Притча про відомого брехуна і мудрого чаклуна

В телевізорі — художній свист,
Виступає знаний кар’єрист.

Словеса, немов павук, снує,
Вчить, щоб одягатись у «своє».

Вихваляє добрі гумаки,
Сам же — денді панської руки.

Піджачок на ньому — ну, пробач,—
З біржі потойбічної ловкач.

Видно, що в Парижі був брехун,
Бо увесь він, наче в сріблі струн.

Модний, посмугований навскіс,
Ніби він в Діора змалку ріс.

В телевізор глянув чарівник
J від невдоволення поник.

Як не крикне: «Годі лити грязь,
Зараз же сюди мені вилазь!»

Вийшов той із ящика, мов гном,
Закрутився чорним тарганом

— Я не буду більше, відпустіть,
Я брехав так просто, мимохіть!

— Відпустити? Ні, не те, олже,
Скинь усе, що на тобі чуже!

Роздягнувся гномик догола —
Ну й печальний вигляд у брехла..

— А тепер куфаєчку вбери,
Повертайся в скриню — й говори!

1985