13-08-2021 Розваги 144

Бібліотека

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс. Бібліотека

Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс

Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)


Ільїв Світлана Мирославівна, бібліотекар у Класична гімназія при ЛНУ ім. Івана Франка, м.Львів


Ця історія трапилася багато років тому, в одній шкільній бібліотеці. Отже слухайте, я розпочинаю розповідь…

На дворі стояла похмура осіння погода і ось-ось мав розпочатися дощ. У коридорах школи панувала ідеальна тишина, оскільки всі учні були на уроках. Лише на другому поверсі було чутно стишені кроки, які наближалися до приміщення бібліотеки. Високі, дерев`яні двері легенько прочинилися і до бібліотеки невпевненим кроком зайшла дівчинка. На ній була синя спідниця, біла блузка та синій жакет з емблемою школи. В руках вона тримала рожевий рюкзак та мобільний телефон. Дівчинка зацікавлено розглядала приміщення бібліотеки. ЇЇ зачаровував запах книг і аромат кави, який наповнював бібліотеку. Високі дерев`яні стелажі, громісткі столи у читальній залі, цікаві книжкові інсталяції, не надто яскраве світло у приміщенні і ледь чутне цокання годинника на стіні створювали атмосферу казкової загадковості. Дівчинка зосередила свій погляд на книжці у шкіряній палітурці. Книжка була досить великого розміру : коричнева шкіряна палітурка з витисненими візерунками ромбо - подібної форми, а по центру книги розміщувався невідомий герб. На гербі була зображена розгорнута книга, а на ній золотий ключ. Тільки – но дівчинка зробила крок в сторону книги, як за вікном почувся грім, блискавиця пронизала осіннє небо і розпочався дощ.

- Доброго дня! – почула вона голос у себе за спиною.

Від несподіванки дівчинка стрепенулася та обернулася. Вона побачила, що з бокової кімнати вийшла жінка середніх років. Вона була одягнена в чорні облягаючі джинси та небесного кольору блузу, біляве волосся спадало на плечі, на обличчі була привітна посмішка, а в руках вона тримала чашку кави.

- Доброго дня! – відповіла дівчинка.

- Ти мабуть наша нова учениця? Марія Іванівна попереджала, що ти зайдеш за комплектом підручників.

- Т-так, затнулася дівчинка, - мене звати Єва, я буду навчатися у 7-В класі.

- Чудово! А мене звати Злата Сергіївна, і я завідувач бібліотеки у цій щколі.

Бібліотекар підійшла до свого столу, поставила чашку ароматної кави, взяла формуляр і простягла його дівчинці, а поруч поставила стопку новеньких підручників.

- Ось, тут у формуляр, записані підручники, які я тобі видаю. Перевір, будь ласка, чи все вірно, і постав свій підпис,- сказала бібліотекар.

- Так, усе вірно,- відповіла Єва. – Дякую Вам!

- Наша бібліотека відкрита з дев`ятої до сімнадцятої години. У нас багато цікавої художньої літератури. Сподіваюся ти любиш читати,- з посмішкою сказала бібліотекар.

- Так, я дуже люблю читати,- відповіла дівчинка і почала збирати видані їй підручники у свій рюкзак.

- Можливо ти хочеш переглянути які є книжки у нашій бібліотеці, і взяти щось почитати?

Дівчинка на мить задумалася і її погляд ковзнув по книжці у шкіряній палітурці.

- А, можна мені ось цю книгу? – Запитала дівчинка, вказавши пальцем на книгу, яка привернула її погляд.

- Ох, нажаль ця книга не видається на абонементі, та й у читальній залі вона також не доступна, - відповіла бібліотекар, і тут же забрала книгу зі столу та поклала її на один із дальніх стелажів, на найвищу полицю. – Але ти можеш вибрати будь яку іншу книгу у цій бібліотеці.

Тут пролунав дзвінок, який сповістив про завершення уроку та початок перерви. Дівчинка подякувала і сказала, що обов`язково ще зайде пізніше і обере собі книжку. Злата Сергіївна посміхнулась Єві, побажала їй гарного дня і сказала, що буде рада знову її побачити у бібліотеці.

