Гора

Дніпро – мов розкритий «Кобзар»,
і піднятим прапором – небо.
Дозріває блакить, виростає гроза –
невблаганно, нестримно, вишнево!

Тиша така – понад прірву століть.
Шлях далекий Дніпра – ніби доля незгасла.
На сторожі Вкраїни стоїть
незбориме чоло Тараса!

Бездоріж. Безкаміння...Ночами
простували на гору прочани.

Їм світало в очах. Піднімалися – вглиб,
в безголів’ї століть відшукати дорогу...
Підвівся пророк. Щоб з’єднать береги,
і волю піднять, як Голгофу.