Мовна картина світу письменника і фоностиль (фонопоетика Василя Пачовського)

Василь Пачовський. Критика. Мовна картина світу письменника і фоностиль (фонопоетика Василя Пачовського)

Юсип Юлія Василівна一 канд. філол. наук, доцент кафедри словацької філології УжНУ.

Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 23. УДК 811.161.2[81'38+81'342] Пачовський В.

Юсип-Якимович Ю. В. Мовна картина світу письменника і фоностиль (фонопоетика Василя Пачовського); 13 стор.; кількість бібліографічних джерел 一 27; мова українська.

Анотація. Стаття є продовженням досліджень автора фоностилістики періоду модернізму. Дослідниця піддає аналізу мовні фоностильові засоби символізму в ліриці Василя Пачовського.

Ключові слова:модернізм, символізм, імпресіонізм, фоностилістика, поетична мова, звуковий шар, слухові враження, мелодика, музичність, ритм, рими, звукопис, звуконаслідування, фоностилема, фонетична структура, аліте­рації, асонанси.

Zusammenfassung.In der Abhandlung wird von der Autorin die Untersuchung der Probleme Phonostilistik der Periode des Modernismus forgesetz. Die Erforscherin analysiert phonostilistische Mittel des Symbolismus, Impresionismus indem die Poesie von V. Patschovsky vergleicht.

Kernworter:Modernismus, Symbolismus, Phonostilistik, poetische Sprache, Lautschicht, Horeindrucke, Melodik, Musikalitat, Rhythmus, Reime, phonetische Struktur, Lautaufnahme, Lautnachahmung, Phonostilem, Alliterationen, Assonanzen.

Стаття є продовженням студій автора над лінгвопоетикою українського символізму та імпресіонізму на слов'янському фоні, зокрема над мов­ними фоностильовими аспектами поетичного тек­сту [див. № 23, 24, 25, 26 у Літературі ].

«Молода Муза», до якої належав В. Пачовсь­кий, за своїми естетичними засадами була близькою до європейських течій неоромантизму та символізму.

Її естетичні засади були заявлені у першому номері двотижневика «Світ» у вигляді своєрідного маніфесту 一 вступній статті «Наше слово»: « У від­радних днях широкого суспільного та політичного життя приходимо до вас 一 і вказуємо у хвилях борби призабуту, а предсі так вижидану стежину: Добра і Краси. Стежині нашій дали ми ім'я: Світ. Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на соняшні левади, запашні ниви 一 у світ ясних, злотих зір». А звідси «спроба виходу на загальнолюдську, духовну проблематику, увага до отого світу «добра і краси», збагачення формальних прийомів, шліфу­вання евфоніки» [7, с.189-197].

На цій стежині Добра і Краси особливо вра­жає своєю естетикою поезія Василя Пачовського (1878 -1942).

«Поезія Василя Пачовського, окреслена трьома його збірками, 一 не лише помітний факт літературного життя на західноукраїнських землях. Вона стала ланкою зв'язку між раннім українським модернізмом і пізнішою течією символізму. В. Па­човський пішов далі на цьому шляху, ніж П. Карманський. В його поезії виявилися виразні ознаки філософії та поетики символізму» [10, с.51].

«Його можна вважати одним з перших сим­волістів в українській поезії, вплинув він і на роз­вій символізму в творчості поетів Наддніпрянської України» [7, с.194].

Символістське світовідчуття поета своїми витоками сягає до народної пі сні, народної мови, самої природи:

«Я свідомо заховую свою мову і свій стиль як своєрідню рису ориґінальности, бо красне пись­менство після мене не повинно бути писане ска­менілою газетною мовою, а мусить грати всіми красками народних говорів, синонімних висловів, індивідуальних стилів та національних символів як райдужня веселка», ー писав сам поет [16, с.34].

