Притча про справедливість

Прийшли до матері сини.
Стоять похмурі, мов залізні.
— Чому в нас різні талани,
Таланти і прикмети різні?

Таж ми одної крові змах,
Дари кохання непідхлібні!
Чом неподібні ми в умах
І плоттю навіть неподібні?

Несправедлива таїна
І сила мудрої природи.
Несхожі ми, хоч ти одна,—
Тому між нас не буде згоди!

А мати стерпла від жалю
За їхню темноту й злобивість.
— Я вас однаково люблю,
І в тій любові — справедливість.

1985