05-12-2021 Розваги 180

Микола Бурмек-Дюрі. Літературний конкурс

Микола Бурмек-Дюрі. Святий Миколай про мене згадав

Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.

Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.


У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)


Святий Миколай про мене згадав

1

Мені вісім років.

Заходжу до однокімнатної хижі.

— Колю, чому плачеш? — допитувалася мамка.

— Мамко, хлопці на вулиці хвалилися, шо їм увечері приніс подарунки святий Микола, —мовив я, — мені не приніс?

Мамка почала ховати від мене своє лице.

— Мамо, чого плачете?

— Сину, я не плачу, а молюся.

— Можна і мені помолитися?

— Так, помолися?

Я встав навколішки біля ліжка. Почав молити святого Миколая, щоб про мене згадав:

— Добрий дядьку Миколаю, коли мене чуєш, будь ласкавий, згадай про мене!

— Миколай ще принеси тобі подарунок, — сказала мати, — не журися.

Нянько нас лишив. Хоча мамка мені казали, шо рідний пішов допомагати іншій матері та її дітям.

2

— Колю, прокинься? — зранку будили мене мати.

— Мамко, у ня нема настрою.

— Сину, ми мусимо сьогодні сходити андоґав, бо в хижі нема ні крихти хліба.

Андоґав перекладається з ромської мови, як у село. Але розуміється, як просити милостиню.

Я встав. Умив личко. Одягнувся. Мама вбрала дворічну сестричку. Ми вийшли з хижі.

Прийшли до сільської церкви. Мама з сестрою встали біля входу. Рідненька тримала перед собою миску доброти. Просила мовчки. Я встав навпроти.

— Колю, ти мусиш просити, коли люди почнуть виходити, бо помремо з голоду.

Люди виходять.

— Добрі дядьки і тьоті, коли можете, киньте мені пару копійок! — кричав я на увесь голос.

Люди не скупилися. Дехто давали паперові гроші.

— Швидко біжи до церкви, — підійшла поважна тьотя, казала, — там піп дає подарунки від святого Миколая.

— Мамко, ви се чули?!

— Так, чула `м. Біжи.

Я побіг. Встав у чергу.

— Ви Миколай? — питав.

— Ні, я священник, — мовив той, — святий Миколай передав мені подарунки для дітей.

— Справді?!

— Так. Як тебе звати? — допитувався дядько піп.

— Коля.

— Ти носиш ім’я святого Миколая, — зауважив той, — за се даю тобі два подарунки.

Я вхопив пакети. Побіг до мамки.

— Мамо!

— Колю, чому кричиш, наче навіжений?

— Дядько піп дав мені два подарунки і казав, шо се за то, шо ношу ім’я святого Миколая.

— Видить, шо Миколай тебе любить

— Мамко, чому ви плачете?

— Я не плачу, а радуюся за тебе.

— А я як радуюся, мамко.

Мене тішили не так подарунки, як сама увага. Всередині в пакеті були вафельки, шоколадки, печиво і жменя простих цукерок.


Читати також