09-12-2021 Розваги 137

Як маленький Пуерчик знайшов свою Цукоринку. Олексій Романовський. Літературний конкурс

Як маленький Пуерчик знайшов свою Цукоринку. Олексій Романовський. Літературний конкурс

Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.

Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Як маленький Пуерчик знайшов свою Цукоринку

Маленький Пуерчик народився в країні дуже далекій від подій цієї історії. Країні вікових чайних традицій і красивих легенд про кохання. Він від самого свого народження мріяв опинитися в одній із таких легенд.

Пуерчик довго подорожував світом, доки не опинився у невеличкій чайній крамниці міста, яке навпіл розділене могутнім Дніпром. У цій затишній крамничці його і придбала чудернацька сивочола пара у рожевих беретах зі смішними помпонами.

А тепер знайомтесь – це двадцятирічний Олекса, котрий обожнює подорожі, особливо в передноворічні дні. І поки всі метушаться з підготовкою до святкувань, пошуком подарунків, він обирає новий маршрут для поїздки. Обов’язково потягом! (Ні для кого вже не секрет, що хлопець мріє зустріти там свою долю). А ще Олекса обожнює своїх бабусю та дідуся (пам’ятаєте чудернацьку пару з чайної крамниці? То це вони!) і частенько відвідує їх.

У той час, коли Олекса збирав наплічник для чергових мандрів, дідусь і бабуся влаштували у себе вдома молодецьку вечірку 70+ для справжніх поціновувачів екзотичних чайних смаків. Для цієї події вони й придбали нашого Пуерчика.

За півтори години до відправлення потягу Олекса заскочив до своїх дідуся з бабусею і неочікувано потрапив на чайну вечірку. Усі гості сиділи на підлозі, пригощалися Пуерчиком з глиняних горщиків, сміялися та жваво обговорювали його смак. Олекса також приєднався до товариства.

- Такий терпкий вишуканий смак, чути навіть, як лоскоче піднебіння. Але, здається, чогось не вистачає, - сказала літня жінка в яскраво-зеленій перуці та малиновому боа.

- Так, Ваша правда. Бездоганний смак. От якби додати трохи лимонної цедри, - зауважив дядечко напроти.

- Ні, що ви таке кажете?! Дрібку кориці та одне зернятко кардамону, - почувся ще один голос.

- А я би додав мелені ягоди годжі, - вставив господар.

- Меду, меду не вистачає!!! - горлопанив старий пасічник з рудою бородою у формі тризуба.

Маленький Пуерчик ще жодного разу не отримував стільки уваги, але, на превеликий його жаль, кожному, хто пробував, чогось не вистачало. Тут обізвався Олекса, збираючись у дорогу і прощаючись з товариством:

- А мені чай дуже сподобався, але якби ще додати цукоринки, було б ідеально!

- То забирай його з собою, а цукоринку і в поїзді знайдеш, - запропонувала бабуся, хитро підморгнувши.

Потяг рушив. Олекса відчинив двері свого купе. Біля вікна сиділа дівчина з довгим темним і трохи хвилястим волоссям. Вона підняла очі - і тут…

У горлі Олекси пересохло, дихання збилось, а серце гупало, мов скажене. Олекса мав добрий зір, але в цю мить усе навколо дівчини було, ніби в тумані. Чітко бачив лише її миле і рідне обличчя. «Що ж це зі мною? Невже це вона?..» - він ледь тримався на ногах.

- Що це з Вами? - залунав голос дівчини.

Олекса нічого не розумів і чув лише голоси пташок, наче зранку у весняному лісі.

- Чи Ви знепритомніли?

- Ні-ні, усе гаразд, - Олекса поставив наплічник і присів навпроти.

Але все було зовсім негаразд. Хлопець з кожною хвилиною ніяковів усе більше й не знав, куди подіти очі, руки та й усього себе. Таким безпорадним і неговірким він ще жодного разу не був. Ось же вона! Його давня мрія, його яскрава зіронька, найчарівніша казка! А він ні в сих ні в тих. Тільки руки, як рятівний круг, стискають термос.

- Може, хочете чаю? – випалив Олекса і тихіше додав: - Правда, він несолодкий.

Якби ж то Олекса знав, що батьки його Мрії були жартівниками – та ще й якими! - і так обожнювали солодощі, що навіть свою доню назвали дуже солодким ім’ям.

Дівчина голосно розсміялася:

- Я взагалі солодкого не люблю! Мене звати Цукоринка, тому солодкого мені вистачає.

- То ось, виявляється, для кого цей чай! – посміхнувся Олекса, подумки подякувавши бабусі. – Пригощайся, Цукоринко.

Ось так Маленький Пуерчик створив власну легенду, віддавши всю свою безмежну чайну душу заради великого і солодкого кохання.


Читати також