Відомий англо-американський поет і мис­литель Т. С. Еліот відзначає: «Отже, музикою поезії має бути музика, яка є потенційно в розмовній стихії своєї епохи. Це означає, що вона має бути і в розмовній мові поетичного оточення. А поет як скульптор, вірний своєму матеріалові, витворює з навколишніх звуків власну мелодію » [8, с.100].

Уже перша збірка «Розсипані перли» (1901) вражала своїми лінгвоестетичними якостями, ме­лодійністю слова, вишуканістю техніки.

І. Я. Франко появу цієї збірки відзначив як першу виразну об'яву нового напряму в українській літературі і в «Літературно-науковому вістнику» в першому номері за 1902 рік у статті під назвою «Наша поезія в 1901 році» так відгукнувся про неї: «У д. Пачовськім нам виявляється неабиякий май­стер нашого слова, правдивий талановитий поет, що незвичайно глибоко вслухався в мелодію нашої на­родної пі сні і нашої мови, що володіє технікою вір­ша, як мало хто з нас, і вміє за одним дотиком пору­шити в серці симпатичні струни, збудити побажаний настрій і видержати його до кінця. Одним словом, щодо своєї якости і поетичної стійкости книжка д. Пачовського зробила мені найбільшу і найприємнішу несподіванку Д. Пачовський справжній талант, поезія пливе в нього натурально, не силувана, як найпростіший вислів його чуття [20, с.176].

Дослідники неодноразово звертали увагу на спорідненість лірики В. Пачовського з народнопісенною українською традицією. В. Бірчак, сучасник В. Пачовського, вбачав витоки фольклоризму поста у його досконалому знанні українських ліричних пісень про кохання, які вміщені у 5-му томі «Тру­дів …» П. Чубинського, що стали для В.Пачовського своєрідною школою поетичної майстерності. Лист- відповідь зрілого вже поета на питання редакції журналу «Світ», які книжки він узяв би з собою, якби довелося «сидіти у в'язниці необмежений час» наводить у своєму дослідженні Е. Балла: «Такими книжками є: 1) Народні пі сні в V т. «Трудів» 一 Чубинського; 2) Головні драми Шекспіра і 3) Біблія. Як мені тяжко на душі, читаю Біблію, як шукаю насолоди, читаю Шекспіра, як маю творити, читаю Народні пі сні або слухаю, як їх співають дома. На­родні пісні - відмолоджують мою творчість, даючи повний світогляд нашої нації, як найчистіша крини­ця після мандрівки в Сагарі…»[1,с. 6].

Критик М. Євшан, який прагнув «вибити вікно в Європу для української літератури», вважав В. Пачовського «найбільш популярним між усіма поетами нового напрямку австрійської України » і вслід за І.Франком високо оцінив першу збірку поезій «Розсипані перли», звертаючи увагу на їх граці­озну форму, музичність, чуттєвість. «І, безперечно, в тих молодечих піснях був великий чар, тим біль­ше, що молодий пост показав себе як доброго май­стра слова. Своїм задушевним, журливим тоном, як і гарним стилем, прикрашеним зворотами на­родної поезії, вони дуже симпатичні, промовляють до душі» [9, с.181]. Сила стилю В. Пачовського в легкості, польоті, снівучості, грації, водночас «поет видимо любується формою висловлювання своїх почувань, що уживає навмисно деяких спеціальних слів, цілих зворотів, щоб форму зробити принаднішою» «...Це дбання про окрасу стилю». Через те голос пристрасті, любові, жалю, туги в більшості «оправлений в широкі рами стилю народної пі сні, а в тій формі він красою вислову, питомим настроєм, мелодійністю та чарівним тоном стає для вуха чи­мось приємним…» [9, с.186].

М. Ільницький: «Саме акцентована музич­ність В. Пачовського була визнана найближчою українською попередницею тичининського кларнетизму» [10, с. 52].

