Художньо-композиційні особливості трилогії Дюбуа «Чорне полум’я»
C. C. Максимчук
Ім’я видатного письменника, історика, вченого, громадсько-політичного діяча, стійкого борця проти расизму та імперіалізму, поборника миру і дружби Уїльма Дюбуа добре відоме в нашій країні.
Дюбуа, один із засновників афроамериканської літератури в США, почав свою творчу діяльність ще на початку XX ст. У 1903 році вийшла його збірка високохудожніх, поетичних оповідань «Душі чорних людей» (The Souls of black folk). А через шістдесят років (у 1961 p.), уже в похилому віці, він закінчив історичну трилогію «Чорне полум’я» (Black Flame). Трилогія ця — помітне явище в сучасній американській літературі.
Слід сказати, що традиції американського історичного роману не такі вже й багаті, скоріш навпаки, вони значно бідніші від європейських традицій цього жанру.
Трилогія «Чорне полум’я» — це широка епічна панорама, на якій, образно кажучи, рукою художника-баталіста зображено життя і боротьбу негритянського народу проти расизму на фоні всього суспільно-політичного життя Сполучених Штатів Америки з часу громадянської війни 1861-1865 pp. до наших днів.
Щодо широти охоплення зображуваних подій, щодо багатства різноманітної інформації роман-епопея «Чорне полум’я» — це своєрідна енциклопедія життя й боротьби темношкірих США, «Іліада» негритянського світу. Небагато знайдено в світовій літературі художніх творів, в яких з такою широтою і проникливістю було б охоплено й відображено всі сторони життя народу на такому довгому й важливому відрізкові часу, як це зробив Дюбуа в своїй трилогії. Роман Уїльяма Дюбуа — це важкий шлях, пройдений негритянським народом у США від дядька Тома до студента Мередита, до негритянських заворушень наших днів. І про цей шлях письменник розповідає як очевидець. Він пройшов його разом з своїм народом і осмислив усе як художник.
Написана на основі власного багатого життєвого досвіду, особистих вражень, глибокого вивчення історичних матеріалів епохи, книга разом з тим є художнім твором. Однією з її композиційних особливостей є багатопроблемність і багатоплановість. І як струмки, зливаючись воєдино, утворюють могутню ріку, так ця багатоплановість трилогії зливається в її центральну тему, тему великого громадянського звучання — тему боротьби проти расизму, імперіалізму, за рівність націй, за мир і дружбу між народами.
Великий твір Уїльяма Дюбуа — це роман-епопея. Він стоїть в ряду грандіозних художніх творінь у зарубіжній літературі нашої епохи — таких, як «Жан Крістоф», «Зачарована душа» Ромен Роллана, «Реальний світ» і «Комуністи» Луї Арагона, «Сім’я Тїбо» Роже Мартена дю Гара, «Підпілля свободи» Ж. Амаду, «Життя проти смерті» М. Пуйманової, форсайтівський цикл Д. Голсуорсі, трилогія К. Прічард, романи А. Зегерс.
[…]
«Чорне полум’я» — історична епопея тому, що в ній зображено життя негритянського народу в США протягом майже століття, що в ній важливі історичні події визначають характер особистого життя людей, в ній зміна трьох поколінь показана як художньо конкретна історія негритянського народу; в ній поставлено проблему дальшої долі і перспектив розвитку негритянського народу в США. В творі питання світогляду представників різних класів і рас займають дуже важливе місце. В ньому зображені кращі, передові, мислячі люди свого часу (Мануел Мансарт, Джін Дю Біньон, Гаррі Гопкінс), у свідомості і світогляді яких осмислені трагедії, мрії та надії своїх сучасників, відображені головні тенденції епохи.
«Чорне полум’я» — епопея і тому, що вона, як характеризує цей жанр О. В. Чичерін, «суміщає ознаки історичного і філософського роману», що вона являє собою «філософію життя, філософію історії в Конкретній оповідній формі», і в ній, як і вимагає цей жанр від письменника, виявлені «особлива повнота і точність знань, глибоке розуміння історії, велика ясність мислі».
Трилогія «Чорне полум’я» — перший роман-епопея в літературі темношкірих. Вона є свідченням видатних досягнень негритянської романістики. […]
У відповідності з грандіозністю теми й ідейного задуму у письменника сформувався відповідний стиль трилогії, який характеризується насиченістю, стислістю оповіді, чіткістю фрази, економністю слова, ясністю мислі, внутрішнім пафосом. Цей своєрідний стиль у трилогії «лежить на всьому... ним позначені і характери, і обставини, і композиція, і сюжет». Саме такий стиль, на нашу думку, допомагає письменникові долати величезні часові й просторові масштаби, «охоплювати все», розкривати багатий зміст.
