Львівські монахи Ордену Домініканців і продовжувач їх справи органіст-реставратор Віталій Півнов

Олена Мацелюх

Світлій пам’яті вчителя-наставника

Постать Віталія Півнова випадає зі загального антирелігійного контингенту органістів, які концертували у повоєнному радянському Львові. Перш за все, це була релігійна й віруюча людина. Для автора цих рядків Віталій Півнов став справжнім другом-наставником в оволодінні органом, у пізнанні органного мистецтва. Величезна кількість часу була присвячена Віталієм Миколайовичем праці та спілкуванню зі своїми учнями для розширення їх світогляду. Він допомагав проникнути в суть сакральності органа, як музичного інструмента. Це був справжній інтелектуал, який володів невичерпною інформацією в області органології, історії, лінгвістики і культурології.

1. Біографічна довідка

Віталій Миколайович (Півень) Півнов (1945 – 2019) – органіст, органний майстер і реставратор, віолончеліст, педагог. Його родинне коріння – на Поліссі, в селі Зазюбарче, Радомишльського району, Житомирської області, де (за зізнанням самого В. М. Півнова) “добра половина села має прізвище Півень”. Стрийко Віталія Миколайовича теж називався Півень. Існує ймовірність домислу: військовослужбовець Микола Півень змінив своє прізвище на «Півнов» через неоднозначність трактування ономастики російського відповідника «ПЄТУХ» до українського «півень» у армійському та пенітенціарному середовищах сталінського репресивного режиму.

Війну Микола Півнов завершив у Бєларусі в Калінковичах, де у нього народився син. Згодом – військовослужбовця переводять до Львова, а Віталій, який виявив здібності до музики поступає до Львівської спеціальної музичної школи. Тепер – це Львівська спеціальної музичної школа-інтернат ім. С. Крушельницької одна зі 4-х спеціальних музичних шкіл в Україні для особливо обдарованих дітей.

У роки навчання в школі на віолончелі (1952 – 1963) Віталія Півнова впровадив до Львівського музичного середовища один із кращих віолончелістів-педагогів України Є.Шпіцер. Але інтерес до органа, що з’явився у Віталія ще в останні роки шкільного навчання, лише зростав. Особливо його зацікавила конструкція самого інструмента та його виразові можливості. Схильність юного музиканта до майстрування спонукала до експериментів в області реставрації фрагментів зруйнованих органів. На той час у Львові та Галичині у занедбаних храмах їх ще залишалася велика кількість. Продовжуючи навчання у Шпіцера, Віталій поступає на віолончель до Львівської консерваторії, а ось прагнення стати органним майстром у нього визріває поступово...

У роки його віолончельних консерваторських студій у штаті Львівської опери з’явилася вакансія органіста. Там, одразу після відкриття театру в першому році 20 ст., на третьому балконі був встановлений один із останніх інструментів знаменитого львівського органобудівника Яна Сливінського. На той час цей інструмент, як і кожен інший орган, потребував постійного догляду. Віталій Півнов одразу цим скористався. Він стає театральним органістом: постійний доступ до органа – це вже дарунок долі, а участь у спектаклях давала йому ще й необхідну практику гри. Після закінчення навчання (протягом 1968 – 1976 років)
В. Півнов працює тепер вже в оркестрі Львівського театру опери та балету і як віолончеліст, і як органіст.

Прагнення професійного росту спонукало органіста В.Півнова до переїзду в Київ і поступлення там до консерваторії. Але тепер вже по класу органа – до професора Арсенія Котляревського. У Києві ситуація змінилася, бо тепер Півнов вже був студентом-органістом, але паралельно працював у Державному симфонічному оркестрі під керівництвом Степана Турчака як віолончеліст. Російський музикознавець і органістАрсеній Миколайович Котляревський (учень Ісайї Браудо) вважається засновником Української Радянської органної школи. І це – закономірно, бо саме його зусиллями в радянські часи в різних містах України, а навіть – у Середній Азії (в Ташкенті), зародився інтерес до органного мистецтва. Тоді ж з ініціативи Котляревського поширилися знання про костельний духовий орган і виконавство на цьому інструменті.

Талант майстра і фаната органобудівництва у студента Півнова професор Арсеній Котляревський виявив одразу. Ця рідкісна професія в час Відродження органного мистецтва в Україні стала просто необхідною. А молодий ентузіаст у реставрації органів фактично був поза всякою конкуренцією. За ініціативою А.Котляревського після завершення органних студій В.Півнов з 1980 по 1984 рік працює в Республіканському Будинку Органної та камерної музики, як органний майстер. Для цього він пройшов стажування в Чеському Крнові на відомій органній фабриці «Rieger-Kloss».