Л. Г. Голомб вважає, що творчість В. Пачов­ського вимагала нової поетичної мови. «Заслуханість у голоси самої природи, а водночас і сконцентрованість на власних переживаннях 一 це вияв певної загальної тенденції в розвитку поетичної свідомості, головна типологічна ознака модерніст­ської поезії, яка ценром уваги зробила людське «я» в усій неповторності його духовного життя й світо­відчування. Поезія як щоденник людської душі, як своєрідне «озвучення» таємничих ритмів серця ви­магала нової поетичної мови» [6, С.12 ].

За останнє десятиліття дослідження твор­чості В. Пачовського активізувалося.

Його поезія стала предметом уваги літера­турознавців М. Бондаря, В. Лучука, М. Ільницького, І. Дзюби, Я. Поліщука, Т. Гундорової, Л. Голомб, окремої монографії Е. Балли. Однак мова його поезій, лінгвостильові, фоностильові особливості зо­крема, ще не були предметом окремого досліджен­ня. Ми аналізуємо фонопоетику В. Пачовського, представлену в трьох збірках: «Розсипані перли» (1901),«На стоці гір» (1907), «Ладі й Марені терно­вий огонь мій» (1913). У статті подаємо лише час­тину матеріалу.

Для всіх представників не тільки українсь­кого ,а й слов'янського символізму, на наш погляд, домінантою є евфонізація або музичність, адже за допомогою ритму, рим, звуконаслідувань, звуковідтворень, звукопису, асонансів, алітерацій, їх поєднання, звукових анафор, парономазій і були ство­рені високохудожні твори зі струменем музичності. Зокрема, Д. І. Чижевський зазначав, що «для поезії модернізму найхарактернішою ознакою є першочергова увага до евфонічного аспекту мови: алітерації й милозвучність, вишукана рима, мелодій­ність навіть у прозі – це і є засадничі риси новітньої, сказати б, «модерної», художньої мови» [22, с.220]. Домінантою є евфонізація насамперед для пред­ставників течії символізму.

«Генетично й типологічно пов'язаний з ро­мантизмом, символізм успадкував його тяжіння до музики, що випливає з його відчуття та особливос­тей його поетики» [13, с.30].

За допомогою ритму, рим, звуконасліду­вань, звуковідтворень, звукопвиу, асонансів, алітерацій, їх поєднання, звукових анафор, парономазій та різноманітності фоностильових фігур ними була створена «лінгвістична музика» символізму.

У поняття домінанти вкладаємо розуміння Р.О.Якобсона: «Домінанту можна визначити як фо­кусуючий елемент художнього твору: вона керує, ви­значає і трансформує інші компоненти» [27, с. 56].

«Шукати домінанту ми можемо не тільки в поетичному творі окремого художника і не тільки в поетичному каноні, сукупності норм якої-небудь поетичної школи, - зазначає Р.Якобсон, - але і в мистецтві досліджуваної епохи, що розглядається як єдине ціле» [27, с.57].

Музичність вислову породжують слухові імпресії. За свідченням відомого літературознавця А.Ніковського, перевага слухових імпресій над ін­шими 一 це і є музичність. Слухові їмпресії «дають­ся музикою і дають музику» [14, с.649 ].

Слухові імпресії виникають через звукові асоціації, які в свою чергу є основою для звукових музичних образів, для мелодійності вислову.

В.Пачовський 一 яскравий представник укра­їнського символізму, який свідомо сповідує мелодизм, домінантою його творів є евфонія, музичність, висока естетика звуку, що становить соносферу його поетичної системи, передає його картину світу.

Характеризуючи свої вірші як милозвучні, він зізнавався: «зберігаю правил милозвучности», примінюю її тайни …,тому мої вірші стають на­родною п існею.…а вони ( вірші) грають, як пі сні, рівним числом ріжнородних голосівок поперемінно з акордами ріжнородних шелестівок, дібраних для вислову сили і настрою. Тої тайни милозвучности навчився не з французьких книжок, а вслухався як син священика в милозвучність пісень на святах і жнивах, злеліяний мріями казки з уст бабусі …» [16, c. 34].

