Фільми, які варто переглянути фотографам
Які фільми підходять фотографам?
Різним фотографам потрібні різні фільми. Подумайте самі: чи можуть, до прикладу, фотограф світу моди і військовий фотограф надихатись одними і тими ж фільмами? Чи знайдуть вони суміжне в естетиці чи спільні культурні і етичні імперативи? Скоріш за все, що ні. Проте, якщо спільне, все ж таки, знайдеться, то це виявиться досить незначною часткою від глобального культурного багажу кожного з фотографів. Коли я вивчав подібні матеріали у західних колег, то виявив дуже цікаву річ: збігів ні в одному зі списків відомих фотографів не було. Причина досить проста: кожен залишав перелік улюблених фільмів, того, що особисто йому здавалось важливим, значимим, що надихало і вважалось зразком для наслідування. Такий підхід мені здавався хибним і я вирішив зайти з іншого боку: навіщо фотографу переглядати фільми і що він може з них винести для себе?
ПО-ПЕРЕШЕ, МОЖНА ПЕРЕГЛЯДАТИ ДОКУМЕНТАЛЬНІ І ХУДОЖНІ ФІЛЬМИ-БІОГРАФІЇ – інколи досить правдиві, а подекуди не дуже. В них розповідається про життя визначних фотографів, про те, як вони працювали, як знаходили свій шлях в фотографуванні і що це взагалі таке – робота і життя фотографа.
ПО-ДРУГЕ, МОЖНА ПЕРЕГЛЯДАТИ ФІЛЬМИ, КОТРІ ЗНАЧНО ВПЛИНУЛИ НА ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА, що задали вектор розвитку певних стилей. Візуальний і образний ряд таких творів часто цитується в fashion-фотографії, адже тема стилізації завжди була і буде актуальною.
ПО-ТРЕТЄ, МОЖНА ПЕРЕГЛЯДАТИ ФІЛЬМИ, САМЕ ЗАРАДИ КРАСИВОЇ КАРТИНКИ, тобто вчитись, в найкращих в своїй справі операторів, бачити красу світу. Тут, здавалось би, як і в попередніх двох випадках, повинні б бути якісь знакові фільми. Але, насправді існує занадто багато стилей, різних способів бачити красу. Тому в один перелік не вмістити.
Біографічні фільми
“ДУХ ФОТОГРАФІЇ”/“ГЕНІЙ ФОТОГРАФІЇ” (The Genius of Photography)
Перший з двох чудових документальних серіалів про фотографію, що можу порекомендувати для перегляду кожному. Він присвячений історії фотографії від її виникнення і до наших днів. Автори створюють певну логічну, без будь яких протиріч, картину розвитку жанру фотографії як єдиного цілого. Точка зору, м’яко кажучи, сумнівна, але в академічних колах досить популярна. Значно простіше вибудувати просту модель і відсікти все зайве, що в неї не вписується, аніж визнати, що не завжди зрозуміло, яким чином хтось став популярним. Тим не менше, фільм надихає і розкриває глядачу очі на те, наскільки різноманітний і багатий світ фотографії, й як вона розвивалась.
“КОНТРОЛЬНІ ВІДБИТКИ” (Contacts)
Цікавіший, хоча і більш специфічний. Кожен уривок, довжиною в 10-15 хвилин, присвячено творчості одного автора. Герої першого диску – класики репортажної фотографії, серед яких: Брессон, Кляйн, Джиакомеллі, Куделка. Другий і третій диски присвячені арт-фотографам. Другий – класикам арт-фотографії, а третій – концептуальним авторам-сучасникам. “Контрольні відбитки” особливо цікаві тим, що в більшості серій другого і третього дисків фотографи самі розповідають про себе. Нам пропонується не “зіпсований телефон” чиєїсь критичної статті і навіть не академічний мистецькознавчий аналіз, а живий голос самого фотографа. Це робить фільм дуже важливим і цікавим для будь-якої творчої людини.
“ВІЙСЬКОВИЙ ФОТОГРАФ” (War Photographer) КРІСТІАНА ФРАЯ
Ще один дуже важливий документальний фільм, котрий варто переглянути кожному автору, що пов’язаний з фотожурналістикою і репортажем. Головний герой фільму – Джеймс Нахтвей, визначний військовий фотограф кінця ХХ століття, і він же – оператор більшої частини фільму, так як ми бачимо світ через міні-камеру, закріплену на його фотоапараті. Одразу зазначу, що фільм дуже важкий, місцями навіть страшний, але я не знаю нічого іншого, що б більш точно показало роботу справжнього репортера, котрий знімає не заради грошей і визнання, а заради людей і життя загалом.
“ФОТОЗБІЛЬШЕННЯ” (Blowup) МІКЕЛАНДЖЕЛО АНТОНІОНІ І «ХУТРО» (Fur: An Imaginary Portrait of Diane Arbus) СТІВЕНА ШЕЙНБЕРГА
Це ті художні фільми, що я рекомендую. І перший, і другий – притчі, іносказання, фантазії на тему життя фотографів, але обидва прекрасні і точні в деталях, дуже чіткі на рівні надідей і архетипів. До того ж «Фотозібльшення» - це і реклама життя fashion-фотографа, і нещадна критика модної фотографії, а «ХУТРО» — сон про арт-фотографії і мрія про творче звільнення.