Однак, Львів з його сакральними органними традиціями діяв мов магніт на Віталія Півнова і після смерті С.Дайча (на той час єдиного концертного виконавця у Львові) В.Півнов розпочав свою викладацьку роботу у Львівській консерваторії ім.М.В.Лисенка. Але через три роки органний факультатив у консерваторії ліквідували, а Віталій Півнов повністю зосереджується на концертній діяльності та реставраторській роботі.

Здібності майстра в особі Віталія Півнова щасливо поєднуються з науково-дослідницьким підходом, як до самого інструменту, так і до його історії та музичної спадщини минулого.

В. Півнов постійно виступав як соліст-органіст із дуже нешаблонними програмами. Його цікавили не лише монументальні творіння Марселя Дюпре, Шарля Турнеміра, Шарля-Марі Відора та Луї В’єрна, але і цілком невідома серед наших органістів музика композиторів Чехії (зокрема – Петр Ебен, Леош Яначек), Америки та Скандинавії. Органіст В.Півнов іноді готував оригінальні літературно-музичні композиції. Він багато гастролював по Україні, Росії, Бєларусі, Литві, Молдові, Латвії, Естонії, Киргизстані, Таджикистані, а також – Польщі та Чехії.

2. Орган і Львів – два королі, що понад 600 років спільно несуть в Україну сакральне

Генеалогічно коріння Львівської королівської династії сягає двох гілок: Київських князів Рюриковичів та Польської династії П’ястів. Воно було закладене князем Романом Мстиславовичем – Великим князем Київським, Новгородським, Володимирським і Галицьким та його дружиною князівною Аґнєшкою, котра була донькою князя Польщі Болеслава III. Їх син Данило (1202 – 1264) у грудні 1253 року у присутності вельмож, духівництва, за підтримки на той час ще живої матері був помазаний на Королівство папським нунцієм у Дорогичині та отримав від Папи Інокентія IV титул – Король Русі.

Місто, яке заснував Данило на рубежі між Галицьким та Волинським князівством, у якому правив і зробив столицею Королівства Русі, було назване ним на честь сина Лева – Львів. Після смерті батька Лев успадкував Львівську корону і разом зі своєю дружиною Констанцією (донькою угорського короля Белли IV) укріпили владу, розширюючи землі Королівства.

Тим самим нове державне об’єднання на землях Західної України стало основним центром культивування християнських, мистецьких і музичних традицій, що зародилися ще в глибинах історії України. До Львова були запрошені королевою Констанцією отці Домініканці, які мали опікуватися культурно-просвітницьким та мистецьким життям міста.

Жебрацький Орден Домініканців [O.Р. – лат.Ordo Fratrum Praedicatorum] – це брати проповідники, охоронці основ віри, борці з єретиками, інквізитори. Орден був заснований у 1215 році в Тулузі іспанським монахом Святим Домініком. Їх найбільший освітній заклад – Папський університет Святого Томи Аквінського в Римі. Девіз Домініканців – «Прославляти, Благословити, Проповідувати» (лат. Laudare, Benedicere, Praedicare). Вони приділяли велику увагу розвитку теології, філософії, науки; були творцями багатьох Європейських університетів. Отці Домініканці взяли на себе патронат над органним мистецтвом.

У час їх правління було запроваджено органне мистецтво у Львівському королівстві. Саме монахи Домініканського ордену й привезли до міста орган. Вони сприяли впровадженню органного супроводу до Святої Літургії у Львівських храмах вже наприкінці 13 ст.

Цілком ймовірно, що вплив Домініканців був визначальним навіть у часи зведення Латинської катедри. У 1405 році в архівних записах Катедри з’явилася перша згадка про органіста Петра Енґельбрехта. Цей факт є доказом розміщення органу в храмі, що дозволяє стверджувати: саме на початку XV ст. орган вперше зазвучав у львівській святині.

У 1407 році монахи вибудували у середмісті Львова свій дерев’яний храм. Він був заснований, як монастирська будівля у готичному стилі. Цей собор незважаючи на чисельні пожежі й руйнування, постійно змінюючись і розбудовуючись, як фенікс, щоразу повставав із попелу.

У 1520 році в цьому храмі Божого Тіла вже з’явився перший орган, який монахи не раз перебудовували й удосконалювали. Про органи та органістів Домініканського храму до нас дійшло досить багато інформації. Це імена майстрів, які будували для собору в різні роки з XVI по XVIII ст. різної величини та якості звучання інструменти: Станіслав Львовчик, Себастьян з Кракова, Войцєх Альбертус, Томаш Турський, Себастьян Фесінґер.