Слухові імпресії виникають через звукові асоціації, які в свою чергу є основою для звукових музичних образів, мелодійності вислову.

З іншого боку, В. Пачовський був добре знайомий з поезією польського символізму, зокрема творчістю постів «Молодої Польщі» (К. Тетмаєра, Я. Каспровича, «поезією в прозі» С. Пшибишевського та ін.).

Вплив Р. Вагнера , коли вчився в Австрії і відвідував концерти композитора.

М. Бондар наводить типологічні паралелі з поетичною творчістю російських символістів Д. Мережковського, Ф.Сологуба, О. Блока. «Поза сумнівом, ー пише він, 一 ритмічний малюнок, окремі образи й ходи у віршах Пачовського не раз приму­сять згадати Г.Гейне, добре відомого в той час і на Східній, і на Західній Україні [3, с.150].

«Образ звука без посередньо зв'язаний із образом предмета у формі слухових асоціацій»,- писав О. О. Потебня [17]. Перевагу саме слухових імпресій та їх відтінків над іншими ми вважаємо стилетворчою домінантою символізму. Ця домінан­та якраз і характерна для поезії В.Пачовського.

А.Крушельницький, згадуючи спільні про­гулянки з В. Пачовським вулицями вечірнього Львова, коли В. Пачовський читав йому свої поезії, писав: « Для мене була справжня розкіш слухати цвіток сеї поезії, виголошуваних з чуттям, милим, лагідним голосом. А коли ми раз прямували ід його хаті і йшли крізь довгу алею топіль, він мовить до мене: «Бачиш, вслухаючись в шум отсих топіль, я творив більшу часть своїх поезій. В хаті спливали на папір витворені тут чуття, настрої». І справді, в слабім освітленні, далеко за містом, шум сих топіль переймав грозою.…Я порозумів тоді найбільшу ту силу слова, той чар, ту велич його поезії …»[12, с. 98].

З усієї багатоманітності фоносфери поета предметом нашого розгляду стало лише відтворен­ня природних стихій 一 плескоту хвиль моря, річки, шуму дощу, лісу, поля, завивання вітру, хуртовини і т. д. фонічними засобами мови.

Поезія В. Пачовського більше алітераційна, штрайбрамова, ніж асонансна. Це характерно для поетики всього слов'янського символізму.

Особливе смислове навантаження несуть шиплячі, які дуже часто є домінуючими.

Алітерації з фоностилемами с-ш-ч-р для відтворення звуків навколишнього світу:

Плюскоту хвиль: «Тихо тихо в сонному кришталю,/ Плеще синє море нам до ніг Тихо, тихо в замку Мірімаре, / Мури й море міняться як кров,/ Сонце гасне у пурпурі хмари» («Тихо тихо в сонно­му кришталю», Тв., с.344).

Шум морських хвиль у місячну ніч фоно­стилемами ш-ч一л-р

«В ніч під замком Мірімаре / Море плеще і шумить,/Блисне місяць із-за хмари, /Срібне плесо мерехтить,/Плеще і шумить» («Мірімаре», Тв., с. 83). Майстерне поєднання із сонорни­ми н, л дає можливість відтворити тихий плескіт хвиль і довершити його як ніжно-мелодійну ко­лискову: «Море в чайку плеще, тихіше буйний вітер шепче …Чайка черкається хвилі, Грає піна в сонні скелі Ninna-nanna, ninna-nanna.… Люлі, люлі, ninna-nanna» («Самотність», Тв., с.179). »). «Ninna-nanna, ninna-nanna в Пачовського попереджувало Тичинине «О панно Інно, панно Інно», - вважає М. Ільницький [10, с.52 ].

