Вони грають нашу пісню! Філософська загадка кавер-версій

P D Magnus
Професор філософії в університеті Ольбані Державного університету Нью -Йорка.
Він пише як про філософію науки, так і про філософію мистецтва. Його остання книга - Філософія кавер-версій (2022).

У філософії музики існує традиція орієнтації на так звану чисту музику. Тобто музика без тексту, де звуки нічого іншого не представляють. Це підкреслює певні загадки, наприклад, як музика може виражати емоції. Музичний твір може мати сумний текст або звучати як щось сумне, але як прості ноти можуть бути сумними? Хоча зосередженість на чистій музиці різко ставить це питання та інші, вона спотворює філософію музики іншими способами. Це робить основними об'єктами уваги композицію і композитора. Згадайте 5-ту симфонію Бетховена, на яку я можу посилатися, лише згадавши Бетховена. Під виконанням розуміється швидкоплинна реалізація твору. Від музиканта очікується виконання нот, які записав композитор. З цією моделлю все добре, але вона втрачає з поля зору те, як більшість людей зараз ставиться до музики.

В останні кілька десятиліть все більше уваги приділяється філософії популярної музики. Коли ми говоримо про пісні, ми часто розрізняємо їх за музикантами, а не за композиторами. Подумайте про «Crazy» — не про пісню Gnarls Barkley, а про пісню Patsy Cline. Вона вважається піснею Петсі Клайн, оскільки її першим релізом був відомий сингл Клайн 1961 року. Клайн померла через два роки, тому мало хто чув її спів наживо. Майже всі, хто чув, як Клайн співає «Crazy», знають це із запису. Замість просто композиції та виконання композиції це вводить третю річ: є пісня, виконання пісні та записи пісні. Були буквально сотні наступних записів «Crazy», у яких Лінда Ронштадт, Хуліо Іглесіас і ЛеЕнн Раймс мали версії, які потрапили в чарти. Подальші версії, вдалі чи ні, були обкладинками. Кавер відіграє важливу роль у нашому сучасному розумінні музики, тому варто задуматися, що ж таке кавер. Слово «кавер» ще не було широко вживаним, коли Клайн записала «Crazy». Журналіст у 1952 році, цитуючи музиканта, котрий використав це слово, відчув, що йому потрібно пояснити, що воно означає. Він написав, що це «торговельний жаргон, що означає записати мелодію, яка виглядає як потенційний хіт на чужому лейблі». Якби процитували музиканта, котрий сьогодні говорить про кавер-версії пісень, не потрібно було б пояснювати це слово. Тепер «обкладинка» більше не є професійним жаргоном. Це лише частина мови.

Зазвичай кажуть, що слово «обкладинка» використовувалося через комерційні мотиви, щоб прикрити оригінальну версію. Тобто лейбл, який публікував кавер, сподівався, що їх версія стане визнаною класикою і займе всю частку ринку. Хоча іноді це було мотивацією, цей термін також має менш зловісний відтінок висвітлення. Гурт вивчав сучасні хіти як речі, які їх могли б попросити зіграти. Подібним чином гурт може записати нові хіти, щоб запропонувати запис своєї версії. На початку 1950-х покупці платівок особливо не асоціювали пісню з певною групою чи виконавцем. Що більш важливо – вони не очікували, що запис звучатиме по-особливому. Вони хотіли версію пісні, яка могла б звучати дещо інакше, залежно від того, хто грав.

Чи варто вважати версію Клайн кавер-версією Нельсона? Чи має власний запис Нельсона вважатися кавером на Cline?

Деякі автори 1950-х років відрізняли кавери (де виконавець створював власну версію пісні) від простих копій (де виконавець намагається звучати так само, як оригінальний трек). Однак, коли цей термін увійшов у загальне вживання, ця відмінність зникла. До 1968 року шотландський музикант Сенді Браун міг написати:

«Шакальське мислення за кавер-версіями, які майже копіюють оригінальні записи, ґрунтується на переконанні, що на загальний напрямок записів хітів виливається стільки грошей, що будь-яке виконання пісні заробить, якщо воно досить суміжне».

Слово «кавер» тепер є звичайним, і типове визначення звучить приблизно так: кавер — це запис пісні, яка раніше була записана кимось іншим. Обкладинка контрастує з оригіналом.

Це викликає проблеми навіть із прикладами, які здаються простими. Пісню «Crazy» написав Віллі Нельсон, і Клайн записала її версію лише після того, як почула демо, яке записав Нельсон.

Це створює подвійну головоломку: чи варто вважати версію Клайн кавер-версією Нельсона? Чи повинен опублікований Нельсоном запис пісні, який був випущений пізніше, вважатися кавером на Cline?

«Crazy» Клайн є остаточним релізом пісні, і мало хто вважає її кавер-версією. Отже, ми могли змінити визначення, щоб вважати щось обкладинкою, лише якщо була випущена попередня версія. Демо не зараховуються. (Однак це, здається, не цілком увійшло в загальне використання. Є й інші пісні, які вважаються каверами на основі попереднього демо-запису, наприклад, коли демо виходить пізніше.)

