Юрій Шовкопляс. Інженери
(Уривок)
На новому місці
Звук був хрипкий, переривистий, гучний. Від нього, певне, пронизливо забрязкотіли шибки. Спросоння здалось, ніби хтось стукотить у двері.
Це брязкотіння і розбудило Каргата.
Коли треба було йому прокинутися рано, він напередодні просив когось із сусідів постукати до нього. Горішня частина дверей була скляна, і шибки завжди брязкотіли від стукання.
Ще не розплющивши очей, Каргат крикнув:
— Дякую!
А за мить здивувався, пригадавши: вчора ввечері він нікого ні про що не просив. Найдивніше ж — не було звичайної ранкової тиші: кімнату, невідомо звідки проникши до неї, заповнило хрипке гудіння.
Каргат розплющив очі. І враз сів на ліжку, оглядаючись. Він не впізнавав своєї домівки.
Завжди найохайніше прибрана, кімната раптом перетворилась на сарай, напханий речами. Підлогу, стіл і геть усі стільці завалено високими стосами книг. Порожні шафи з розчиненими дверцятами абияк приткнуто до стін. До них притулились напівсховані книжками чемодани. Стіл косо стоїть серед кімнати...
Хвилину Каргат розгублено озирався: що сталося з його домівкою! Адже не тільки розгардіяш панував тут,— навіть двері й вікна були не на місці.
Звук поволі вщух. Завмираючи, він немовби віддалявся, заносячи з собою рештки сьогоднішніх сновидь, ущерть сповнених недавно пережитим.
І коли стало зовсім тихо, Каргат пригадав, що в цій кімнаті він оселився лише вчора. Приїхав сюди денним поїздом, надвечір залізниця видала речі, відправлені з Харкова ще кілька днів тому. Все, що він устиг,— приготувати собі постіль, прибити над ліжком календар та повісити штори на вікнах. Надто втомлений був, щоб упорядкувати своє нове житло.
А звук — це перший ранковий гудок заводу.
І календар нагадує: сьогодні 9 березня 1930 року.
Він, цей завод, віднині стає Каргатові місцем роботи й життя. З Харковом, з інститутом, з чистою наукою докінчено надовго — не на один рік. Багато дечого треба довести отим бюрократам... і отому занадто вже спритному німцеві.
А втім, про причини того, як опинився він тут, думати зараз не слід. Ні для чого ворушити те, що викликає жагучий біль. Вже прогудів перший гудок: через півгодини почне працювати денна зміна. Починається і його праця.
Каргат рішуче спустив ноги з ліжка й почав одягатися.
Та ніхто не сказав би, що він поспішає. Методичними, зовсім не квапливими рухами він скинув піжаму, надів шкарпетки, черевики, штани. Голий до пояса підійшов до вікна, підняв штору, впустивши до кімнати сіре світло похмурого райку. І на хвилину застиг перед вікном, наче забув, що має зовсім мало часу. Обома руками сперся на підвіконня, розглядаючи краєвид, що відкрився звідси.
Кімната — на третьому поверсі недавно змурованого будинку, видно було далеко.
Поблизу тісно скупчились хатки старого робітничого селища. Воно вже почало перетворюватися на нове: хатки відступали перед дво- і триповерховими будинками з білої цегли.
Селище мало лише одну вулицю. Вона пролягала паралельно з залізничною колією.
Завод розташувався по той бік залізниці. Звідси видно його низькі й довгі корпуси, почорнілі від часу, степового пилу, диму й випарів. На просторому подвір’ї сновигало кілька людських постатей. За будівлями височіло темне риштування: споруджували, видно, новий цех. Ледве помітно курився над високим димарем білястий димок, танучи у туманному ранковому світлі... Вздовж залізничної колії вишикувались численні циліндричні сховища. Біля них натовпились цистерни. Виднілись вони і по заводських, і по пристанційних коліях.
їх начебто стало більше, ніж десять днів тому...
За заводом розлігся пустельний степ, і тільки де-не-де на обрії височіли конуси териконів коло далеких шахт...
Чудно дивитися людині, що досі бачила зі свого вікна лише фасад протилежного будинку, на просторий, рівний, непорушний степ, поплямований шматками не розталого ще снігу, на присадкуваті будівлі станції і заводу, на безлюдний шлях, що перетинав увесь краєвид, починаючись біля станції, пробігаючи повз завод, зникаючи десь далеко в степу. Якось дивно відчувати себе вихопленим з шумного виру, з оточення, створеного людським розумом та рунами, і поставленим ближче до природи, де людська праця ще не все перешикувала на свій кшталт...
А втім, Каргат приїхав сюди не для філософських роздумів щодо природи й людини.
Підійшовши од вікна і знов-таки не поспішаючи, Каргат шпигнув з чемодана свіжу сорочку, галстук, робочий піджак, приладдя для гоління. Піджак повісив на стілець, щоб розійшлися на ньому нечисленні й малопомітні зморшки. І, звільнивши крісло від книг, сів до стола поголитися.
По тому так само методично, наче те, що ось-ось долине другий гудок, його не обходило, Каргат вимився до пояса, цупким рушником міцно розтер собі тіло. Вигляд у нього при цьому був такий, ніби робив він щось, без чого не можна уявити собі життя.
Старанно зав’язавши галстук, Каргат вичистив піджак, не зоставивши на ньому жодної порошинки.
Чи він умів точно розрахувати час, чи цього разу йому пощастило впоратися із своїм туалетом вчасно, але Каргат був уже в пальто й вибивав рукою порох з кепки перед тим, як надіти її, коли почув другий гудок.
Твори
Критика
