15-08-2021 Розваги 444

Зустріч у бібліотеці

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс. Зустріч у бібліотеці

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс

Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)


Віталій Мироненко,
ДОБМ ім. М. Свєтлова


Якщо десь доведеться почути “експертну” думку, що часи бібліотек добігли свого кінця – не вірте. Висловлене означає лише те, що висновок належить людині, яка пустила коріння у диван перед телевізором або ж щільно обплутана всесвітнім “павутинням”.

Буквально на минулих вихідних у обласній бібліотеці для молоді відбувся захід, який хочеться виокремити серед багатьох інших. Охочих зібралося стільки, що до нещодавно відремонтованої головної зали бібліотеки приставні стільці зносили не те, що з відділу культури та дитячого абонементу, а навіть позичали вільний ослін у чергового на вході, зрозуміло, що “на час” та “з обов'язковим поверненням”.

Такий “аншлаг” влаштував наш місцевий шекспірознавець Федір Якович Смолоскипний. Звісно, місцевим його можна назвати з долею умовності: викладав у нашому університеті електротехніку, а потім виграв якийсь чи конкурс, чи грант, коротше, отримав фінансування на дослідження-вивчення творчості Шекспіра і не де-небудь, а на самому Туманному Альбіоні.

Далі справи пішли у Смолоскипного так, що став він багато друкуватися за кордоном, виступати з лекціями, вести якісь курси на відомій британських освітній платформі. Разом з тим, Федір Якович малу батьківщину не забуває, регулярно приїздить до нас з лекціями, чи як це було ще до пандемії, з тематичними кінопоказами документального фільму, присвяченого театру “Глобус”.

Сам показ я пропустив, сподівався, що в Інтернеті знайду і перегляну у зручний час та у домашньому затишку, але не сталося, як гадалося. Британці для вільного доступу фільм у мережі не розмістили та від “піратів” якось вберегли. З причини згаданого конфузу я зустріч із Смолоскипний чекав із нетерпінням і не дарма. Слухати було цікаво та захопливо, настільки, що здавалося, ніби, потрапив у вир, але не холодний та темний, а затишно теплий, лагідний, огортаючий та світлий, а навкруги все яскраво мінилося, крутилися п'єси, вірші, театр, артисти, Стратфорт-на- Ейвоні, Лондон Єлизаветинської доби.

Всього з подробицями відразу і не пригадати, втім, цікавий епізод застряг в пам'яті. Одна дівчина, що сиділа ліворуч від імпровізованої трибуни на приставному стільці запитала:

- Федоре Яковичу, а хто чи що вплинуло на Вас найбільше, що Ви залишили свою інженерну професію і захопилися Вільямом Шекспіром?

Шекспірознавець трохи знітився, відповідати почав якось без властивого йому запалу та захоплення, втім натреновані навички публічних виступів спрацювали самі собою.

- Давайте, я розповім свою історію, а потім ми разом спробуємо визначити, хто чи що найбільше “винні” у такому моєму професійному перевороті, - в словах Смолоскипного досвідчений слухач міг розпізнати каскад риторичний прийомів утримання уваги та інтересу аудиторії, коли доповідачі задають слухачам питання, залучають всіх присутніх до своєї історії.

- Ваша правда, леді, - дивлячись на дівчину, що помітно зашарілася від уваги поважного гостя, продовжив доповідачі, - я, дійсно, був цілковитим фізиком: непорушні закони природи, логіка, розрахунок, точність, об'єктивність, наполегливість, увага до дрібниць у пошуку правильного рішення. Тільки сталося так, що одружився я на випускниці філфаку.

Лектор зробив невеликий ковток із склянки та продовжив:

- Жили ми добре та дружньо: то у дружини туфлі порвуться, то у мене лікті на єдиному робочому светрі “вилізуть”. Хай там як, всі труднощі нас згуртовували, а у єдності завжди хочеться глибше дізнатися про те, чим друга половина захоплюється. Я, ясна річ, і до весілля знав, що у моєї Люби завжди спалахують очі, коли мова заходила про перекладну поезію. Але тоді це, як кажуть фізики, “не входило в резонанс” з моїм світосприйняттям. Вірші?! Та й хай будуть ті римовані співзвучні рядки!

