Біографія Артюра Рембо

Біографія Артюра Рембо

Жан Ніколя Артюр Рембо (Jean Nicolas Arthur Rimbaud) – французький поет-символіст; вважається попередником сюрреалізму – народився 20 жовтня 1854 року в містечку Шарлевіль-Мезьєр у родині військового.

Батько майбутнього поета, Фредерік Рембо, був капітаном піхоти, мати, Марі-Катрін-Віталі Кюїф, походила з заможної селянської родини. Батьки бачилися досить рідко, лише під час коротких відпусток батька, який залишився на військовій службі й після одруження. Старшим братом Артюра був Фредерік (нар. 1853). Тож Артюр був другою дитиною в родині. Третя дитина померла у віці кількох тижнів. Потім народилося ще двоє дівчаток: Віталі (нар. 1858) та Ізабель (нар. 1860). Після народження Ізабель, коли Артюрові було шість років, батько залишив сім'ю. Відтоді вихованням Артюра в строгому, консервативному дусі займалася мати. Початкову освіту Рембо отримав у місцевій школі Росса́. А 1865 року вступив до шарлевільського ліцею, де проявив себе як зразковий учень. У школі Артюр неодноразово був відзначений преміями за свої твори. Він легко складав вірші й діалоги латиною. У липні 1869 Рембо взяв участь у так званому академічному конкурсі, де він з легкістю здобув першу премію за латинський вірш, написаний про Югурту. У цей час Рембо здружився з однолітком Ернестом Делае, з яким вів інтенсивне листування.

1870 року Артюр Рембо здружився зі своїм вчителем риторики Жоржем Ізамбаром, який був всього на шість років старшим за нього. Жорж Ізамбар часто розмовляв з Рембо на літературні теми, радив і позичав йому книжки зі своєї бібліотеки. У 1870 Рембо опублікував свої перші вірші «Новорічні подарунки сиріт» в журналі «La Revue pour tous». У цей час Рембо орієнтувався на літературу парнасців та їхній альманах «Le Parnasse contemporain» («Сучасний Парнас»). 24 травня 1870, тобто у п'ятнадцятирічному віці, Рембо написав листа лідерові парнасців Теодору де Банвілю, в якому висловив бажання неодмінно приєднатися до цього літературного угруповання й опублікувати свої вірші в другому томі їхнього альманаху. До листа Рембо додав три вірші («Офелія», «Відчуття» та «Сонце і плоть»). Банвіль дав Рембо відповідь, але надіслані вірші не були ним надруковані. Проте Рембо і далі мріяв про Париж та шукав можливостей вирушити до столиці, щоб пізнати вільного, самостійного життя у великому місті.

Під час шкільних канікул 1870 року Рембо скористався нагодою, коли мати втратила пильність й 29 серпня, за декілька днів до битви під Седаном, потай вирушив до Парижа. Проте перебування в столиці було коротким і не надто привабливим. На Північному вокзалі Рембо, що їхав без дійсного квитка, натрапив на контролерів, які без зайвих церемоній доправили його до паризької в'язниці Мазас. З тюремної камери Рембо написав листа до свого друга Ізамбара з проханням розплатитися за його борг. Ізамбар одразу не лише оплатив борг, але й вислав гроші на дорогу до Дуе, де запропонував погостювати якийсь час у нього вдома. Рембо прибув до Дуе 8 вересня й залишався в Ізамбара три тижні, оскільки побоювався повертатися до матері в Шарлевіль.

У цей час прусське військо підійшло до Парижа й 19 вересня 1870 оточило місто. У зв'язку з небезпекою для столиці та під впливом поразки під Седаном антимілітаристичні настрої Рембо змінилися на протилежне й він разом зі своїм вчилетем Жоржем Ізамбаром вирішив записатися до Національної гвардії, та, незважаючи на бурхливі протести, Рембо одержав відмову, оскільки був неповнолітнім.

6 жовтня 1870 Рембо знову втік з дому. Оскільки Париж був в осаді, він мусив обрати інший маршрут і вирушив до бельгійського Шарлеруа, про прибуття до якого згадав у своєму сонеті «У „Зеленому шинку“». Рембо вирішив стати журналістом й без успіху намагався одержати місце в місцевій газеті «Journal de Charleroi».

25 листопада 1870 Рембо вдалося опублікувати в газеті «Le Progrès des Ardennes» свій сатиричний твір «Мрія Бісмарка» під псевдонімом Жан Бодрі.

З кінця жовтня 1870 поведінка Рембо стала відверто провокативною: він пиячив, вживав лайку, складав вірші про випорожнення, крав книжки з місцевої книгарні, відмовився від охайної зовнішності, відпустив довге волосся, що на той час здавалося дуже викличним.

У зв'язку з військовими діями канікули для відвідувачів коледжу були продовжені з жовтня 1870 до квітня 1871 року. Чим скористався Рембо й по закінченні облоги Парижа знову втік з дому в лютому 1871. У Парижі він познайомився з майбутніми лідерами Паризької комуни Жулем Валлесом та Еженом Вермершем.

З поетом Полем Верленом Артюра Рембо познайомив Шарль Бретань, проте достеменно не відомо, коли між Рембо й Верленом зав'язалося листування. У серпні 1871 Рембо написав пародійний вірш «Що поетові кажуть про квіти», в якому висловив критику щодо поетики парнасців та Теодора Банвіля. Врешті Поль Верлен надіслав Рембо лист, в якому запрошував до себе в Париж. Рембо, незважаючи на свої успіхи в навчанні, вирішив покинути коледж і виїхав до Парижа, куди прибув 15 вересня 1871.

