Дозвольте зізнатись у любові

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс

Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Любов Сташко,

завідуюча науково-методичим відділом

КЗ ЛОР «Львівська обласна бібліотека для дітей»

м.Львів

Оскільки жінці, якій виповнилось 55, дозволяється багато, дозволю собі зізнатись у любові. У любові до… бібліотеки.

Кожна людина сама обирає свій шлях. Хтось шукає слави, мріє про подвиги, хтось хоче залишитись непоміченим, а в інших – перемагає жага до знань і любов до книжки.

Я народилась у маленькому мальовничому селі Лопушна, що на Львівщині. З дитинства в мене була особлива любов до книг, до читання. І найяскравішими спогадами дитинства залишились маленька сільська бібліотека та перша подорож залізницею. Саме тому, коли виповнилось мені 15, сіла я в електричку і поїхала до Львова, вчитись «на бібліотекаря» у Львівське училище культури, або, як його називають студенти всіх поколінь, «кульок» :). І моє рішення в родині навіть не обговорювалось, адже всі знали про моє потаємне бажання і про те, що саме у бібліотеці «я не буду нічого робити, а лиш читати книги». Правда, життя швидко спростувало цей міф. Ось так понад сорок років тому я обрала професію, який присвятила життя.

Вчитися було цікаво. Я здобувала достойну гуманітарну освіту. Предметів було багато: бібліографія, бібліотекознавство, книгознавство, культура мовлення, машинопис (так, мої молоді колеги, в ті часи також була автоматизація бібліотечних процесів:)), робота з читачами, і література, література, література. А ще - прекрасні викладачі! Але найцікавіше почалось після закінчення.

Бібліотека, де я почала працювати і працюю до сьогодні, добре відома у місті, та й не тільки у місті. Знаходиться вона у самісінькому центрі Львова. Кілька поколінь львів’ян з любов’ю називають її «Бібліотека Левеня». Напевно, ви вже здогадались – це Львівська обласна бібліотека для дітей.

Коли я заплющую очі і починаю згадувати як все було…то ніби мандрую машиною часу в далеке минуле – настільки змінилась моя бібліотека! Дуже змінилась! Тоді я, молода бібліотекарка, бігала по школах, проводила бесіди, огляди літератури, вікторини, демонструвала діафільми за допомогою діаскопа і слайди на слайдоскопі. А найбільшою гордістю нашого молодшого відділу була справжня кіноустановка для дітей (в мене навіть посвідчення кіномеханіка є!) і діти приходили в читальний зал дивитися справжнє кіно! (фото)

Минав час… бібліотека продовжувала змінюватись. З’явились перші комп’ютери. Пам’ятаю, як деякі бібліотекарі боялися цих нововведень, не розуміли, для чого вони бібліотеці. А зараз? Навіть уявити собі не можу, як раніше працювала бібліотека без інтерактивної дошки, мультимедійних проекторів, ноутбуків, електронних читанок, графічних планшетів, 3D принтера, 3D ручок, роботів і купи всілякого технічного устаткування… Чого це я не можу уявити? Тільки ж розповідала про слайдоскопи і фільмоскопи :).

І ось вже понад 37 років я щодня йду до бібліотеки, вкладаю своє вміння і душу, любов і надію в улюблену справу. І хоч дехто, з огляду на наші невеликі зарплати, жартує, що бібліотекар – це не професія, а малооплачуване хобі, я жодного разу не пошкодувала, що одного дня, сорок років тому, сіла в електричку і поїхала до Львова, вчитись «на бібліотекаря»…