Міжнародне визнання до Ендрю Скотта – ірландського актора театру та кіно, якого обожнюють глядачі, – прийшло після успішної спільної роботи з Фібі Воллер-Брідж у 2-му сезоні “Флібег”. Хоча роль священника й не принесла Скотту “Еммі” у 2019 році, його багатопланова роль у 5-му сезоні “Чорного дзеркала”, ймовірно, буде гідно оцінена статуеткою. Актор почав свою кар’єру у 17 років, отже, має що розказати про засвоєні за цей час уроки гри.
Як саме роль водія, котрий впав у розпач, у “Чорному дзеркалі” зробила Вас ліпше?
Складність завдання щодо втілення персонажа полягала в необхідності зробити його якомога більш цікавим без зміни локації, не переодягаючи костюм певний час, з одним і тим же партнером по епізоду.
Ідея полягала в побудові траєкторії руху персонажа, щоб ви не дізналися про все заздалегідь. У певному сенсі це дещо схоже на театр, тому персонаж не залишається одноманітним. Якщо немає нічого більш цікавого, ви роздивляєтеся персонаж через призму деталей сюжету: до чого треба відноситися серйозно, а до чого – ні. Ось таке було в мене завдання.
Як розвивалася Ваша акторська майстерність в Ірландії?
У дитинстві я був дуже сором’язливим, тому брав уроки театрального мистецтва, щоб побороти це в собі, а згодом почав відвідувати заняття у так званому молодіжному театрі. Хоча ви, ймовірніше, назвали б його театральним табором, по суті, він ним і був, та й перебував я там тільки у другій половині дня.
Я ніколи офіційно не навчався. Я просто займався - і несподівано мені запропонували роль у фільмі. Тоді мені якраз виповнилося 17. Потім зателефонували з Театру Абатства в Дубліні. Я пройшов прослуховування, мені було чи 18, чи 19, я був дуже молодим. І почав грати на сцені, хоч освіту за фахом не здобував.
У 17 років я знявся у фільмі [”Корея”] разом з неймовірним ірландським актором Доналом Доннеллі. Я побачив, яким він був неймовірно добрим і щедрим з усіма зі знімальної групи. Саме таким способом ви й навчаєтесь — на чужому прикладі. Якщо на знімальному майданчику я бачу, що колеги жорстокі, гидкі, зневажливі й вимогливі, я завжди міркую: “Не поводься так, бо є люди, які спостерігають за тобою, і вони копіюють твою поведінку”. Він був видатною людиною, у якої я багато чому навчився, гадаю, що навчання на знімальному майданчику було унікальним і корисним для мене.
Де Ви заробили перші серйозні гроші? У Театрі Абатства?
Саме так, там.
Чию гру має побачити кожен актор і чому?
Цікаве питання. Не маю на нього відповіді. Те, що я завжди відчуваю та в що я по-справжньому вірю зараз, це те, що акторська гра – грайливість, тому будь-яка гра, в якій нема гумору, лише моветон. Усе, що ви робите, – граєте роль, тому грайливість, відчуття веселощів, почуття гумору дуже недооцінюють. Люди впевнені, що для того, аби стати хорошим актором, він увесь час має бути переповненим емоціями, розумієте?
Ви не збагнете, що таке темрява, доки не зрозумієте, що таке світло. Таке буває з усіма великими акторами. Перш за все я думаю про Меріл Стріп, в якої надзвичайне почуття гумору. І в Джека Леммона також, і в Хоакіна Фенікса.
Якщо ви поглянете на всіх цих дійсно великих акторів, побачите, як вони маскують свою м’якість, що вже свідчить про надзвичайну майстерність. Вони можуть донести будь-яке повідомлення будь-кому. Я вважаю це дуже надихаючим.
“Маскують свою м’якість”. Мені подобається. Звідки у Вас така сприйнятливість?
Я відчуваю так життя. Є такий вислів: “Скажи правду, але скажи її навскіс”. Будь-яку історію, яку ви хочете розповісти, треба почати з точки А і закінчити в точці Я. Якщо початок не вдався, і ви почали з К або П, люди не побачать шляху; мандри стануть менш епічними. І я відчуваю, що життя саме таке: ми починаємо позбуватися тягаря, проте невдовзі нас придавлює ще більше. Думаю, що найбільша проблема, коли ми стаємо старшими, особливо якщо ти актор, але перш за все – людина, це – зберегти власну м’якість, зберегти свою зацікавленість і моторність.
Яку б пораду дали собі молодому?
Гадаю, що нас робить трохи кращими те, що вважаємо неприємним, потворним або чимось іншим, – це і є те, що дійсно цінують в акторах. Серед улюблених акторів більшість – це ті, які справді мають чітке уявлення про себе. Якщо ви не маєте сильного відчуття того, хто ви є, усіх ваших вад, вам надзвичайно важко прийняти особливості інших. У тебе має бути якесь дивне прийняття того, хто ти є. Думаю, інколи актори відчувають, що вони мають виглядати саме так або вимовляти репліки певним чином, або вони мають бути поганими, що вважають “крутим”, – хто бажає бути крутим! Ось що я би зазначив: насправді люди цінують в акторах те, що є унікальним для вас, інакше б усі так вчиняли.
