журналі «Західна Україна» повідомлялось, що Д. Загул редагує та наново перекладає для ДВУ повну збірку творів Г. Гейне в шести томах. Готуються для друку переклади творів Гете (в десяти томах) та твори Шіллера в шести томах. До збірника пам’яті В. Маяковського переклав декілька його віршів, між ними «На повний голос» і «Лівий марш».
Звичайно, в наш час, коли завдяки зусиллям багатьох перекладачів значно підвищилась перекладацька майстерність, деякі переклади Д. Загулом творів Г. Гейне та інших зарубіжних письменників уже застаріли і поступаються перед новими, здійсненими М. Рильським, П. Тичиною, В. Сосюрою, Л. Первомайським, М. Лукашем та іншими. Але Дмитро Загул був одним із перших перекладачів, хто в радянський час проклав борозну на ниві взаємозбагачення і спілкування літератур різних народів світу, і, продовжуючи кращі традиції поборників літературних єднань дореволюційного періоду, вніс і свій цінний вклад у скарбницю української культури.
Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1976. – Вип. 27. – С. 30-36.
Твори
Критика