Вплив отців Домініканців на розвиток органного мистецтва у Львові був настільки великий, що вони згодом збудували ще один Собор, але вже за межами Львова, як оборонну споруду. І що знаменно: сьогодні саме в обох цих храмах постійно звучить органна музика. У Верхньому соборі святої Марії Маґдалени, як супровід до католицької літургії і як концертне трактування органного мистецтва.

У 1748 році готична будівля Нижнього собору була розібрана через свій аварійний стан. Новий храм, який водночас нагадує не лише Ватіканський, але й костел святого Карла у Відні, у 1748 – 1764 роках спорудили у пізньобароковому стилі і на своєму фасаді має лозунг Soli Deo Honor et Gloria (лише Богу Пошана і Хвала).

У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. У наш час у південній частині храму можна побачити два алебастрові надгробки кінця XVI століття – пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 275 років тому.

А на початку 17 століття (1615), коли вже був збудований Верхній храм Домініканців цілком ймовірно, що там також зазвучав орган, бо згодом там була відкрита школа органістів. Нажаль, документального підтвердження немає. У 1765 – 1766 роках спеціально для Храму Божого Тіла (Нижній храм Домініканців) львівський майстер Михайло Садковський побудував новий орган.

Знаний дослідник польських органів Єжи Ґолос у своїй фундаментальній праці «The Polish Organ» детально простежує всі наступні етапи будівництва нових органів у ХІХ ст. Перша перебудова органа Садковського була здійснена у 1808 році львів’янином Якубом Крамковським. Це був 26-регістровий орган. Пізніше, автор встановленого у 1862 році в Латинському катедральному костелі 23-голосого органа (1839 р.), львівський майстер Роман Духенський виготовляє для храму Божого Тіла новий 25-регістровий орган. Його в наступні десятиліття ремонтують і вдосконалюють майстри, які були ще й власниками органобудівельних фабрик у Львові – Іґнацій Жебровський та Рудольф Гаазе.

Цікаво описує у своїх спогадах порятунок останнього довоєнного органа з Домініканського собору професор Львівської консерваторії Лєшек Мазепа. Цей чудовий 35-регістровий інструмент побудував у 1910 – 1916 рр. внук Іґнація – Казимир Жебровський. В роки Першої та Другої Світових воєн орган не постраждав, але з приходом радянських військ почались проблеми з доглядом не лише за храмом, але й за цим 3-мануальним красенем. Тоді троє ще зовсім юних ентузіастів органного мистецтва.

Юрій Шибальський (в майбутньому автор довідника органів Львова), Юрій Луців (сьогодні відомий диригент-педагог) та Лєшек Мазепа (котрий був авторитетним дослідником музичного життя Львова), щоб врятувати від неминучої загибелі, перенесли увесь орган по частинах до приміщення консерваторії. Тепер портал цього інструменту прикрашає сцену Концертного залу імені Станіслава Людкевича Львівської Національної філармонії.

3. Орган Домініканців як справа життя органіста-реставратора

Після півстолітньої перерви в Домініканському соборі таки знову було розміщено орган. Тоді у 80-х роках XX ст. радянська влада храм і монастирські приміщення перетворила у Музей історії релігії та атеїзму. Директору музею вдалося переконати партійне керівництво в Києві, що маленький орган у музейній експозиції буде унаочненням релігійного культу.

У 1984 році з ініціативи Віталія Півнова до Музею, що тепер вже був перейменований на Історії релігії, було привезено маленький портатив. Його Закарпатська Обласна влада взяла з сільського Храму під Ужгородом і передала Музею. Цей портатив був виготовлений в Галицькому місті Пряшів, що зараз належить до Словаччини, майстром Юліусом Гуно. Його органна фабрика активно працювала у 1920-30-х роках. А на Закарпатті збереглося ще декілька його інструментів. Ігровий стіл був винесений в окрему конструкцію, що зовсім нетрадиційно для таких маленьких органів. Цей портатив було розміщено у вівтарній частині Домініканського Храму, але виконавсько-виразові можливості інструменту не задовольняли художніх потреб органіста-виконавця В.Півнова.

На той час у занедбаному Храмі святого Лазаря (що на Святоюрській горі) поруч з костелом святої Марії Магдалини знаходився збудований біля 1860 року львівською органною фірмою Романа Духенського одно-мануальний орган, який мав 7 регістрів і 1,5 октави педалей.

Його В.Півнов перевозить до Музею історії релігії. В ході реставрації майстер виявив можливість об’єднати між собою Закарпатський позитив разом з відреставрованим Півновим органом Р.Духенського і запустити їх в дію спільним вентилятором. Вони певний час стояли у вівтарній частині Храму Божого Тіла, а згодом були перенесені у бокову наву.

