​Я мовчу, як Дніпрові пороги...

Я мовчу, як Дніпрові пороги,
я мовчу, як ця хвиля – внизу.
Як тримає тривогу дорога, –
так тамую у крові – грозу.

Я мовчу, і не треба ні слова.
Не упасти б отут! Не забути себе!
Гіркотою звелася земля полинова...
Чом не пада каміння з небес?!