Кирило Транквіліон-Ставровецький. Епіграма
Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить,
Проше, нехай мі пребачить.
Гди ж теольогія святая в колі фільозофськом вакує,
А поетами і виборними бракує,
Сама живе у славі світородной,
Тілько ся часом показує душі годной
Мудростю своєю не закрите,
У світлості свої слави,
Без поетицької забави.
А то она у моці маєт,
Же байки поганськії розбиваєт
І навіки до них ся не знаєт,
А сама в правді паче сонця сіяет.
Прето поета, би і наймудрійший,
І фільозоф, розумом острійший,
Мусить гордої думи роги схилити,
А небесной цариці сам низько ся поклонити.
А що оглядали разумнії очі наші,
Тогда тоє хотіли слуги ваші,
Ямбікус, трохеус, спондеус,
провадити межи поганськії боги,
Але прудко поламали свої ноги,
Пред світлостю богослови утікаючи
І жадного до неї приступу не маючи.
Прето, що ся кому бачить,
Вольно, яко собі рачить.
Убі дівінум іллюмінаціо,
Ібі тацет поетарум шкондаціо.
Твори
- Епіграма
- На старожитний герб ясне освенцоних і вельможних іх милостей княжат Корецьких
- Прироження грифа хто хоче познати
Критика