Особливість стилю епопеї і в тому, що в ній талановитий художник, вдумливий історик, і полум’яний публіцист ідуть разом. Часом виступить на передній план історик, даючи глибокий аналіз подій і фактів, потім знову художник малює образи живих людей, їх характери. То візьме слово пристрасний публіцист, викриваючи всю абсурдність і жорстокість расової дискримінації, підступність колоніалізму, хижість імперіалізму. І письменник завжди говорить переконливо.
Для художніх творів Дюбуа, в тому числі і для трилогії «Чорне полум’я», характерні реалізм, образність, конкретність у зображенні людей, подій і явищ, їх естетичне узагальнення. Стиль письменника легкий, фраза чітка, думка зрозуміла. Його художні твори пройняті пафосом почуття, в них талант митця і публіциста переплітається з ерудицією вченого. Розповідь, ніби, ведеться спокійно, але з рядків пашить пристрасністю. Хоч письменник часто зображує картини трагічні, бо ж великою трагедією Америки є негритянська проблема, проте від його романів не віє духом безнадійності й апатії, як від багатьох творів сучасних американських авторів. Навпаки, читаючи романи трилогії, відчуваєш оптимістичне світосприймання. Воно від сердечної теплоти і великої душевної доброти героїв, їх благородства, боротьби; відчуваєш їх внутрішню моральну організованість і культурність і ту велику, розумну любов автора до людей, його гарячу віру в людину, віру в краще прийдешнє. Саме цим, своїм світлим тоном, трилогія Дюбуа виділяється на загальному похмурому фоні сучасної американської літератури, пройнятої духом песимізму, морального банкрутства, літератури декадентських мотивів.
Головні герої історичної трилогії «Чорне полум’я» — видумані. Історичні ж постаті виступають епізодично. І якщо враховувати характер тематики і проблематики трилогії, то, на нашу думку, вигадані центральні герої дають письменникові ширші можливості відтворити правду історії. Сам Дюбуа в післямові до першої книги писав: «Ця книга написана на основі документів і перевірених фактів, і все ж це — не просто історія. Навпаки, я використав метод художньої прози, щоб пояснити деякі історичні факти, котрі інакше були б незрозумілі...
І мені здається, що розумніше і чесніше відтворювати історичні факти шляхом творчого домислу, при умові, що це робиться сумлінно і чітко».
Історична епопея Дюбуа цікава ще й тим, що це твір в основному автобіографічний. Ця автобіографічність стає ще відчутнішою після, прочитання «Спогадів» письменника 6. В образі головного героя трилогії Мануела Мансарта багато від Дюбуа. Еволюція героя від расової ізольованості, від ліберально-просвітянських дрібнобуржуазних ілюзій до розуміння потреби спільних дій білих і чорних трудящих в їх боротьбі проти капіталістичного гніту, до усвідомлення солідарності людей праці — це еволюція світогляду і суспільно-політичної діяльності самого Дюбуа.
Проте Мансарта не слід ототожнювати з автором. Дюбуа більш значний своєю яскравою багатогранністю, масштабністю і вагомістю діяльності, особливо в останні десятиліття свого життя, ніж його улюблений герой. Відомо, що Дюбуа брав участь у Першому Всесвітньому конгресі миру в Парижі і за це його переслідувала американська юстиція і горезвісна «Комісія в справах антиамериканської діяльності». А в трилогії в Париж на конгрес миру їде Дю Біньон, і її теж переслідує реакція. Особисті відносини Джін Дю Біньон і Мансарта, який у похилому віці одружився з своєю бойовою соратницею, також дуже нагадують овіяну ліризмом дружбу і одруження на дев’ятому десяткові Дюбуа з відомою негритянською письменницею Шерлі Грехем, авторкою хороших книг, зокрема роману про Фредеріка Дугласа.
При визначенні жанру трилогії «Чорне полум’я» доводиться брати до уваги і її автобіографічність, і видуманість центральних героїв. Автобіографічний елемент наближує її до мемуарного жанру, художній домисел— до соціального роману. І все ж епопея «Чорне полум’я» — історична трилогія. Бо основний колорит її фону суто історичний.
Багата в трилогії «Чорне полум'я» символіка. Вона пронизує всю епопею; ідейно навантажена, вона виступає в композиції твору важливим художнім засобом для ідейно-філософських, соціально-політичних узагальнень. Вплетені в ідейну тканину твору алегорія і символ активізують думку, посилюють образність.
