​Чую, земле, твій сум барвінковий...

Чую, земле, твій сум барвінковий,
чую, вишне, твій голос осінній,
чую, як падає, падає, падає лист...
Чую, вишне, твій корінь в чорноземі ріднім:
як є він, тримаючи землю,
тримаючи пам’ять мойого життя.
Осінь котить палаюче коло тиші...
Поруч — сонце і далеч!
Спогад — навпроти, спогад вертає усе...
Чую, земле, як пахне твій простір —
це ж у нім, і для нього, і з ним — я росту!