Дні пролітали за днями. Минув уже місяць з того часу, як Єва вперше переступила поріг шкільної бібліотеки. Вона справді любила читати, і тому навідувалася до бібліотеки щодня. Тут, серед книжок, вона завжди почувала себе затишно. Їй подобалось діставати книги з книжкових полиць, вдихати їх аромат, розглядати нові книжкові виставки, а також допомагати Златі Сергіївні з книжковими інсталяціями. Ось так і проходили будні і непомітно настав грудень…

У всіх був святковий настрій. Це був останній день перед зимовими канікулами. Двері до бібліотеки відчинилися, Злата Сергіївна саме завершила розкладати книжки на полицях.

- О, це ти Єво!

- Доброго дня Злато Сергіївно !

- Доброго дня ! - відповіла, як завжди з ласкавою посмішкою, бібліотекар. – А я саме збиралася вийти не на довго, мене викликає директор.

- Можна мені тут тихенько посидіти, поки Вас не буде? У нас зараз урок фізкультури, а у мене звільнення.

- А вчитель знає ?

- Так, мене відпустили.

- Ну, тоді гаразд, - відповіла Злата Сергіївна і вийшла з бібліотеки.

Єва тим часом вирішила пройтися між стелажами і вибрати собі щось почитати. Тут було стільки захопливих книг ! Єва була у захваті від бібліотеки. Дівчинка уже обрала книгу і потягнулась, щоб її дістати, аж раптом її погляд ковзнув по книжці у шкіряній палітурці. Дівчинка на кілька секунд завмерла, і потяглась рукою в напрямку цієї загадкової книги.

- Цікаво, чому її не можна читати навіть у читальній залі? – подумала вона, - нічого ж не трапиться, якщо я тільки подивлюсь на неї.

Щоб дістати книгу, Єві довелося стати на стілець. Книга була досить велика та важка. Задоволена дівчинка положила книгу на стіл, який розміщувався біля вікна, підсунула стілець і розкрила книгу…

- Я повернулась! Ти взяла собі щось почитати? – промовила Злата Сергіївна, зайшовши у бібліотеку. Але відповіді не було.

- О, ні! , тільки й промовила вона, побачивши на столі розгорнуту книгу у шкіряній палітурці…

Бібліотекар знала, що не можна закривати книгу, доки Єва не повернеться. Тому вона обережно взяла її і віднесла у бокову кімнату, щоб ніхто її не бачив і раптово не закрив.

Єва не зрозуміла, що трапилося. Не встигла вона відкрити книгу, як її ніби магнітом кудись затягло, все навкруги закрутилося і коли дівчинка отямилася, то побачила, що вона стоїть на якійсь поляні, а вдалині видніється замок. До замку вела кам`яна стежина, навкруги було безліч польових квітів. Дівчинка вирішила йти до замку. Можливо там вона дізнається де, і яким чином вона опинилася. І найважливіше, як їй потрапити назад. Коли Єва наблизилась до замку, вона побачила, що на одній з його веж майорить прапор із зображенням знайомого їй герба. Так, точно, вона бачила цей герб на загадковій книзі у шкіряній палітурці. Там була зображена розгорнута книга, а на ній золотий ключ. Дівчинка зрозуміла, що вона опинилася тут через загадкову книгу, яку дістала з полиці і відкрила.

- Так ось чому цю книгу не можна було читати, - вголос подумала Єва.

Ворота до замку були відчинені, тому дівчинка без перешкод зайшла на територію замку. Там було дуже красиво: безліч фруктових дерев, різноманітні квіти, посеред подвір`я , був розташований красивий фонтан. Біля фонтану сиділа дівчина у блакитній сукні і розмовляла з істотами, схожими на ельфів. Єва вирішила підійти до неї.

- Привіт! – промовила дівчина у блакитній сукні, побачивши Єву.

- Привіт! – відповіла Єва. - Хто ви ? І куди потрапила?

- О, я фея Сильва, а це – вона вказала рукою на територію замку, - це Казколенд.

- Казколенд! – повторила Єва.

- А як мені повернутися у свою школу?

- Хм…Тобі потрібно відповісти на п`ять запитань. Якщо відповіси правильно, то Королева поверне тебе у твою школу. А якщо схибиш, то тобі доведеться залишитися тут.

- А де ця ваша Королева?

- Вона у замку, в бібліотеці. Ходи за мною, я тебе проведу.

Вони зайшли в замок і пішли довгим коридором, аж доки не побачили перед собою велетенські дерев`яні двері. Сильва прочинила двері та заглянула до середини.

- Доброго дня Королево! – промовила Сильва, - я привела дівчинку, яка потрапила до нас з іншого світу.

- Гаразд, нехай вона зайде.