Поєднанням звуків ш, л передає шум моря та повів вітру: « Йде від моря шум і легіт, а на душу глум і регіт» («Серебристий сміх», Тв., с.170).

Цим же поєднанням із застосуванням еліпсису відтворюється сплеск води при виході русал­ки із морської хвилі: « Лиш піна залисніла:/Шу-шу шу-гу, плиг-лясь/Русалка сніжно-біла/На филі піднялась. /Лігма на шум колишеся» («Сміх филі», Тв., с. 214).

Спокійне коливання хвиль: « Ще тихше лелі­ються филі, / А беріг в трояндах мигтить» («Горять верхи Альп у пурпурі» , Твори, с.347); шум вербо­лозу: «Шепоче лелітками іва,/ Колишеться в сні вер­боліз …/А озеро плеще й колише: /Чеши і чеши (там же, с.347).

Про розбурхане море: «А мо^е шуміло ри­данням терпінь»(«Любов», Тв.,с. 180).

Перевага звука л: « Легісько леліялись филі, Колишучи плесо ясне» ( «На море з гондоли злеті­ла», Тв., с.174); про русалок-повітруль « А повійні, а лелійні , /Як лебеді білі Лади»( «Князь Лаборець», Тв, с.631).

«Хай шепіт лелій олеліє Леліткою душу твою/ Шемтючи про серце,що скніє /До тебе в далекім краю» («Омріяна в тихії ночі»,Тв., с.312). М. Ільницький зазначає: «…с правді хіба «Хай шепіт лелій олеліє Леліткою душу твою» Пачовського не веде до тичининського «Се сум, се сон, лелію льо, люлюні Я, лю-люні», де семантика цілковито поглинута звуковим ефектом?» [10, с.52].

Легкий шум беріз: « І слези, і слези, і сле­зи… Якісь теплі слези зі сяєвом зір Леліються в лис­тях берези! ..Щось шепче до мене в лелетках беріз» («Видіннє», Тв.,с.224).

Сплеск води від весла: «Ми плили задивлені в зорі / До місяця мрійно в човні…/А Лідо бреніла у далі /Від сріберних струн мандолін ( «Герданом рубінів на морі», Тв., с. 345).

Звук л як засіб інструментації інколи нагро­маджується в рядках: «Душа моя біла від мене/ Як ангел, що ночі летить/ Летить понад поле зелене, …/ Під зорями в колі легісько/ Колисана шумом беріз 一 / Спить любка, а ангел тихісько /Ридає над нею без сліз» ( «Душа моя біла від мене»,Тв., с.305).

М.Степняк розділяє алітерації В. Пачов­ського на приховані, рівномірно розподілені в тому чи іншому рядку, як у М.Філянського, і на підкрес­лено ввинуті — звуки збігаються в алітерації, як у К. Бальмонта. «Серед українських ліриків є в Па­човського сильний конкурент щодо евфонічности віршу 一 Микола Філянський. Але в урочисто-важкуваті вірші Філянського треба пильно вслу­хатися, щоб відчути всю глибоку й природню ор­ганізованість їхньої фонетики. Вірш Пачовського відсвічує, грає збігами звуків, як хвиля піною», — зазначав М. Степняк [18, с.182].

Плескіт хвиль річок Уг, Тиси: ш-л-м-р: Плеще хвиля в срібнім Узі / І чоломка мою грудь («Плеще хвиля в срібнім Узі», Тв., с. 372.); «Де водограєм Тиса шепоче, / Плеще в сріблистії води («Червона рожа, біла лілея», Тв., с. 462).

Шум води в річці Дунай В.Пачовський від­творює за допомогою звукопису: «Тихо, тихо Дунай воду несе,/ А ще тихше дівча косу чеше / Чеше косу, чеше русу» («Срібна царівна», Тв,с.332).

