Як маленький Пуерчик знайшов свою Цукоринку. Олексій Романовський. Літературний конкурс

Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.

Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.

У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)

Як маленький Пуерчик знайшов свою Цукоринку

Маленький Пуерчик народився в країні дуже далекій від подій цієї історії. Країні вікових чайних традицій і красивих легенд про кохання. Він від самого свого народження мріяв опинитися в одній із таких легенд.

Пуерчик довго подорожував світом, доки не опинився у невеличкій чайній крамниці міста, яке навпіл розділене могутнім Дніпром. У цій затишній крамничці його і придбала чудернацька сивочола пара у рожевих беретах зі смішними помпонами.

А тепер знайомтесь – це двадцятирічний Олекса, котрий обожнює подорожі, особливо в передноворічні дні. І поки всі метушаться з підготовкою до святкувань, пошуком подарунків, він обирає новий маршрут для поїздки. Обов’язково потягом! (Ні для кого вже не секрет, що хлопець мріє зустріти там свою долю). А ще Олекса обожнює своїх бабусю та дідуся (пам’ятаєте чудернацьку пару з чайної крамниці? То це вони!) і частенько відвідує їх.

У той час, коли Олекса збирав наплічник для чергових мандрів, дідусь і бабуся влаштували у себе вдома молодецьку вечірку 70+ для справжніх поціновувачів екзотичних чайних смаків. Для цієї події вони й придбали нашого Пуерчика.

За півтори години до відправлення потягу Олекса заскочив до своїх дідуся з бабусею і неочікувано потрапив на чайну вечірку. Усі гості сиділи на підлозі, пригощалися Пуерчиком з глиняних горщиків, сміялися та жваво обговорювали його смак. Олекса також приєднався до товариства.

- Такий терпкий вишуканий смак, чути навіть, як лоскоче піднебіння. Але, здається, чогось не вистачає, - сказала літня жінка в яскраво-зеленій перуці та малиновому боа.

- Так, Ваша правда. Бездоганний смак. От якби додати трохи лимонної цедри, - зауважив дядечко напроти.

- Ні, що ви таке кажете?! Дрібку кориці та одне зернятко кардамону, - почувся ще один голос.

- А я би додав мелені ягоди годжі, - вставив господар.

- Меду, меду не вистачає!!! - горлопанив старий пасічник з рудою бородою у формі тризуба.

Маленький Пуерчик ще жодного разу не отримував стільки уваги, але, на превеликий його жаль, кожному, хто пробував, чогось не вистачало. Тут обізвався Олекса, збираючись у дорогу і прощаючись з товариством:

- А мені чай дуже сподобався, але якби ще додати цукоринки, було б ідеально!

- То забирай його з собою, а цукоринку і в поїзді знайдеш, - запропонувала бабуся, хитро підморгнувши.

Потяг рушив. Олекса відчинив двері свого купе. Біля вікна сиділа дівчина з довгим темним і трохи хвилястим волоссям. Вона підняла очі - і тут…

У горлі Олекси пересохло, дихання збилось, а серце гупало, мов скажене. Олекса мав добрий зір, але в цю мить усе навколо дівчини було, ніби в тумані. Чітко бачив лише її миле і рідне обличчя. «Що ж це зі мною? Невже це вона?..» - він ледь тримався на ногах.

- Що це з Вами? - залунав голос дівчини.

Олекса нічого не розумів і чув лише голоси пташок, наче зранку у весняному лісі.

- Чи Ви знепритомніли?

- Ні-ні, усе гаразд, - Олекса поставив наплічник і присів навпроти.

Але все було зовсім негаразд. Хлопець з кожною хвилиною ніяковів усе більше й не знав, куди подіти очі, руки та й усього себе. Таким безпорадним і неговірким він ще жодного разу не був. Ось же вона! Його давня мрія, його яскрава зіронька, найчарівніша казка! А він ні в сих ні в тих. Тільки руки, як рятівний круг, стискають термос.

- Може, хочете чаю? – випалив Олекса і тихіше додав: - Правда, він несолодкий.

Якби ж то Олекса знав, що батьки його Мрії були жартівниками – та ще й якими! - і так обожнювали солодощі, що навіть свою доню назвали дуже солодким ім’ям.

Дівчина голосно розсміялася:

- Я взагалі солодкого не люблю! Мене звати Цукоринка, тому солодкого мені вистачає.

- То ось, виявляється, для кого цей чай! – посміхнувся Олекса, подумки подякувавши бабусі. – Пригощайся, Цукоринко.

Ось так Маленький Пуерчик створив власну легенду, віддавши всю свою безмежну чайну душу заради великого і солодкого кохання.