Тоді, мені дужче подобалися Любині духові пиріжки – смачні, пухкі та ніжні. Це я після побачив, як вона своїми маленькими ручками тісто у великій каструлі місить. Як же ж у неї це хвацько виходить! Товче без упину та втоми, хіба, що зрідка коротенька паузу зробить, щоб неслух'яне пасмо, що вибилося з-під платка з обличчя здмухнути. Якось взяв я у дружини товстий том на поличці. Виявилося - Шекспір у українських перекладах. Книжка випадково відкрилась на сторінці з сто тридцятим сонетом.

Прочитав я його, благо, коротенький. "Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої — цілком земні..." та все таке. Потім, за слушної нагоди, у Люби про той віршик запитав, а вона розповіла мені про моду в поезії. Що були часи коли поети прославляли своїх коханих, щедро прикрашаючи тексти помпезними порівняннями та образами. У цьому захопленні доходило до того, що з віршів забиралося всяке реальне життя. Особливих вершин у такому образно-порівнювальному віршуванні досяг італійський поет Петрарка, чиї вірші та сонети з безліччю порівнянь не втрачали популярності і 200 років по його смерті. Постійно знаходилися послідовники Петрарки, які продовжували пошук вражаючих уяву порівнянь. А Шекспір, візьми і кинь виклик всеохоплюючій моді на цей художній прийом. Одним словом, геній бачить потребу у новому там, де інші звикли діяти за усталеною традицією. Шекспірівський 130-й сонет був, спростуванням, чудовою спробою показати, що правдиве зображення реального життя не менш прекрасне, ніж нагромадження важких та неправдоподібних порівнянь та метафор.

Як же ж мені моя мила все просто та зрозуміло пояснила. У мене прямо очі відкрилися! А ще цей дух конкуренції та творчої боротьби двох геніїв слова! Бажаючи розібратися, я почав читати твори Шекспіра, відкривати для себе його епоху та світ.

Федір Якович зробив довгий вдих та продовжив:

- Я оце вам розказую, а у самого перед очами розфарбований бюст у церкві Святої Трійці та портрет Петрарки у червоному облягаючому шоломі з ріжками блазня. Це мій візуальний образ битви гігантів між якими, я, як мала пташка між кремезними дубами, пурхав, намагаючись зрозуміти та об'єктивно визначити переможця. Довелося багато читати, опановувати мови, що в решті-решт зробило мене тим, хто я є.

Ось взагалі-то і вся історія, як фізик перетворився у лірика, а зараз питання: " Хто чи що спричинили таку кардинальну зміну?"

Аудиторія пожвавішала, посипалися версії - природжена цікавість, дружина Любов, геній Шекспіра та Петрарки, сила поезії та багато інших варіантів.

Федір Якович підняв руку, вимагаючи тиші, і урочисто промовив:

- Книжка, яка потрапила тоді мені до рук, це був шостий том повного зібрання творів Вільяма Шекспіра українською мовою. Як це видання побачило світ - загадка! Як можна було наважитись конкурувати у Радянському Союзі з еталонними перекладами Самуїла Маршака чи Бориса Пастернака? Як можна було довести, в умовах гострого дефіциту ресурсів, що видання українського перекладу важливе для народу, який може задовольнити свою цікавість читаннями російських перекладів? Загадка. Але це і відповідь. Пошук свого бачення світу, розуміння цінності власного сприйняття та неповторності, бажання безпосередньо піднятися до найвищих вершин світової думки та літератури рухало укладачами повного зібрання творів і мною. І світу цікаві наші власні погляди та самобутні думки про світових геніїв.

Після зустрічі у бібліотеці у мене ще довго в голові крутився портрет, змальований запереченнями:

"Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали"

Я навіть вдома техенько декламував "сто тридцятий", допоки дружина, що дослухалась до мого шепоту із обуренням не спитала:

- Що значить мої очі "до сонця не рівняли"?!


Читайте также