Поява водяної русалки над Угом: «Хто се трусить рясні роси, /Хто се чеше срібні коси.../ Чуєш плаче 一 тихо ша! /Чуєш плаче 一 шепчуть лози, / Шепчуть квіти, шепчуть бози,//Глибінь плеще: то душа («Ніч над Угом»,Тв, с. 514).

Шум тополь: «Зловімо глухо знявся шум топі ль» («Вився голос скри пки», Твори, с. 293)

Шум колосків: «Колоссєм колише вітрець і филює / Шу, шу! який шум іде шептом під ліс!» («Упоєннє»,Тв.,с.193) (використане пряме звуко­наслідування).

Алітерація з фоностилемами ш-л-р, що відтворює шум лісу: «Шумом грається бір, шу­мом ломиться ліс, шум колише дерева на горах, В дебрях стогне ріка, розревілась, як біс …» («По тучі»,Тв,с.213); шум гаю: « Ой гай, гай, шумить гай,/ Шелестить ліщина 一 /Шумить гай, шумить ліс, /Гайвороння кряче»( Ой гай, гай»,Тв.,.82); шум весняного гаю: « Там защебечуть соловї/ І зашепочуть ручаї / А легіт листя» ( «На гори в гай золотокрилим», Тв., с.253); «Тріпочеться листя і грає вогнем, /Щебечуть пташки у гаю …» («Освячення», Тв.,с.193). Тріпотіння листків осики: «Шелестить осика, хоч вітрець не віє一/Листя в неї фіє, хвіє день і ніч» («Шелестить осика»,Тв.,с.85); легкий шум листків: «Тихо без вітру листя шемріли,/ Сад мов заслухався в місячний шум,/ А ще тихіше ми шепотіли»( «Тихо без вітру листя шемріли»,Тв.,с.490).

Шум у вишневому саду: «Шепочуть вишні, сяють квіти, / В кущах щебече соловей, Виходжу в луг, клекоче річка, / Срібляться хвилі, склиться шум,/ Від соловїв тьохка річка …» («Шепочуть ви­шні, сяють квіти»,Тв., с. 345).

Шум шовкових шат: «З підземелля вийшли тіни, / Шати шершли шовко-шумом» («Втоплена корона»,Тв.,с.239). Завивання хуртовини: «Ой шумить під вікном невгаваємий шум 一 / Я боюсь хуртовини під ніч:/ Чую плач між дерев.…/ Чорний шум снує жах з моїх віч! /Мої вікна трясуть голо­сіння і квиль» («Пурпуровий танець», Тв., с. 232).

Цікавим є звукопис шуму и тиші дзвін тиші: «Об шиби дзвонить шум, годинник глу­хо чика» («Хотів би я всім серцем заридати», Тв., 335); «В місячну ніч тиша велика , / Мій сад крізь вікно мерехтить./Опівноті годинник чика» (Тв., с.436); «Як дзвенить свята тиша…/ Чути крила. Йде шум./ Вдарить грім. Гураган.» («Косміч­ний круг»,Тв,с.592);« Залунали гори шумом , /І все щезло 一 тихо ша ! /Зачарована тиша («Князь Лаборець»,Тв., с.631). В.Пачовський протисталяє лісовій поліфонії 一 тишу: «Рев завила темна сила, /Змія засичала, / Підскочила дубом стала 一 Мавка щезла, заспівала:/ Всьо ущухло 一 тихо ша.…/ За­чарована тиша» («Папоротин цвіт», Тв., с. 219). Справді, «...знаючи безмежну здатність звуків і їх комбінацій одбивати звуки життя, поет в силі утво­рити справжній звукопис», 一 писав Майк Йогансен [11, c.11].