На той час Віталій Півнов багато їздив по Галичині і був добре обізнаний з напівзруйнованими храмами та рештками органів, які там залишилися. Але особливу його увагу привернув майже уцілілий орган в костелі Святої Трійці в Поморянах, який був зведений королем Ян III Собєським у 1674 році. З метою порятунку органа Віталій Півнов перевозить його до Львівського Музею історії релігії.

При розбиранні та перевезенні органа з рами вилетіли цвяхи незвичайного вигляду: ковані, чотиригранні, з двома зубцями-вухами. Експерти-історики вказали, що такі цвяхи виготовляли до початку 18 ст. Таким чином вдалось визначити, що корпус органа був виготовлений наприкінці 17 ст. У ході реставрації В. Півнов замінив труби у двох регістрах на нові та деякі язички в трубах, підправив механіку. У результаті – орган мав один мануал, 10 регістрів, 740 труб. Серед регістрів був екзотичний і дуже приємний – бамбукова флейта, труби якого виготовлені з використанням натурального бамбука. Стараннями майстра-органобудівника цей орган вже незабаром звучав в Домініканському соборі у боковій наві. Через 10 років після проведення капітальної реконструкції костелу Пресвятої Трійці в Поморянах звернулися з проханням у Музей релігії про повернення їм інструменту. За згодою сторін Музей передав Поморянам Закарпатський портатив майстра Ю.Гуно. Органчик з храму Лазаря і зараз знаходиться у музейних фондах.

Тим не менше, інтерес Півнова до пошуково-реставраційної діяльності привів його до собору святого Мартина. Там він знайшов 11-регістровий одномануальний з педальною клавіатурою старовинний орган на 886 труб.

Існує низка матеріальних і технічних деталей, що свідчать про походження цього музичного інструменту. Його для львівського костелу Святого Мартина (район Підзамче на вулиці Жовківській, 8), що належав до монастирської братії ордену Кармелітів узутих, збудував на початку XVIII ст. німецький майстер Людвіґ Фоґель. Австрійська влада у 1782 році монахів переселила до монастиря Кармелітів босих при храмі Святого Архистратига Михаїла, в монаших келіях відкрили школу, а костел став парафіяльним. Орган з роками прийшов у занепад. Він його поставив у боковій наві Домініканського собору. І деякий час концерти від Музею історії релігії відбувалися в Храмі Домініканів. Пульт управління майстер залишив в тому самому положенні, що й був у соборі святого Мартина і органіст сидів обличчям до проспекту.Наприкінці 20 століття храмова будівля костелу Божого Тіла була передана в юрисдикцію греко-католицької громади Львова і названа як храм Святої Євхаристії УГКЦ. Інтенсивне використання новоспеченою церквою храмової будівлі стало несумісним з проведенням тут публічних концертів. Тому Музей історії релігії вирішив перетворити монастирську трапезну у концертно-виставковий зал. Саме сюди, у 2011 році, був перенесений Півновим орган Л.Фогеля. При цьому майстер відновив оригінальний фасад старовинного органа, провів значну реконструкцію доопрацювань у механіці та системі включення регістрів, а гральний стіл встановив збоку. Таке нове положення органіста сприяло кращому контакту між виконавцем та публікою.

Сьогодні цей інструмент вважається найстарішим із діючих органів України. На нього покладено виключно світські функції. Він незмінно по декілька разів на тиждень, а то – і на день, збирає на концертах натовпи туристів.

Органний майстер, реставратор і органіст Віталій Півнов таким чином, останні 35 років свого життя пов’язав зі Собором Божого Тіла отців-домініканців і доклав всю свою невгамовну енергію для того, щоб органна музика, яка вперше зазвучала у 1520 році в цій сакральній обителі монахів-домініканців, звучала щодня і сьогодні. Віталій Півнов на «дітищі» свого життя зачаровував органними шедеврами публіку востаннє за тиждень до своєї смерті.

Віталій Півнов – це творча особистість, що поєднала у собі музичні і технічні здібності. Він був органним майстром з великою душею і до відновлених інструментів відносився, як до своїх підопічних. Це стосується Замку у Збаражі, костелу у Мукареві Підлісному, костелу у Поморянах, костелу святого Лазаря у Львові, а також органа, що розміщений в Ужгородському музеї. Органний майстер Півнов проводив ремонтні роботи в Ужгороді, Середньому (Закарпаття), в місті Бар на Вінничині, Полонному та Дунаївцях Хмельницької області, а також у Кам’янце-Подільському костелі Св. Апостолів Петра і Павла.

Однак справою його життя, тим храмом в якому він жив і не переставав насолоджуватися – був Нижній Собор отців Домініканців. Це - одна з найяскравіших пам’яток архітектури епохи бароко, що є своєрідною копією у зменшеному вигляді Собору святого Петра у Ватикані.