Символічною є назва трилогії — «Чорне полум’я», що сприймається як символ національно-визвольної боротьби кольорових народів. Письменник відправляється від конкретного факту, який зразу ж набирає символічного звучання. Мансарт народився в ту ніч, коли расисти лінчували його батька. Стара повитуха «...мовчки помазала лобик новонародженого кров’ю його батька» і назвала його «чорним полум’ям».
І в кінці першої книги Мансарт, вирішивши все своє життя віддати справі боротьби проти расизму, говорить: «Я — те саме Чорне полум’я, в котре вірила моя бабуня, що дала клятву над моїм тілом, закривавленим кров’ю батька. Я — Чорне полум’я, але я горю заради очищення, а не для руйнування».
Образ Чорного полум’я як символ невгасимої боротьби проходить через всю трилогію. Ми бачимо, як ця боротьба все більше розгортається, як Чорне полум’я все яскравіше розгоряється, розливається на цілі континенти.
Назви всіх трьох частин трилогії також сприймаються як алегорії — символи, за якими видні цілі етапи в житті темношкірих. Перша частина називається «Випробування Мансарта» (The Ordeal of Mansart, 1957). В ній відображено той важкий період випробувань у житті негритянського народу, який розпочався після скасування рабства, період жорстокої сваволі «лицарів» у білих балахонах, кривавого расистського терору. І Мансарт вистояв, вийшов з цих випробувань змужнілим, не здався на поталу расистам.
Друга частина трилогії «Мансарт будує школу» (Mansart builds а school, 1959) — це типове узагальнення боротьби негрів за школу, проти расової дискримінації в галузі освіти. Це період просвітянських ілюзій дрібнобуржуазної негритянської інтелігенції, коли ще вірилось і думалось, що все лихо негрів від їх неосвіченості. Та цим ілюзіям судилося зазнати краху.
«Кольорові світи» (Worlds of color, 1961) — так називається третя частина роману-епопеї. На арену вийшли кольорові світи. Боротьба негрів проти расизму в Америці зливається з боротьбою проти колоніалізму та імперіалізму, з боротьбою за мир і демократію.
Друга книга теж закінчується символічною картиною. Президент Рузвельт після розмови з своїм радником Гопкінсом про антиколоніальну позицію Радянського Союзу, «...вільний від свого залізного тягаря, лежав нерухомо і дивився на зорі. Він ясно уявив могутнє Біле полум’я, котре спалахнуло на півночі в часи його батьків і освітило землю. Уявив, як воно розгорялося, ...і врешті поблякло, перетворилось у блідий попіл нинішнього дня. І він плакав, дивлячись, як полум’я гасне.
А внизу, одинокий, стомленою ходою йшов Гаррі Гопкінс... Вгорі світили зорі. І раптом він побачив, як вдалині метнулось до небес Червоне полум’я. Ось воно вже залило схід і стало розливатися по всій землі».
Іноді письменник створює образи і ситуації, здається, мало правдоподібні, якщо їх розглядати конкретно. А коли абстрагуватися і прийняти їх за символи і алегорії, вони стають іншими і здаються виправданими в художній канві твору.
Саме з цього боку, нам здається, слід підходити до розуміння образу старого доктора Болдуїна, колишнього ректора університету, слова і вчинки якого межують з божевіллям. Він потай від сина мільйонера з’являється в юрбах народу, виступає з дивними проповідями, в яких грозить апокаліптичними карами американському суспільству. І цей образ стає зрозумілим, якщо подивитись на нього, як на стривожену, вражену, змучену людську совість.
Закінчується трилогія смертю головного героя. І смерть Мануела Мансарта сприймається в двох планах: у буквальному і символічному — як завершення цілого етапу боротьби негритянського народу в США, «славної боротьби», яка проте не принесла великих плодів. І велика родина Мансарта — сини, внуки, рідні, народ, прощаючись з Мануелом, розстаються, прощаються з цілою епохою, типовим представником якої він був. Прощається з цим етапом і письменник. Показавши його ілюзорність, автор підводить читача до висновку: ні расова ізольованість, ні просвітянська діяльність, ні намагання пристосуватися до «американського способу життя», ані релігійно-філантропічні заходи не можуть поліпшити життя негритянського народу в США.
[…]
Актуальність трилогії Дюбуа в тому, що він зобразив у художній формі минуле афроамериканського народу і перспективу майбутнього.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1969. – Вип. 18. – С. 125-130.
Твори
Критика