30 вересня 1871 Рембо познайомився з представниками літературного угруповання «Vilains Bonshommes» (прибл. переклад: «лихі добродії»), до якого входили найпримітніші поети того часу. У Парижі Рембо якийсь час жив у свого нового друга Верлена, проте не без сварок з його дружиною, та «кочував» по квартирах інших письменників.

20 жовтня Рембо виповнилося лише 17 років, та, за свідченнями критиків і літературознавців, вже в цьому віці він досяг вершин поетичної майстерності. Ще в Шарлевілі ним були створені такі шедеври, як «П'яний корабель» та «Перше причастя».

7 липня 1872 Рембо покинув Париж, цього разу — разом з Верленом. При цьому Поль Верлен залишив свою сім'ю і дітей. Ця подорож стала початком інтимного зв'язку між Рембо та Верленом. Вони вели надзвичайно розкутий спосіб життя, віддаючись еротичним розвагам, бродяжництву, вживанню абсенту й гашишу. Якийсь час вони жили у Лондоні, а потім поїхали до Брюсселя.

Бурхливе життя з Верленом закінчилося так званою «брюссельською драмою». У липні 1873 обоє перебували в Лондоні. Несподівано Верлен оголосив, що хоче залишити Рембо й повернутися до своєї дружини. Мовляв він прийняв рішення, що застрелиться, якщо дружина відмовиться його прийняти. Він повернувся до Брюсселя й поселився в одному з готелів. Рембо виїхав навздогін, переконаний, що Верлен неспроможний покінчити життя самогубством. Коли Рембо після розмови вже збирався піти геть з готелю, Верлен, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, двічі вистрілив у свого колишнього коханця, завдавши йому незначного поранення в руку. Верлена арештувала поліція й той потрапив до в'язниці. Згодом Рембо відмовився від скарги в суд, проте Верлена вже було засуджено на два роки ув'язнення.

Після Брюсселю Рембо повернувся до Шарлевіля, де написав цикл поезій у прозі «Сезон у пеклі» (Une Saison en Enfer). 1877 року Артур Рембо знову вирушив до Лондона, цього разу разом з французьким поетом Жерменом Нуво, який брав участь у підготовці рукопису циклу «Осяяння».

У жовтні 1874 Рембо мали призвати до війська, та завдяки тому, що його брат Фредерік вже на той час служив, Рембо було звільнено від військової повинності, він мав пройти лише короткотривалі армійські збори (від яких він, щоправда, ухилився).

У березні 1875 Рембо й Верлен знову зустрілися в Штуттгарті, проте це була їхня остання зустріч. На той час Верлен вже вийшов з в'язниці й прийняв католицтво. Рембо ж вирішив покинути письменницьку діяльність й зайнятися зароблянням грошей. Щодо причин відмови від літератури достеменних даних не збереглося. Деякі дослідники припускають, що Рембо був ситий по горло своїм колишнім диким життям, на думку інших, якраз його нерозсудливість і була головним джерелом його творчості. Рембо продовжував подорожувати Європою, переважно пішки.

У травні 1876 він записався до голландського колоніального війська, аби виїхати до Яви в Голландській Ост-Індії (сьогодні — Індонезія). Через чотири місяці він дезертував з війська й утік у джунглі. Згодом Рембо інкогніто повернувся на кораблі до Франції, йому як дезертиру загрожував розстріл у випадку арешту військовими представниками Голландії.

У грудні 1878 Рембо виїхав до Ларнаки (Кіпр), де працював у кам'яному кар'єрі як виконроб. У травні наступного року він виїхав з Кіпру через гарячку, яка по дорозі до Франції розпізнано як тиф.

1880 року Рембо оселився в Адені (Ємен) і найнявся до торгової агенції Берді. Невдовзі шеф фірми Альфред Берді запропонував Рембо роботу у філії агенції в Харарі (Ефіопія). 10 листопада 1880 Рембо підписав контракт на три роки. До Харарі Рембо добрався через місяць після двадцяти днів на коні через Сомалійську пустелю. Рембо з перемінним успіхом працював в агенції декілька років. 1884 року за згодою з Альфредом Берді, який був членом Французького географічного товариства, Рембо здійснив подорож до Огадена. Матеріали, зібрані Рембо, були представлені у Французькому географічному товаристві. Того ж року Рембо покинув роботу в агенції Берді й став самостійно займатися комеріцєю в Харарі. Водночас Рембо проводив дослідницьку роботу як географ. Тоді він познайомився з губернатором Харарі Расом Меконнином, батьком майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє I.

Рембо займався насамперед торгівлею кави. Він був першим європейцем, який почав робити бізнес на місцевій каві та третім європейцем, який взагалі побував у Харарі.

У лютому 1891 у Рембо почався сильний біль у правому коліні, який він вважав проявом артриту. Він відмовлявся лікуватись, але в березні біль став настільки нестерпним, що Рембо вирішив повернутися на лікування до Франції. Перед від'їздом Рембо проконсультувався в англійського лікаря, який помилково діагностував синовіїт і рекомендував негайну ампутацію. Рембо залишився в Адені до 7 травня, аби залагодити всі фінансові справи й відбув на пароплаві до Марселя, де його помістили в шпиталь Консепсьйон. Через тиждень відбулася операція з ампутації правої ноги. Після операції Рембо було поставлено діагноз «рак кісток», можливо це була остеогенна саркома. Відвідавши на один день Шарлевіль, Рембо наприкінці серпня вирішив повернутися до Африки, проте в дорозі йому стало зовсім зле й у Марселі він знову потрапив у той самий шпиталь. Тривалий час Рембо, якого в шпиталі доглядала його сестра Ізабель, страждав від нестерпного болю.

Артюр Рембо помер 10 листопада 1891 року і був похований в Шарлевілі поряд зі своїм дідом Жаном Ніколя Куїфом та своєю сестрою Віталі.

Біографія

Твори

Критика


Читати також