Шепіт у тиші: «Хтось шeпчe cпомин у тиші» ( «Не вернеться заквітчана в червоні маки»,Тв.,с.245). Плач у тиші: «»Місяць світить 一 усе слуха 一/Чуєш, плаче 一 /тихо ша! / Чуєш, плаче 一 шeпчуть лози» («Ніч над Угом», Тв., с. 514). Тихий спів русалки в тиші: «Тихо, тихо йде світло в пусте­лю, /А ще тихше з-під хвиль іде квиль, /Так русалка співа ледь чутно» («Втоплена корона»,Тв.,с.239). Відлуння в тиші: «На дні озера з филь огняних /Грає з берега шум каламутно 一 Наглухо гук зі склепінь камяних /Загремів, і луна глухочутно / Загула в ко­ридорах німих» («Втоплена корона»,Тв.,с.239).

Шум річки серед тиші: «Тихо, тихо Тиса ніччю плеще, /Лише хвиля в дараби шелеще» («Тихо, тихо Тиса ніччю плеще», Тв.,с.466). Дзень­кіт скла (шибок): «Вітер свище шумно/ Тай об шиби дзвонить» ( «Сумно мені, сумно», Тв., с.117).

М. Степняк у статті «Поети Молодої музи» визначав майстерність техніки віршування В. Пачовського так: «Постійне повторювання рядків у межах однієї строфи з певними варіяціями, омоні­мічні і внутрішні рими, різноманітні фігури ритмо-синтактичного паралелізму, роблять римомелодику Пачовського надзвичайно вигадливою. Безперечно, до Тичини українська поезія не мала такого майстра ритмічної техніки, як Пачовський, безперечним нам здається вплив Пачовського на Тичину в цій галузі.»

Серед українських мовознавців про мову доби модернізму писав лише В.Чапленко в «Історії нової української літературної мови» [21].

У підрозділі «Мова поетів-модерністів: М. Вороного, О. Олеся, Г. Чупринки, М.Філянського і «молодомузівців» він кваліфікує мову україн­ського модерну як нову. Дослідник наводить такі обгрунтування: по-перше, він вважає, що нові теми й мотиви в українських поетів-модерністів, порівняно з народницькою поезією, неминуче повинні були зумовити й інший характер їхньої мови; по-­друге, не можна було старими мовними засобами виразити нові мотиви доби модернізму [ 21,c.245].

