Василь Швець. Осінь
Сходять зорі, які навесні.
І повітря запашне і чисте.
Тільки трохи вкоротились дні
та в садах ледь-ледь прижовкло
листя. Рання осінь. Соковитий плід
з тихим дзвоном струшують дерева.
В пам'ять увійшла на безліч літ
ця пора багата вереснева...
Рання осінь дощиком бринить
поміж телеграфними дротами,
то, гляди, одягнеться в блакить,
йде за електричними плугами...
Золото розсипле на ріллю
і пташине пір'я біля броду.
Рання осінь...
Я її люблю за мінливість,
за багату вроду.
Рання осінь... Але видно там,
де задумались про вирій птиці,
зеленіють молодим життям
пагінки озимої пшениці.
А полям – ні краю, ні межі.
Ось де простір для роботи й мрії!
Відчувати радісно душі,
як врожай наш сіється і спіє.
Твори
Критика
- Жорстока ноша: лірика Василя Швеця учора й сьогодні
- Ліричний літопис суспільства
- Поезія великих почуттів
Поділитися