Як музика Бетховена втілює філософію волі Доби Просвітництва

Воля в музиці Людвига ван Бетховена приймає безліч форм, які часто перетинаються. Героїчна воля в «Sinfonia Eroica» (1803), воля від політичного утиску в Егмонті (1810), художня свобода та новаторство в Десятій симфонії (1824).

Музика Бетховена і сьогодні залишається глибоко зв’язаною зі справжнім гуманізмом, в основі якого полягають принципи свободи та самовираження.

Музика композитора виросла з доби європейського Просвітництва, у якій людський розум та «я» були основою пізнання. Німецький філософ Іммануїл Кант розумів просвітництво як здатність використовувати своє розуміння без чийогось керівництва. Просвітництво здобувається тоді, коли ми маємо волю розраховувати на наші розумові здібності, аби з’ясувати як нам жити. Цей принцип внутрішнього закону, який засновано на розумі, для Канта подібний до принципу свободи волі.

Сучасник Канта Георг Гегель також був філософом свободи, автономії, розуму та волі. Гегель, як і Кант, розумів вільну особистість як людини, що свідомо робить вибір через дію волі, якою керує розум. Гегель додає ще один вимір соціальній свободі, який він сприймає як актуалізацію вільної свободи. У своїй «Феноменології духу» (1807) Гегель описує свободу як «найвищу долю духу людини».

Музика як воля

У своєму дослідження свободи людського духу, розуму та волі німецька думка 18-го та 19-го століть забезпечує інтелектуальний контекст, у якому творив Бетховен. Бетховен увібрав цей дух, написав у листі 1819 року:

«Свобода та прогрес – наша справжня мета в світі мистецтва, як і у величному творчості загалом».

Для того щоб зрозуміти як музика Бетховена передає цю філософію свободи, ми повинні замислитися про цікавий процес, завдяки якому музика Бетховена почала лунати як рух самої волі.

Для німецького філософа Артура Шопенгауера бетховенські симфонії були безпосереднім відображенням волі, «справжньої та досконалої картини природи світу, яка котиться в… незчисленних формах».

Воля Шопенгауера спирається на розуміння Аристотелем аніму (духу або розуму) як анімаційного або рухаючого принципу. Як пояснює музикознавець Даніель Чуа, ця аристотелівська ідея волі як саморуху є ключем музичної думки 19-го століття. І свобода, і воля розумілись як рух – жодна музика не викликала це краще, ніж музика Бетховена. Своїм драматичним рухом симфонії Бетховена, зокрема, демонтрували волю, що втілювали його свободу та відкривали долю.

Слідом за Шопенгауером композитор Вагнер розмірковував про музику Бетховена як про вираження волі у своєму творі 1870 року. Він звертається до пізніх квартетів, звеличивши квартет до-діез мінор (опус 131) як «танок всього світу». У «Народженні трагедії» (1872) філософ Ніцше подібним способом сприймає музику Бетховена як вираження волі.

Недивно, що композитор, який зміг втілити в звукові саму суть людської свободи, сам опиниться в образі своєї музики та міфологізується як визволитель. Протягом свого життя та після Бетховен був визнаний як прометеївський діяч – творчий і зухвалий новатор, що звільнив музику від умовностей.

Різноманітні письменники пропонували варіанти на цю тему. Вагнер описує Бетховена як Колумба, який досліджує море музики та робить нові відкриття в Дев’ятій симфонії. До 20 століття Бетховен був відомий як «людина, що визволила музику», як описано у назві дослідження 1929 року американського біографа та музиканта Роберта Шауффлера.

Свобода як радість

Звісно, ніде наслідування творчої свободи Бетховена не є помітнішим або запам’ятовуючим, ніж його вступ до «Оди радості» в Дев’ятій симфонії, що означає першу появу хорової музики в симфонії. Для деяких критиків музичне оформлення віршів Фридриха Шиллера говорить про майже наївну радість в людському єднанні та братстві.

Хор симфонії також відзначає зустріч світу з його творцем, який «без сумніву живе серед зірок». Цей образ часто асоціюється з лютневою записною книжкою Бетховена 1820 року:

Закон моралі всередині нас і над нами зіркове небо. Кант!!!

Іншими словами, вірш Шиллера пропонує Бетховенові образ волі, як людської, так і трансцендентної. Радість тут – це усвідомлення моралі як свободи.

Свобода волі залишається в центрі музики Бетховена. І ось, через 250 років після народження Бетховена, його музика продовжує пропонувати слухачам свободу, яка переживається чи перекликається у глибині потаємної сутності. Музика Бетховена – це звук людської свободи, в основі якої лежить свобода розуму, духу чи свідомості.