Випущена Нельсоном версія «Crazy» може бути кавером – чи ні. Люди, котрих я запитував, не погоджуються з цим. (Пізніше у своєму житті сам Нельсон називав версію Клайн кавер-версією. Але він використовував це слово, щоб застосувати будь-яку іншу версію пісні, яку він написав.)

Щоб вирішити це питання, можна звернутися до філософії. Навіть якщо загальне використання слова «обкладинка» плутає, можливо, захочеться знати, що таке обкладинка насправді. Чи може філософія допомогти в цьому розібратися? Ми могли б просто довільно вибрати якесь визначення та застосувати його, встановлюючи, які версії є покриттями, звертаючись до цього визначення. Наприклад, ми могли б просто повторити визначення, яке я дав хвилину тому. Ця умова дала б відповідь на дві головоломки: версія Клайн була б прикриттям через попередню демонстрацію Нельсона. Пізніша версія Нельсона була б кавером, через популярний запис Клайн.

Однак це незадовільно, оскільки ігнорується те, що було загадковим у двох випадках. Немає чіткої суті покриття. Хоча мислення в термінах каверів відображає щось важливе в тому, як ми ставимося до музики; немає великої користі в боротьбі над тим, які версії насправді є каверами, згідно з довільним визначенням, а які ні. На кону є більш цікаві питання.

Важливо, що відмова дати визначення не означає відмови від завдання філософії. Серед речей, які зазвичай називають обкладинками, слід зробити кілька важливих відмінностей. Ось одна з них: насправді є два дуже різні типи речей, які називають обкладинками. Мімічний кавер — це нова версія пісні, яка має звучати максимально схоже на канонічний оригінальний запис. Спроба звучати однаково ніколи не буває ідеально успішною, тому найкращі мімічні кавери – це лише ближні копії, звукові репліки. Обкладинка відтворення — це нова версія пісні, яка не має звучати так само, як попередній запис. Деякі кавер-версії відтворюються досить чітко, зберігаючи аранжування та варіанти інтерпретації оригіналу. Інші — більш трансформаційні.

Це було б катастрофою, якби Клайн спробувала імітувати характерні фрази Нельсона.

Як імітаційні обкладинки, так і обкладинки відтворення існують відносно попереднього запису – часто оригіналу, але в будь-якому випадку такого, який вважається канонічним. Канонічний трек встановлює стандарт. Тобто вказує, як має звучати пісня. Спосіб застосування стандарту відрізняється для імітації та відтворення, і різниця має велике значення для того, як ми їх цінуємо. Чим більше міміка схожа на оригінал, тим вона краща. Перетворення важче судити. Пряме відтворення може бути чудовим у тонких аспектах або жахливим через рабське слідування оригіналу. Трансформаційне відтворення може бути блискучим або може втратити все те, що зробило оригінал чудовим. Чудове відтворення може навіть затьмарити оригінал.

Ця відмінність також має значення, якщо ми слухаємо кавер без оригіналу. Хороша імітаційна обкладинка повторює інтерпретацію та художній вибір, зроблений в оригіналі. Отже, навіть якщо ми явно не думаємо про це як про обкладинку, ми все одно оцінюємо або цінуємо вибір, зроблений в оригіналі. У цьому сенсі він прозорий для оригіналу. З іншого боку, хороша обкладинка для відтворення часто витримує сама по собі. Він навіть може бути значно кращим за оригінал. (Пригадується кавер-версія R.E.M. 1986 року на «Superman», пісню Clique 1969 року.) Ми можемо слухати її так само, як будь-який інший запис, без жодних роздумів про оригінал – навіть не знаючи, що він був.

Зауважте, що я щойно визначив значення «імітації обкладинки» та «обкладинки відтворення», і ми можемо вважати версії імітацією або відтворенням, навіть якщо нам незручно називати їх обкладинками. Наприклад, версія пісні Crazy від Клайн – це явно переспів. Вона співає її у своєму стилі. Це була б катастрофа, якби вона спробувала імітувати характерні фрази Нельсона. Як перетворення, ми можемо почути це як власну річ. Отже, є два режими, в яких ми можемо оцінити обкладинку відтворення: відносно оригіналу чи окремо. Часто один спосіб вдячності є більш корисним, ніж інший, але це залежить від деталей конкретного випадку. Один із цих двох способів оцінки можливий лише тому, що записана попередня версія. Наприклад, я чую лише пісню Іглесіаса «Crazy», відмінну від пісні Клайн, через запис Клайн. Тож обкладинки відтворення, як версії, які можна оцінити в цих двох режимах, стали можливими лише завдяки записаній музиці. Без доступу до записів я б ніколи не почув версію пісні «Crazy» Клайн. І хтось старший, хто чув це, мав би лише спогади, відфільтровані крізь десятиліття ностальгії. Це є важливою особливістю того, як аудиторія зараз слухає, думає про музику та цінує її. Ефект, можливо, ще більший зараз, оскільки онлайн-трансляція забезпечує легкий доступ до широкого спектру попередніх версій. Технологія змінила те, як ми слухаємо музику, і роздуми про кавери допомагають зрозуміти, як це відбувається.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «They’re playing our song! The philosophical puzzle of cover songs» в журналі «Psyche» 30 листопада 2022 року.

Переклала Ольга Стрельник