13-10-2021 Юрій Шовкопляс 116

Біографія Юрія Шовкопляса

Юрій Юрійович Шовкопляс – український письменник – народився 24 січня (6 лютого) 1903 року в Гуляйполі (тепер Запорізька область).

Мати, Шовкопляс Марія Іванівна, – селянка, батько – досить відомий харківський інженер-залізничник Ломоносов Юрій Володимирович. Мати була в наймах у його родині, у шлюб вони не вступали. Невдовзі після народження Юрія мати оселилася в с. Дергачах, де їй від батька залишився земельний наділ, і там мешкала аж до смерті 1943 під час гітлерівської окупації.

У Дергачах Ю. Шовкопляс закінчив церковно-парафіяльну школу, а восени 1912 вступив до однієї з харківських гімназій. Восени 1922 вступив до Харківського інституту народної освіти (ХІНО) на відділення мови й літератури, закінчив 1927. З 1920 працював культурником у клубах червоноармійських шпиталів і Дергачівському робітничому клубі. З 1923 одночасно з навчанням у ХІНО став викладачем суспільствознавства в Харківській школі № 30, де й працював до 1930.

На початку 1930 повністю переключається на літературну роботу.

Друкуватися почав у 1926, належав до літературної організації Пролітфронт.

У грудні 1939 обраний до Харківської міської ради депутатів трудящих (комісія у справах вищої школи). З січня 1940 до лютого 1941 працював директором відділення Літературного фонду СРСР у м. Львові. Водночас працював власкором «Литературной газеты» (Москва) та «Літературної газети» (Київ). Виконавши доручену справу, в лютому 1941 повернувся до Харкова.

У 1941 парторганізація Харківського відділення СПУ прийняла Ю. Шовкопляса кандидатом у члени ВКП(б). У вересні того ж року дістав призначення редактора газети «література і мистецтво» — органа СПУ та Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР. У вересні-жовтні 1941 газета ця виходила у м. Ворошиловграді, а потім, у зв’язку з воєнними подіями, була переведена до м. Уфи.

Учасник Другої світової війни, Ю. Шовкопляс вступає добровольцем до лав Червоної Армії, стає літературним працівником газети «Ворошиловець» Харківської воєнної округи, штаб якої у жовтні 1941 було перенесено до Ворошиловграду.

У листопаді округ та його газету переводять до Сталінграду, газету перейменовують на «Красное знамя». Ю. Шовкопляс у грудні 1941 був переведений до газети 57 армії «Сталинский воин» на посаду спецкореспондента.

57 армія діяла на дільниці Слов’янськ-Барвенкове-Лозова й увіходила до складу Південного фронту. Наприкінці 1942 Ю. Шовкопляс був відкликаний у розпорядження Політуправління фронту та разом зі штабом фронту відступив до району Туапсе. Там був призначений до газети «Вперед к победе!» Чорноморської групи військ Закавказького фронту, а в листопаді був переведений до газети «Вперед за Родину» Північної групи військ Закфронту.

У кінці вересня 1943 Ю. Шовкопляс, який на той час працював у редакції газети 58-ї армії, був перекинутий в Україну (район Ворошиловграду) на переформування. У листопаді він захворів на запалення легень та понад два місяці перебував у госпіталі. У січні 1944 Ю. Шовкопляс входить до складу 4-го Українського фронту, у лютому був призначений на посаду спецкореспондента до газети цього фронту «Сталинское знамя». 4-й Український фронт до весни 1944 діяв у Криму, а протягом 1944-1945 пройшов через Карпати, діяв в Угорщині, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. День Перемоги Ю. Шовкопляс із редакцією «Сталинского знамени» зустрів у чеському місті Моравська Острава.

У 1945 був прийнятий до Комуністичної партії. Коли штаб фронту був виведений із Чехословаччини й перетворений на штаб Прикарпатського воєнного округу з перебуванням у м. Чернівці, Ю. Шокопляс до травня 1946 працював у газеті «Сталинское знамя», після чого був демобілізований. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, Знаком Пошани, медалями.

По війні — керівник кафедри журналістики Харківського університету (1949-1951) та Харківської організації СПУ (1953-1956). З 1956 по 1960 — головний редактор журналу «Прапор».

Автор збірок оповідань: «Геній» (1928), «Пробудження вночі» (1929), «Проникливість лікаря Піддубного», «Студенти», «Професор» (1930), «Договір на змагання» (1931), «Пригоди песика Джемки», «Лист» (1934), «Скажені вовки» (1941); повісті: «Весна над морем», «Проект електрифікації» (1929), «Земляний похід» (1933), «Починається юність» (1938); романи: «Завтра» (1931), «Інженери» (ч. 1 - 1934, ч. 2 - 1937, нове, доповнене видання — 1967), «Людина живе двічі» (1962), «Лікарю, вилікуй себе самого!» (1964); зб. нарисів: «Електричний СРСР» (1932), «Народження електричного струму» (1936). Вибрані твори у 2-х томах (1973).