Джонатану Франзену вдалося зрозуміти Інтернет

Як технології нарешті увійшли у велику літературу

Purity – феноменальний роман Джонатана Франзена, одного з найвідоміших американських письменників сучасності. Українською він вийшов у видавництві «Фоліо». Розповідаємо про те, чим цей роман важливий для нас.

Письменники – особливо дуже талановиті – доволі рідко звертаються до теми технологій, можливо, через те, що останні постійно вдосконалюються. Два твори Віктора Пелевіна «Принц Держплану» та «Шолом жаху», що безпосередньо пов’язані з комп’ютерними іграми та інтернетом, зараз дивно читати, адже вони застаріли. Обкладинка «Мобільника» / «Зони покриття» Кінга з телефоном-розкладачкою також виглядає як з далекого минулого. Це не означає, що письменники роблять вигляд, наче люди не користуються інтернетом чи навіть телефоном, проте навколо технологій сюжет не будується. Герой Донни Тартт слухає музику на айподі померлої мами, а героїня Міранди Джулай обробляє фотографії у Heartify, але їх ці деталі (та й заміна айпода на платівки) ніяк не змінили би.

Книга Джонатана Франзена практично повністю базується на інтернеті, соцмережах та постійному спілкуванні через смартфон. Франзен, автор улюблених деякими критиками «Коректур» та «Свободи», на батьківщині вважається неоднозначною фігурою: його часто засуджують, з ним складно погодитись, його манери письма та виступів викликають сміх. Purity не позбавлена й незграбних описів сексу (які видаються такими і головній героїні), і надмірної дидактики, і дещо важкої структури, але це все варто лишити книжковим рецензентам. Головне, що Франзен переплітає технології з основною сюжетною лінією, при цьому вони – головна частина сюжету, а не якась побічна інформація. Purity спирається на наступні тези:

1.

ІНТЕРНЕТ – це новий тоталітаризм, У розумінні Франзена – система, якій немає альтернатив і від якої неможливо відмовитись.

2.

ЦИФРОВИЙ ДЕТОКС та протистояння соцмережам не виводять вас із системи: навіть якщо ви в опозиції, ви все одно маєте відношення до неї.

3.

НОВІ АПАРАТНИКИ, ЗА ФРАНЗЕНОМ, – це стартапери, лектори TED, футурологи та всі, хто вважає, що майбутнє – тільки за інтернетом.

4.

НОВІ ПРИВІЛЕЇ для робітників, що віддані системі – це фоловери, лайки та поява у новинах у ролі експерта.

5.

КОЛЕКТИВНІСТЬ (тобто краудфандинг) та згуртованість (командний дух) – це все ознаки того ж тоталітаризму.

Герої Франзена спілкуються у месенджерах і електронною поштою, важливі повороти сюжету пов’язані з підглянутими SMS та зміною сімейного стану у Facebook. На відміну від провального фільму Джейсона Райтмана «Чоловіки, жінки та діти», у якому ті ж прийоми ніяк не вплинули на сценарій класичної романтичної комедії, Purity використовує їх свідомо, а тому точно описує теперішнє: vanity search показує параною та комплекси героя, з фотоальбому в Facebook починається журналістське розслідування, а обговорення твітів – сумна спроба відобразити думку натовпу. Найяскравіший приклад та одна з найкращих частин роману – розділ [le1o9n8a0rd], що є файлом у форматі .doc, який надіслали поштою, про що ми дізнаємося вже у наступному розділі. Мабуть, саме він – найкращий аргумент на користь того, що без технологій цей роман був би зовсім іншим.

Purity «тримається» на кількох героях, чия думка про інтернет кардинально різна – від представників покоління digital natives та керівника проекту зі сливів, що втомився від інтернету, до жінки, яка не користується нічим, окрім телефону, та журналіста, що впевнений: зустріч з джерелом інформації – краща за дзвінок у Skype. Франзен вважає Twitter чимось безглуздим та негідним обговорення та і в цілому виносить вирок всьому інтернету, але при цьому не змушує своїх персонажів ненавидіти світ, у якому вони опинилися. Вірогідно, він змиряється з тим, що інтернет – це зло, але зло необхідне: просто потрібно розуміти правила гри. Франзен показує реальність, що зрозуміла читачу Wired та користувачу Instagram. При цьому неможливо сказати, що Purity буде через кілька років виглядати як артефакт, але, можливо, кілька пояснювальних приміток у майбутніх виданнях все ж з’явиться.

Франзен написав, фактично, свою версію роману про виховання, про сім’ю, гроші, зраду, любов і смерть. Але це той випадок, коли перед нами історія, у якій технології не привід, а кістяк роману, вся його сутність. Блог Gawker вказує на те, що 23-24-літня Пьюріті Тайлер (події тривають 1,5 року) не може існувати. Але Франзен з самого початку чесно попереджає, що вона не така, як усі. І ця інакшість, безперечно, Франзену тільки на користь.