Звичайно, така мудрість справді приходить тільки шляхом проб і помилок, невдач і успіхів.
Авжеж, роблячи помилки. Гадаю, надзвичайно важко у репетиційній кімнаті театру та на знімальному майданчику робити дійсно погані дублі. Хоча я певен, що багато з моїх дублів геть бридкі. Тобі має бути дозволено грати. Діти не переймаються, що їм може бути ніяково. Зберігаючи незалежність та тримаючись за неї, достатньо не сприймати занадто серйозно себе, навіть граючи серйозну роль.
Чи маєте якусь жахачку про прослуховування, якою могли б поділитися з нами?
О так, у мене їх ціла купа! Мій агент підтвердить, що я дуже неуважно читаю сценарії. Мабуть, тому що більшість сценаріїв недостатньо хороші, через це з роками, чим більше ви їх читаєте, тим скоріше впадаєте у депресію. Як би там не було, я прослуховувався для якоїсь ролі, навіть читав сценарій (здається, щось про перегони верхи), і кастинг-директор запитала: “Отже, ви б зробили це?” А я й гадки не мав, про що вона питала. Я відповів: “Ну, мабуть, зроблю. Не бачу в цьому ніякої шкоди”. А вона раптом уся зблідла. Я б заклався, що вона вела мову про щось гідне. Виявилося, що це було пов’язано з жорстоким поводженням з конями, аби швидше заробити грошей, – ось про що було те шоу. Вона до мене: “Отже, ви хочете сказати, що у змозі шмагати конячку?” (це надзвичайно дивно, коли я розмірковую над цим зараз), а я такий: “Ні! Я мав на увазі інше, я б ніколи не вчинив так, що ви, ні!” Я моментально став бурякового кольору. І це лише урок щодо читання сценарію, бо вони завжди будуть ставити такі питання.
Найбожевільніше, що ви зробили, аби отримати роль?
Здається, якось я комусь написав пару листів, щоб сказати: “Я був би гідним цієї ролі”. Проте я не отримав її. І я не бачу в цьому нічого ганебного. Мені завжди хочеться проявити себе, закластися на себе самого і сказати: “Відчуваю, що я гідний цієї ролі”. Так актори звикають до відмов. Існує багато причин, чому ти можеш отримати роботу або ні. Я завжди говорю, якщо ви маєте пристрасть до чогось, покажіть себе та звикайте до постійних відмов - ось що головне.
”Найкраще, що мені подобається в акторстві, – це його прокляття, але в той же час і його велика магія – коли ви справді не знаєте, що на вас чекає за рогом, так що це дійсно не нудно”.
Яку пораду Ви б дали акторам у ці екстраординарні часи коронавірусу і призупинення кіновиробництва?
На жаль, зараз у світі багато невизначеності. Під час пандемії у мене була розмова про це зі студентами факультету театрального мистецтва. Дійсно, для акторів це в певному сенсі дуже добрий тренувальний майданчик для того, щоб зайняти себе у період безробіття. Ти запитуєш себе, чим будеш займатися? До якої дисципліни тобі звернутися, щоб відчути себе корисним? Як актору тобі потрібно рухатися. Гадаю, багато хто відчуває щось подібне, не виходячи з дому. Можна сказати, що ми маємо щось на кшталт привілею, бо перебуваємо вдома об 11 у вівторок, розмірковуючи: “Отже, я планую здійснити це і я це зроблю”. Коли ситуація виходить з-під контролю, як у актора у тебе має бути відчуття дисципліни і ти маєш зберігати власну гідність, поки ти безробітний. Для актора це найважче. Проте це означає, що можна урізноманітнити життя! Наприклад, кататися на велосипеді посеред дня або зустрітися з приятелями. Життя не завжди обмежується тим, щоб втиснути якомога більше роботи в певний проміжок часу, який маєш. Я завжди вважав правом не сідати у переповнений вагон метро о 8 ранку та повертатися о 7 вечора. Тому, хоча в акторський професії багато невизначеності та невпевненості, для мене це почесно. Якщо ви захочете поглянути на це позитивно й творчо, то визнаєте, що існує не один спосіб прожити життя. Цей незвичний час може стати живильним середовищем для творчості, якщо ми живемо як митці.
Справді. Ви – актор, різноманіття Ваших днів робить їх чогось вартими.
Саме так. Найкраще, що мені подобається в акторстві, – це його прокляття, але в той же час і його велика магія – коли ви справді не знаєте, що на вас чекає за рогом, так що це дійсно не нудно. Безглуздо намагатися копіювати звичне життя інших. Найліпше в цьому те, що ви можете створити власне життя. Мені дуже подобається вираз “припиніть вихваляти зайнятість”. Вважаю, це дуже-дуже хороша цитата – ідея зайнятості та бути зайнятим увесь час протиприродна. Не обов’язково весь час бути продуктивним. Вам необов’язково постійно щось робити. У будь-якій творчій діяльності необхідно вміти пливти за течією (бути напоготові щодо злетів і падінь). Приплив чергується з відпливом.
