Оксана Кришталева. Літературний конкурс

Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.

Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Хочу морозива!

Недарма кажуть, що найцікавіші сюжети беруться із повсякденного життя! Так сталося і цього разу – історія, про яку хочу вам розповісти, можна було б ще назвати «Краще не придумаєш»! Отож…

У міський автобус зайшла чорнява жінка із дівчинкою. Либонь, мама з донькою. Поки жінка шукала гроші, аби передати за проїзд, мала увесь час настирно просила:

– Мамо! Ну, маму-у-у-ню! Купи мені морозива!

Спочатку мама відмовчувалась. Автобус рушив. У салоні було тихо – тільки оте дитяче прохання звучало, як приспів…

– Не можна тобі морозива! Горло застудиш! Ти ж нещодавно кашляла! І що?.. – категорично заперечувала жінка, але дитина була вперта…

– Ну, маму-у-у-у-усю! Я так хочу моро-о-о-о-зи-и-и-и-ва! – майже скиглила мала.

Ця розмова про морозива, напевно, почалась ще перед тим, як вони сіли в автобус, бо жінка вирішила остаточно переконати доню:

– Так! Все! Ніякого морозива! Зрозуміла мене?

– Ах так?! Тоді я скажу таткові, як ти цілувалася з дядьком Василем!

Жінка вкрилась багрянцем і вискочила буквально на найближчій зупинці – ще бракувало, аби її хтось упізнав! Місто ж і так невелике! Хтось із пасажирів здивовано заговорив про те, що от, мовляв, які тепер діти – нічого не бояться! Маніпулятори такі, що гай-гай!

Через кілька зупинок до салону автобуса зайшов мужчина із хлопчиком-дошкільнятком. Ніхто б і не здивувався, якби той хлопчик також не канючив купити йому морозива:

– Та-а-а-а-ату! Ну, купи мені моро-о-о-о-озива!

– Ти вже вчора їв морозиво! Не можна щодня морозиво їсти!

– То було вчора, а сьогодні я ще не їв! – смикав тата за руку хлопчик.

В автобусі уже підсміювались, адже не просто їхали, а наче споглядали серіал із морозивом у головній ролі. Мужчина ніяк не зреагував на окремі смішки-пересмішки, тому й зосередився на тому, аби якось відрадити сина від ідеї щодня харчуватись морозивом.

Автобус зупинився. Пасажири заходили-виходили. І тут водій обернувся до мужчини та й запитав:

– А Вас часом не Василем звати?

– Василем, а що? – гідно відповів мужчина.

І тут увесь автобус вибухнув дружним реготом – так от, значить, із яким дядьком Василем цілувалась чорнява жіночка?! Хоч сам пан Василь не зрозумів, що ж такого смішного чи безглуздого він сказав? Сміявся і сам водій – не міг далі їхати, мусів заспокоїтися.

Це потім мужчині пояснили, чого всі так поперло на «ха-ха»… він сміявся разом з усіма, але виявилось, що він – не той Василь, і чужої чорнявої тітоньки останнім часом не цілував!