Де немов з бавовни білі хмари...

Де немов з бавовни білі хмари,
Де стоять, як велетні, чинари,
Де не мовкне пісня соловейка,
Де вогнем ферганська тюбетейка
Прикрашає коси незчисленні,
Де співці у вічному натхненні,
Де сліди старого Алішера,
Де Зухра (по-нашому Венера)
Смажить шашлики, розклавши ватру
В центрі міста, в затишку театру,
Де у кожнім винограднім гронці
Стільки є наснаги, як у сонці,
Де, як бубон, сонце золотаве
Стелить звук-проміння на отави,
Де Тімура мури мармурові
Увібрали силу сліз і крові,
Де стихає в надвечір’ї спека,
Де рясніють зорі Улугбека,
Де вода народжується з льоду,
Там, де невмирущий дух народу,—
Там я був і щастям називаю
День узбецького ясного краю.