Біографія Віслави Шимборської

Біографія Віслави Шимборської

Віслава Шимборська (Maria Wisława Anna Szymborska) – польська поетеса, есеїстка, літературний критик і перекладачка; співзасновниця Товариства польських письменників (1989), член Польської академії знань (1995), лауреатка Нобелівської премії з літератури (1996), відзначена Орденом Білого Орла (2011) – народилася 2 липня 1923 року у Бніні (тепер район Ку́рника, Польща).

Її матір'ю була Анна Марія (у дівоцтві Роттермунд, 1890-1960), а батьком Вінцентій Шимборський, управитель закопанських та курницьких володінь графа Владислава Замойського. З 1924 родина Шимборських мешкала в Торуні, з 1929 – у Кракові на вулиці Радивилівській. Там же Віслава відвідувала спершу Початкову школу ім. Юзефи Йотейко, а згодом — Гімназію Сестер урсулинок.

З початком Другої світової війни продовжила навчатися таємно, а з 1943 почала працювати клерком на залізниці, аби уникнути вивезення до Німеччини. В той же час уперше виконала ілюстрації до книжки (підручник англійської мови First steps in English Яна Станіславського) і почала писати оповідання, іноді — вірші.

З 1945 брала участь у літературному житті Кракова, до 1946 належала до літературного угруповання «Inaczej». За пізнішими спогадами, найбільше враження на неї справив Чеслав Мілош. Того ж року вступила на полоністику в Яґеллонському університеті, аби згодом перейти на соціологію. Втім через матеріальну скруту покинула навчання.

У квітні 1948 вийшла заміж за Адама Влодка. Молодята оселилися в Домі Письменників на вулиці Крупнічій, проте вже 1954 вони розлучилися. Була пов'язана з письменником Корнелем Філіповичем (з 1969 по 1990, коли Філіпович помер), хоча їх ніколи не зв'язували ані шлюбні зв'язки, ані спільне помешкання.

Проводила семінари поезії на літературно-мистецьких студіях Яґеллонського університету. 1953 року підписалася під Резолюцією Спілки письменників Польщі, що підтримала арешт на сфабрикованих підставах католицьких духівників, судовий процес над якими отримав назву «Краківський процес».

До 1966 була членом ПОРП. У 1957 Шимборська зав'язала контакти з паризькою «Культурою» і Єжи Ґедройцем. 1964 року потрапила до списку підписантів сфальшованого владою протесту проти Радіо «Свобода».

У 1975 підписала протестний лист 59, у якому провідні польські інтелектуали протестували проти змін до конституції, які проголошували керівну роль ПОРП та вічний союз із СРСР.

В листопаді 2011 Віслава Шимборська пережила складну операцію.

Віслава Шимборська померла 1 лютого 2012 року уві сні у власному будинку в Кракові.

Інформацію про смерть Шимборської передав її секретар Міхал Русінек. Урну з прахом поетеси поховали 9 лютого у Кракові.

Перші вірші опублікувала у виданні «Dziennik Polski», згодом — у «Walka» та «Pokolenie». В той час Шимборська була пов'язана з осередком соціалістичних реалістів. В 1947-1948 була секретарем освітнього двотижневика «Świetlica Krakowska», де займалася зокрема ілюстраціями до книг.

1949 року першу збірку віршів Шимборської «Вірші» (за іншими даними, «Пошиття прапорів») не допустили до друку, оскільки «не відповідала соціалістичним вимогам». Книжковим дебютом стала видана 1952 збірка «Ось чому ми живемо» (Dlatego żyjemy). Відтак Шимборську прийняли до Спілки письменників Польщі. Була також членом Товариства польських письменників. У 1953-1981 була членом редакції видання «Życie Literacki», де з 1968 вела рубрику «Додаткові лекції» (Lektury nadobowiązkowe), які пізніше також було опубліковано у форматі книги. У 1981-1983 входила до складу редакційної колегії краківського місячника «Pismo».

Шимборська була нерозривно пов'язана з Краковом і багаторазово підкреслювала свою прив'язаність до цього міста.

У творчості Віслави Шимборської важливе місце займали також лімерики, через що вона входила до Ложі лімериків, президентом якої є її секретар Міхал Русінек.

Належить до найбільш перекладаних польських авторів. Її книги перекладали на 42 мови.

Найчастіше Шимборську критикували за лояльність до ПНР.

В лютому 1953 разом із іншими 52 особами світу культури підписала так звану Резолюцію Спілки письменників Польщі у Кракові у справі краківського процесу. Підписання резолюції було на руку комуністичній владі, що в показовому процесі над священиками краківської курії, звинувачених у діяльності на користь США, хотіла продемонструвати свою силу щодо незалежних структур Католицької церкви в Польщі. Маніфест мав заохотити владу до прискорення виконання смертних вироків, звідки виникло звинувачення, що письменниця має кров на пері.

Основні збірки поезій:
«Чому ми живемо» (1952),
«Волання до Єті» (1957),
«101 вірш» (1966),
«Вибрані поезії» (1967),
«Велика кількість» (1976),
«Люди на мосту» (1986),
«Кінець і початок» (1993),
«Сто віршів — сто втіх» (1997),
«Мить» (2003).
«Вистачить» (2012)

Вірші Шимборської перекладали Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин, Наталя Сидяченко, С. Шевченко, Леонід Череватенко, О. Гордон, Анатолій Глущак.

Біографія

Твори

Критика


Читайте также