Як пережити важкі часи

Завжди можна побачити щось хороше, навіть якщо ситуація болюча?

Як навчитися робити вибір? Як підтримати себе, якщо нам здається, що випробування ніяк не закінчуються, а сили вичерпуються? Про це розповідає логотерапевт і творець екзистенційного аналізу Альфрід Ленглі.

Як пережити важкі часи, не зламавши себе?

Важкі часи відкривають можливість дізнатися, навіщо ми прийшли в цей світ, дозволяють стати собою й допомагати іншим, дарувати їм радість. У моєму житті було багато випробувань: друзі, яких я любив, мене покинули; у молодості я зненацька втратив батька, моя дитина — інвалід, у неї тяжке захворювання.

Не приховую, переживаючи важкі часи, іноді я думав, чи хочу жити далі. Але життя щоразу тривало як якесь незвичайне диво і, незважаючи на всі драматичні труднощі, залишалося найбільшою цінністю. У такі періоди я намагався залишатися вимогливим до себе й відкритим, не триматися за свої уявлення, фантазії й очікування.

Випробування показали, що життя чекає на мене й мої відповіді.

Я зроблю найкраще з моїм життям і буду стійкішим. У один із тих днів, коли здавалося, що все проти мене, як іскра прийшло усвідомлення: завжди можна побачити щось хороше, навіть якщо ситуація болюча. Завжди. Побачити й зрозуміти, як я можу реалізувати себе, стати корисним для світу.

Страх за майбутнє й перед ним. Як цьому протистояти

Насамперед, розуміти, якого роду цей страх. У психології розрізняють дві групи страхів: реалістичні й хворобливі. Якщо ми їдемо на великій швидкості на автомобілі або піднімаємось на гору без страховки, може статися нещасний випадок, і це є реалістичним страхом. А якщо ми боїмося зайти в кімнату з павуком, який для нас не є небезпечним, або боїмося померти від інфаркту й постійно проходимо обстеження, хоча для цього немає показань, ідеться про хворобливий перебільшений страх.

Невпевненість перед майбутнім

Коли ми зазнаємо втрат, дізнаємося про загибель людей, бачимо, що в аптеках не вистачає медикаментів, ці страхи реалістичні, вони вказують на небезпеку. І в нас є вибір: протистояти небезпеці чи заплющити очі, вдавати, що її немає. Якщо ми усвідомлюємо небезпеку, то під час змін можемо приймати важливі рішення.

Як роздивитися перспективи

Погляньмо на перспективи з психологічної точки зору — як на те, що є в зовнішньому й внутрішньому світі. Сім'я, робота, друзі, місто, де ми живемо, пов'язані із зовнішніми перспективами. Ми можемо себе запитати: що саме я можу покращити в кожній із цих галузей? І зрозуміємо, що можемо допомогти близьким, колегам, а потім розширити фокус уваги до держави, світу.

Зовнішні обставини звужують можливість для наших дій, залишається дуже маленьке поле для гри, але це не привід почуватися замороженими й не діяти. У складних життєвих обставинах ми можемо звернутися до внутрішніх ресурсів.

Які ці внутрішні ресурси

Ми можемо зберігати стосунки із самим собою, піклуватися про себе. Із упевненістю скажіть собі: «Навіть у найважчій ситуації я не залишу себе в біді. Я залишуся вірним собі й відстоюватиму свої інтереси». Нехай це стане вашим девізом, найсильнішою внутрішньою опорою.

Не забувайте про тих, хто бажає добра, зміцнюйте зворотні зв'язки. Стосунки з близькими за духом додадуть вам сил. Для деяких із нас надійною опорою може стати віра. І навіть наше тіло, сильне й надійне, ми можемо сприймати як внутрішню опору. Ресурсом у скрутні часи можуть стати смачна їжа, достатній сон і, звичайно, рух. Також нас здатні наповнити й збагатити ніжність, любов, довіра й вірність.

І, мабуть, найважливіше, те, що дасть сили жити далі, — це наші цінності.

Наприклад, якщо я вчитель і працюю з дітьми чи психолог і щодня допомагаю пацієнтам, це дає мені внутрішні сили, надихає на звершення. Я бачу, наскільки моя робота необхідна пацієнтам, як вона їм допомагає здобути впевненість.

Не забувайте черпати сили з тих ресурсів, які завжди доступні. Ніхто не може заборонити нам слухати музику, милуватися природою, займатися сексом. Чому б у теплий день не послухати, як співають птахи, чи подивитися, як розкриваються квіти? Дозволити свіжому вітрові дмухати в обличчя, коли йдеш просторим полем.

Іноді наші цінності суперечать одна одній. Наприклад, ми хочемо переїхати в інше місто, але в нас літні батьки, їм потрібен догляд. Що робити?

Такі конфлікти виникають, коли ми приймаємо різні рішення. Навіть купуючи нову сукню, ми можемо подумати: «Може, не треба, вона ж така дорога?»

І в цій ситуації я можу дати одну рекомендацію — звертайте увагу на те, яка цінність для вас найбільша.

Наприклад, готуючись пакувати валізи, запитайте в себе: що для мене важить більше, догляд за літніми батьками чи початок нового життя з найкращими перспективами в іншій країні? Подумайте, чи можливо ухвалити компромісне рішення — залишитися на два-три роки з батьками, а потім поїхати.

А може, ієрархія цінностей вишикується таким чином, що ви відчуєте, що вам не хочеться залишатися з батьками, з якими ніколи не було добрих стосунків (можливо, вони навіть били вас у дитинстві). І в цьому випадку правильним рішенням виявиться від'їзд.

У психології немає підказок, як поводитися в ситуаціях вибору, кожен із нас орієнтується на своє сумління й приймає правильне лише для нього рішення.

Чи маємо ми моральне право радіти, коли довкола багато страждань?

Зауважу, що можливість радіти відрізняє смуток від депресії. Коли ми сумуємо, то знаходимося в обміні зі світом і його цінностями, а в депресії вважаємо, що маємо себе карати й уникати радощів.

Якщо в нас померли батько чи мати, то нам не до радості. Ми сумуємо, страждаємо, прагнемо побути зі своєю втратою, щоб духовно ще деякий час залишатися пов'язаними з цінністю, яку втратили.

Ми хочемо затриматися в цьому почутті, тому що воно зараз єдине правильне й відповідає нашій реальності

Але при цьому ми можемо радіти, коли дитина приходить зі школи й розповідає про свої успіхи. Ми прагнемо розділити з нею цю радість, але в той самий час не будемо навмисно шукати задоволення, влаштовувати свята й розваги.

Незважаючи на пригніченість, ми можемо радіти красі природи, любові партнера, дітей і ці почуття залишаються з нами. У період смутку немає необхідності себе катувати, карати й позбавляти природних, повсякденних радощів, що самі стукають до нас у двері.