Найцікавіший ефект досягається якщо переглянути ці фільми один за одним. В одному представлений свінгуючий Лондон 60-х, з усіма проявами гедонізму, нервовою розкішшю, судомною одержимістю музикою, модою і тотальним спустошенням головного героя як особистості. В іншому – закулісна Америка 60-х, втеча від соціальних норм успішності і загальноприйнятого американського способу життя, свого роду, дауншифтинг і оспівування фрік-культури як способу знаходження себе справжнього.
Знакові фільми
ТЕПЕР ПРО КІНОСТРІЧКИ, КОТРІ ПОЄДНУЮТЬ ФОТОГРАФІЮ І МАСОВУ КУЛЬТУРУ, ФОТОГРАФІЮ І МОДУ. Вони стали знаковими для свого покоління або певного культурного прошарку й настільки засіли в головах глядачів, що навіть сучасні автори, що не чули про ці картини, самі того не відаючи, цитують продуковані цими фільмами архетипи і образи. Я звернувся за допомогою до своєї колеги, прекрасного викладача фотографії, спеціаліста в області сучасної моди, Влади Красильнікової. Варто зазначити, що вона добре знається на історії візуальної культури ХХ століття. Звісно, це - вижимка, але перераховані нижче фільми досить важливі.
“АНДАЛУЗЬКИЙ ПЕС” САЛЬВАДОРА ДАЛІ І ЛУІСА БУНЮЕЛЯ (1929 рік)
Бунюель стверджував, що єдиним правилом, котрого вони дотримувались, було невикористання будь-яких ідей чи образів, що потенційно могли мати раціональне пояснення. І, як результат, “Андалузький пес” - один з перших, а можливо, і головний фільм «нового мистецтва». Це підґрунтя для значної частина всієї культури сюрреалізму, як такого.
“НА ОСТАННЬОМУ ПОДИХУ” ЖАНА ЛЮКА ГОДАРА (1959 рік)
Дебютний фільм режисера. Він став таким же відкриттям для свого часу, як “Андалузький пес” для попередньої епохи. З нього бере початок кінематограф “французької нової хвилі”. Трюффо, Шаброль, Малль — всі ці автори творили в ритмі, що задав «На останньому подиху». Під їх впливом розвивались Коппола, Поланські, Скорсезе, Тарантіно.
«ЗАБРІСКІ-ПОЙНТ» МІКЕЛАНДЖЕЛО АНТОНІОНІ (1968 рік)
Ця стрічка претендує на почесне звання центрального фільму для культури хіппі. Чи варто щось казати про його вплив на світову культуру, якщо навіть Рязанов в розпал брежнєвського застою, в 1973 році цитує закінчення цього фільму в своїй прекрасній комедії “Неймовірні пригоди італійців в Росії”?
“КАВА ТА СИГАРЕТИ” ДЖИМА ДЖАРМУША (2004 рік)
Кіно знімалося 17 років. Ми його внесли в цей список просто через те, що це дійсно чудовий фільм і нам хотілось би щоб ви його переглянули!
А в цій частині списку я розповім, про те, що таке краса в кіно в моєму особистому розумінні.
«ЛЮБОВНИЙ НАСТРІЙ» ВОНГА КАРВАЯ
Неперевершений в плані колористики і роботи зі світлом. Це, певно , один з трьох фільмів, які я особисто можу переглядати з будь-якого моменту, без початку і кінця, фрагментами, просто смакуючи картинку і насолоджуючись гармонією відтінків тканин на костюмах героїв, кольором мокрих стін, грою кольорового, живописного, за своєю суттю, світла.
“ГЕРОЙ” ЧЖАНА ІМОУ
«МІСТО ГРІХІВ» РОБЕРТА РОДРІГЕСА
“ТОЙ, ЩО БІЖИТЬ ПО ЛЕЗУ” РІДЛІ СКОТТА
До нього вся кінофантастика виглядала інакше. Він створив “Матрицю”, “Темне місто”, “Місяць 2112” і безліч інших. “Той, що біжить по лезу” я, по правді кажучи, готовий віднести до будь-якої, частини цього переліку. Так, в ньому немає жодного слова про фотографів, проте, весь фільм побудовано на найважливішому для будь-якої творчої людини питанні – чиє саме життя ти проживаєш і наскільки воно дійсно твоє? Чи вплинув цей фільм на культуру як таку? Звісно, і його вплив не обмежується жанром наукової фантастики. Чи зацікавив він картинкою? Я думаю, остаточну відповідь на це питання ви отримаєте, якщо переглянете кінцевий варіант фільму, яку Рідлі Скотт представив на Венеціанському фестивалі в 2007 році.
Андрій Рогозин