Література

  1. Балла Е.Ю. Василь Пачовський 一 лірик. Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Е.Ю. Балла; Прикарпат. ун-т ім. В.Стефаника. 一 Івано-Франк., 2002. 一 20 с. 一 укр.
  2. Балла Е.Ю. Поетика лірики Василя Пачовського. Монографія.- Ужгород: Ліра, 2008. 一 176 с.
  3. Бондар М. Поезія Василя Пачовського // Поезія -86: Збірник. 一 К.: Радянський письменниик, 1968. 一 Ввп.2. / Редкол. Олесь Лутв (ред.) та ін. 一 Упорядник О.В.Лутв, В.О.Осадчий.-1986. 一 С.146 一 151.
  4. Будний В. В. Потебнянські джерела українського символізму (зі спостережень над критикою кінця XIX 一 □очатку XX ст.)// Вісник Харківського університету . 一 491.一 Серія «Філологія». Традиції Харківської школи. / До 100-річчя М.①.Наконечного. - Харків, 2000. 一 С.441744.
  5. Вагнер Р. Избранные работы. 一 Μ, 1978. 一 695 с.
  6. Голомб Л. Василь Пачовський. Закарпатські сторінки життя і творчості. 一 Ужгород: Гражда, 1999. 一146 с.
  7. Дзюба І. Запрошення до «Молодої Музи» // Поезія 一 90: Збірник 一 К.: Радянський письменниик, 1990. 一 В0п .1.一 С.189-197.
  8. Еліот Т.С. Музика поезії. // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. 一 Львів: Літ оп ис, 2002. 一 С.95 -109.
  9. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упорядкування, передмова та примітки На­талії Шумило. 一 К.: Основи, 1998. 一 С.181-.
  10. Ільницький М. Поет національної ідеї ( Василь Пачовський)// Від «Молодої Музи до Празької школи. 一 Львів, 1995. 一 318 с.
  11. Йогансен М. Елементарні закони версифікації (віршування) /Шляхи мистецтва. 一 К., 1921.一 № 2. 一 С.11 - 25.
  12. Крушельницький А. Поет 一 жрець любові (Збірки лірики Василя Пачовського «Розсипані пер- ли», «На стоці гір» // Крушельницький А. Літературно-критичні нариси. 一 Станіслав, 1908. 一 С.81-126.
  13. Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика. - К.: Києво-Могилянська академія, 2006. 一 346 с.
  14. Ніковський A.Vita nova. Передмова. Українське слово / Хрестоматія української літератури та української літературної критики XX століття. Книга перша. 一 К.: Аконіт, 2001.一 С. 638 一 682.
  15. Пачовський Василь. Зібрані твори. - Т.1. Поезії. 一 Філадельфія-Нью-Иорк- Торонто: Об'єднання українських письменників «Слово», 1984. 一 743 с.
  16. Пачовський Василь. Моя сповідь // Василь Пачовський. Зібрані твори у двох томах.—Філадельфія 一 Нью-Йорк 一 Торонто. 一 Об'єднання українських письменників «Слово», 1984. 一 Т.2. 一 С.29-44.
  17. Потебня О.О. Естетика і поствка слова: Збірник. Пер. з рос./ Упоряд., вступ ст., приміт. І.В. Іва- ньо, А.І. Колодної. 一 К.: Мистецтво, 1985. 一 302 с.
  18. Степняк М. Поети «Молодої Музи» // Червоний шлях.一 1933.一 №1. - С. 189-190.
  19. Тарнавський Остап. Поет Василь Пачовський // Василь Пачовський. Зібрані твори у двох томах.- Філадельфія 一 Нью-Йорк-Торонто. 一 Об'єднання ураїнських письменників «Слово», 1984. 一 Т.1. - С.11-26.
  20. Франко І.Я. Наша поезія в 1901 році. Зібр. творів: у 50 т.一 К.: Наукова думка, 1982.一 Т. 33. 一 С. 172一198.
  21. Чапленко В.»Історія нової української літературної мови», Нью-Йорк, 1970. 一 180 с.
  22. Чижевський Д. І. Порівняльна історія слов'янських літератур. 一 К.: Академія, 2005. 一 274 с.
  23. Юсип-Якимович Ю.В. Структуральний аналіз поствтного тексту та фоностилістика 〃 Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія:Фїлологія. - Ввп.11.一 Ужгород, 2005. 一 С. 150一156.
  24. Юсип-Якимова Ю.В.Фоностильові особливості поезів Г. Чупринки з погляду структуралізму // Матеріали Міжнародної наукової конференції 10-12 жовтня 2005 року «Українська література в загальноєвропейському контексті» // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 一 Ввп. 9. 一 Ужгород, 2005. 一 С. 375 一 381.
  25. Юсип-Якимова Ю. Філософські засади фоностилістики (феноменологія Романа Інгардена, герме­невтика Ганса-Ґеорга Ґадамера) // Науковий вісник Ужгородського національного університету Серія: Філологія. - Ввп.13. - Ужгород, 2006. 一 С. 56-62.
  26. Юсип-Якимович Ю.В.Фоностильові засоби музичності в ліриці Миколи Філянського // Вісник Прикарпатського університету.Філологія (Мовознаство). 一 Ввп. 21-22. 一 Івано-Франківськ, 2009. 一 С.145-148.
  27. Якобсон Р Лингвистика и поэтика / Структурализм « за» и « против».—М.: Прогрес, 1975. 一 230 с.


Ключевые слова: Василь Пачовський,критика на творчество В Пачовского,критика на творчість Василя Пачовського,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчества В Пачовского,неокласика

Читайте также