Хвала тобі, предвічний міщанине...
Хвала тобі, предвічний міщанине,
Що не загинув ти в новій добі,
Що ти порозумнішав, що тобі
Лубочні остогидли вже картини!
В якій нечувано святій злобі
З брехнею воював би ти щоднини,
Та сім слонів і пухові перини
Ще грають ролю у твоїй судьбі.
Ти оживаєш у палкій промові,
Словами кидаєш у боротьбі;
А ті слова — то квіти паперові,
Бо інших у душі твоїй — дастьбі.
У слово справжнє треба влити крові —
То не оплачується зовсім, далебі!
1957
