​Прозорий час — крізь камінь цей — тече...

Прозорий час — крізь камінь цей — тече...
Все далі — спів, все вище й вище — дума.
І ось — карпатський синій щем! —
Осені й вікам залишеного суму.

Вітай, мій Львове! Час минає нас.
А ми собі все є і є, нівроку.
Шпилі тополь золотить пізній час,
відходять дні, літа дарують спокій!

Все глибшає луна, і все чіткіше — слово.
А дні ясні і лагідні такі!
Печаль в очах, блакиті тиша в крові.

Як вітер з гір, так смуток йде з віків...
Кому це слово? Хто його промовив?
По що ця пісня, голос цей звідкіль?