14-08-2021 Розваги 391

«Ласкаво просимо!»

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс. «Ласкаво просимо!»

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс

Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)


Маковецький Іван Юрійович,
Дніпропетровська обласна бібліотека для молоді імені М. Свєтлова


«Ласкаво просимо!» сказав Шостий, театральним змахом рук ніби намагаючись охопити все приміщення. Повернувшись до свого гостя, на його масці-обличчі застиг тріумфально-глузливий вираз, що лише підкреслювала сарказм у його словах та жестах.

Чарівник нічого не сказав, але зробив декілька кроків вперед, озирнувся та підозріло підняв брова.

«Так, це і є величний осередок релігії, найважливіший храм світу,» сказав Шостий, киваючи головою в такт своїм словам, «Це ось невеличке приміщення, що існує поза часом та світом смертних людей.» Він затремтів, ніби йому стало погано, але це була лише ще одна іронічна прелюдія до саркастичного сміху, що пролунав далі. Він відвернувся на секунду, а коли він повернув свою голову-маску знов до чарівника, то вираз на масці змінився на просту посмішку з маленькою, артистичною, ніби намальованою сльозою.

«П’ять свічок,» вказав чарівник на маленькі вівтарі, вбудовані у стіну; його голос пролунав досить спокійно, різко контрастуючи з постійно змінюючоюся тональністю голосу Шостого. «Дай вгадаю,» продовжив чарівник, показуючи на велику свічку у білій керамічній тарілочці на підлозі у іншому кутку кімнати, «Це твоя?»

«Достатньо розкішно для бога простих людей?» Шостий трохи нахилив голову, ніби роздумуючи, але все ж таки вирішив відповісти, на диво серйозним тоном, «Так, ти не помилився.»

Чарівник ніяково кашлянув та зробив жест рукою, охоплюючи кімнату. «А де?..» він не встиг закінчити. «Всі?» відгукнувся Шостий бог та знову засміявся, «Ти що, справді думаєш, що богам є діло до вас людей у цьому світі? Ви для них просто ресурс; коли ви робите щось достатньо впливове, щоб дати одному з них,» він швидко хитнув головою в бік стіни з п’ятьма вівтарями, «Щось, що їм потрібно наразі, вони звертають увагу та дають вам ваші “чудеса”…» Шостий видав зневажливий звук та відвернувся.

Чарівник не міг не відчути дискомфорту; чи то тому, що очікував більшого від домівки усіх богів свого світу, чи через саркастичні ремарки Шостого, або навіть з тягучого повітря, яке тхнуло пилом та вічністю.

«Вибач,» сказав він, підходячи до Шостого, так поклав руку йому на плече, «Я можу уявити, як тобі важко. В моєму світі я майже останній чарівник, а іншим, тим, хто не загинув, немає ніякого діла до мене або світу.»

«Так,» тихо відгукнувся той, «Я знаю. Ходімо.»

Він підійшов до кованої, важкої двері, що знаходилася з протилежної сторони від стіни з вівтарями, та відчинив її, жестом запрошуючи свого гостя йти за ним. На його масці тепер була сумна посмішка.

У наступне приміщення вони увійшли разом.

«Я гадаю,» гучно промовив Шостий, «Що це тебе вразить трохи більше, ніж та кімнатка…»

Його сміх майже загубився у величезній тиші приміщення, де вони опинилися. І приміщення справді було таким – розташовані кругом, навколо центральних гвинтових сходів, були книжкові шафи. Не просто шафи, а шафи на шафах, як униз, так і уверх, де гіпотетична стеля та підлога загубилися у темряві – темряві, яку не могло розігнати тепле світло маленьких ліхтариків, що обов’язково були присутні на кожній шафі, але вони все ж таки робили цю темряву менш страшною, колективно даючи їй сіруватокоричневий відтінок.

«Що в цих книгах?» прямо спитав чарівник, спираючись на балюстраду, та дивлячись униз.

«Усе, що було, є, та буде написано у вашому світі,» лаконічно відповів Шостий, сідаючи на ту ж саму балюстраду, розкинувши руки для того, щоб краще тримати баланс.

«Книги життя усіх людей?» чарівник повернувся до нього, але бог простих людей лише небезпечно похитав головою, майже нахилившись назад від цього.

«Ні в якому разі! Книги життя це міф,» він відповів незвично серйозно, «У кожному з вас, у кожній людині та живій істоті є частинка божеств, і саме тому написане або надруковане слово – є скарбом, що існує поза часом.» Чарівник вже збирався спитати ще щось, але Шостий підняв вказівний палець, все ще обережно тримаючи рівновагу, намагаючись всидіти на тонкому поручні. «Грубо кажучи, все що пишуть люди, пише бог.»

«Я не розумію, як це пов’язано?» чарівник відхилився та прямо подивився на Шостого. Той, своєю чергою, сперся руками на балюстраду, підтягнув ноги та повністю став на неї, розпрямивши спину та витягнувши руки у сторони, і потихеньку, крок за кроком, пішов вниз по цій балюстраді, що йшла по краю гвинтових сходів.

«А ти не думав,» він зупинився і озирнувся, тримаючи своє тіло повністю незворушним, «Як знайти щось конкретне у цій бібліотеці?» На масці, що була в нього замість обличчя, була широка посмішка. Обережно, але впевнено, він зробив жест лівою рукою, «Може ти бачиш алфавітний показник?» Він повторив той жест правою, «Або можливо ти думаєш, що знаючи три мови вашого світу, ти зможеш зрозуміти хоча б десяту частину того, що знаходиться тут?»

Шостий похитав головою, та продовжив іти вниз, і у чарівника не були вибору, окрім як йти за ним. «Головна умова користування цим місцем – є існування поза часом, та, як наслідок, безсмертя. Бібліотека не може враховувати кожну дію таких істот, а людство, колективно, можна вважати Сьомим богом.» Він видав ще один зневажливий звук, і сумно додав, «Ніби нам не вистачало одного бога з номером…»

Вони прийшли до переходу, де відкривався доступ до платформи і наступного рівня книжних шаф.

«Тож боги для нас мертві,» зітхнув чарівник, ще раз оглядаючись навколо, «А знання, виходить, безсмертні.»

«Десь так,» кивнув йому Шостий та легко зістрибнув з балюстради на платформу. Він подивився вперед та нахилив голову. «А твої книги, вони нічого.»

«Дякую. Не буду питати, про які саме ти кажеш – ті, що я вже написав, чи ще напишу,» сказав чарівник, заплющуючи очі. Не відкриваючи їх, він промовив, «Будь ласка, скажи мені, що ти знаєш, де нам шукати те, для чого ми сюди прийшли.»

«Авжеж,» розслаблено відповів Шостий, простягнувши руку до найближчої полиці, з якої за його ментальною командою вилетіла одна книга, яку він піймав та легко поклав у руку чарівника

Піднявши книгу до очей та розплющивши їх, чарівник прочитав, «Зоря Вічності. Магія та Всесвіт. За авторством Альберта К. та Магістрату Чарівників. Друга ера, 459 рік.»

«Неймовірно,» прошепотів чарівник, «Це ж заборонена книга, усі до останньої спалили за вказівкою короля…»

«А особливо іронічно те, що той самий король навіть не доклав зусиль записати цю вказівку,» сказав Шостий та засміявся, «За нього все писали інші. Віриш, за все життя він не написав жодного слова!» Він мрійливо глянув в далечінь, «Врешті-решт, Всесвіт навіть не помітив коли його не стало…»

Чарівник же, все ще тримаючи книгу в руках, сказав «Світ чекає на нас. Ходімо.»


Читати також