​Хвала тобі, предвічний міщанине...

Хвала тобі, предвічний міщанине,
Що не загинув ти в новій добі,
Що ти порозумнішав, що тобі
Лубочні остогидли вже картини!

В якій нечувано святій злобі
З брехнею воював би ти щоднини,
Та сім слонів і пухові перини
Ще грають ролю у твоїй судьбі.

Ти оживаєш у палкій промові,
Словами кидаєш у боротьбі;
А ті слова — то квіти паперові,

Бо інших у душі твоїй — дастьбі.
У слово справжнє треба влити крові —
То не оплачується зовсім, далебі!

1957