Єва не знала, як поводити себе у товаристві Королеви. Ні, вона звісно читала багато казок та різних історій у яких фігурували королі та королеви, принци та принцеси, графи, лорди, але вона навіть не могла уявити, що колись сама опиниться у такому товаристві. Тому, зайшовши, вона просто сказала :

- Доброго дня !

Королева глянула на неї поглядом строгого але справедливого учителя.

- Доброго дня дівчинко! То ти потрапила до нас відкривши книгу, - швидше ствердно, а ніж запитально сказала Королева.

- Саме так! Як ви про це дізналися?

- Це єдиний спосіб потрапити сюди, - відповіла Королева.

- Я б хотіла повернутися назад у свою школу, у свою бібліотеку. Ви можете відправити мене назад?

- Так, можу. Але для цього тобі потрібно дати правильні відповіді на п`ять моїх запитань. Якщо ти відповіси правильно, то ти повернешся у свій світ. Але, якщо схибиш хоча б один раз, то тобі доведеться залишитися тут ще на один рік, а тоді знову спробувати дати правильні відповіді на запитання.

- Ох, цілий рік!!!

- Так. І це ще не все. Є ще одна умова : книжка, яку ти відкрила, повинна обов`язково залишатися відкритою, інакше ти не зможеш потрапити назад.

Королева подзвонила у дзвіночок і до бібліотеки зайшов дворецький.

- Вільяме, принеси нам чаю та печива.

Дворецький лише кивнув головою та вийшов. За кілька хвилин він повернувся із срібним підносом, на якому стояв білий фарфоровий чайничок та дві чашки на блюдечках, а також вазочка з печивом. Він поставив це все на столик біля вікна і вийшов. Жестом руки Королева запросила Єву сісти та наповнила чашки фруктовим чаєм. Дівчинка із захопленням спостерігала за витонченими рухами Королеви.

- Спочатку випий чай та скуштуй печиво. Ти мабуть голодна. А вже потім ми приступимо до запитань і спробуємо тебе повернути у твій світ.

Єві здавалося, що вона ще ніколи не пила такий смачний чай. Тепло та аромат чаю заспокоювали дівчину. Коли чай було випито, Королева сказала, що час розпочинати. Єва з легкістю відповіла на перші чотири запитання. Королева була приємно здивована розумом та кмітливістю дівчинки.

- Ти справді багато знаєш, - сказала Королева.

- Я просто люблю читати, - ніяково відповіла дівчинка.

- Ну, що ж. залишилось останнє запитання. Ти готова?

- Думаю, що так, - відповіла Єва

- Ти бачила герб на прапорі нашого замку. Такий самий герб був зображений на книжці, яку ти відкрила, перш ніж потрапити сюди. Що означає цей герб?

Єва на хвильку заплющила очі, щоб пригадати малюнок герба.

- Розгорнута книга та золотий ключ на ній… Книга символізує знання. Отже книга – це і є ключ до знань.

- Так, вірно. І ти в цьому переконалась на власному досвіді.

Королева підійшла до книжкової шафи, дістала з полиці книгу у шкіряній палітурці з зображенням герба, який уже був знайомий дівчинці. Вона поставила книгу на письмовий стіл і покликала Єву.

- Відкрий книгу, - наказала Королева.

Дівчинка так і зробила, і вмить зникла.

- Ох, яке щастя! – хлопнула в долоні Злата Сергіївна, коли побачила Єву, - як добре, що ти повернулася.

- Пробачте мене, - винувато сказала Єва.

- Все гаразд. Я рада, що ти повернулася. Тепер біжи, ти ще встигаєш на останній урок.

Коли Єва уже відчинила двері, щоб вийти з бібліотеки її окликнула Злата Сергіївна.

- Єво, нікому не розповідай про книжку та про сьогоднішню твою пригоду.

- Так, звичайно, я нікому не скажу.

- Веселих тобі канікул! І до побачення!

Єва ще раз глянула на Злату Сергіївну, на її обличчі, як завжди була привітна посмішка. Як добре, що вона не сердиться на мене, подумала дівчинка і пішла помахавши рукою.

Після зимових канікул Єва більше не бачила Злату Сергіївну і книгу у шкіряній палітурці. У школі з`явилась інша бібліотекар. Ніхто не знав чому Злата Сергіївна пішла. Лише Єва здогадувалася, що це пов`язано з тією пригодою та книжкою у шкіряній палітурці.

Кінець історії. А може й не кінець. Може це лише початок? Як ви гадаєте?


Читайте также