Одноактна п'єса, згідно з поширеною помилкою, вважається скороченою формою «великої» п'єси або її частиною. Через стислість форми до одноактних п'єс часто несправедливо ставляться як до чогось несерйозного, що вимагає меншої майстерності від драматурга та акторів. У цій статті ми постараємося розвіяти ці упередження, простежимо розвиток одноактних п'єс з часом та розглянемо відмінні риси цієї драматичної форми.
Еволюція одноактних п'єс
Одноактні п'єси розглядаються багатьма як сучасний винахід. Однак, це не так. Їх писали і ставили на сцені протягом тисячоліть.
Античність
Одноактна п'єса з'явилася ще у Стародавній Греції. У храмі Діоніса, найсвященнішому місці Афін, ставилися п'єси Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана та інших драматургів.
Ці п'єси були досить довгими за сучасними мірками – 60-80 хвилин. Більшість п'єс мали релігійно-моральний акцент та розглядали вічні питання космічного значення. Наприклад, в «Антигоні» Софокла глядачам пропонується подумати, чи має громадянин підкорятися законам держави чи божественному порядку.
Одноактна п'єса була центром культурного життя, і в середньому кожну п'єсу дивилися дві третини населення Афін (близько 30 000 осіб). Комедії Менандра досі виконувалися в Антіохії (сучасна Сирія) у 5 столітті н. е. Короткі драматичні сценки також розігрувалися в Римі (наприклад, між гонками колісниць на іподромі).
Одноактні п'єси в середні віки і Новий час
Еволюція одноактної драми в цей період безпосередньо пов'язана з ранньохристиянською церквою. Наприклад, традиція інсценувати Тайну вечерю спочатку закріпилася в обряді Євхаристії. Існували постановки й інших сцен із Старого та Нового Завітів. Їх вставляли до церковних служб, іноді замінюючи проповіді.
Згодом п'єси «вийшли» з церкви надвір і стали самостійними явищами. Їх почали розігрувати на пересувних візках, що проїжджали вулицями міста. Таким чином вони стали доступними всьому міському населенню.
Комедія дель арте
Комедія дель арте, популярна імпровізована комедія, процвітала в Європі з 16 до початку 18 століття. Вона виникла із сільських фарсів, які виконували під час карнавалів у Південній Італії. Кожен член трупи, що гастролює, виконував певну роль або «маску» (старий, вчений педант, завзятий вояка і т. д.), а п'єси були досить короткими.
XVIII-XX століття
У 18-му та 19-му століттях одноактні п'єси часто виконувались як прелюдія до початку основного спектаклю. В основному це були комедії, які служили для розваги глядачів перед початком справжньої драми, а іноді відразу після її закінчення.
Великий норвезький драматург Генрік Ібсен надав одноактній п'єсі сучасного відтінку. Саме він уперше ввів у одноактну п'єсу докладні сценічні ремарки. До нього одноактні п'єси писалися у віршах. Він використав прозу і зробив драму простою, реальною, наближеною до повсякденного життя.
Джордж Бернард Шоу та Джон Голсуорсі – два його найбільші послідовники. Шоу, головний англійський драматург нового часу, дуже уважно дотримувався техніки Ібсена. Його п'єси мають широкий розмах та відзначені Ібсенівським реалізмом. П'єси Голсуорсі, іншого драматурга зі світовим ім'ям, також реалістичні, а персонажі – достовірні. Його драми укладають одну основну ідею, втілену в одній дії, де стикаються обставини та характери.
Одноактна п'єса в сучасній драматургії
Під впливом Ібсена сучасна драма набула наступних рис:
- зображення реальних персонажів, що живуть звичайним життям;
- аналіз проблем повсякденного життя: шлюб, правосуддя, умови праці, розлучення тощо;
- використання докладних сценічних ремарок для економії часу дії;
- прагнення простоти сюжету, виразності дії, цілісності враження;
- відсутність драматичних ефектів і хитрощів колишніх часів;
- більш цікавий та насичений діалог;
- простота та доступність мови.
Всі ці тенденції знаходять вираження у сучасній одноактній п'єсі. Саме техніка Ібсена зробила одноактну п'єсу значним літературним явищем та популярною формою драматичної вистави.
З розвитком кінематографу п'єси перейшли на широкий екран. Наприклад, фільм «Сьома печатка» Інгмара Бергмана знятий за його одноактною п'єсою «Розпис по дереву».
Також розвитку одноактної п'єси допоміг репертуарний театр з постійною трупою акторів і певним репертуаром п'єс. Оскільки п'єси в репертуарних театрах відбираються переважно виходячи з художньої, а не комерційної цінності, одноактні п'єси в таких театрах мають більше шансів на успіх.
Ця драматична форма дуже популярна серед аматорів. Вона коротка, не вимагає складних декорацій та костюмів і тому дуже зручна для постановки у аматорських театральних гуртках та клубах. Це найкращий стартовий майданчик для здобувачів сценічної слави.
Ключові особливості одноактних п'єс
Одноактну п'єсу часто вважають короткою формою довгої п'єси. Але одноактна п'єса є окремою літературною формою. Це не стисла п'ятиактна п'єса, її не можна розвинути, наприклад, у триактну п'єсу. Сутність і структура цих форм докорінно відрізняються.
Одноактна п'єса розглядає одну головну ситуацію та спрямована на досягнення єдиного ефекту. Залежно від жанру (трагедія чи комедія) використовувані прийоми можуть сильно відрізнятися. Оскільки дія в одноактній п'єсі відбувається протягом короткого періоду часу, потрібна більша увага до вибору мистецьких засобів. У п'єсі не повинно бути порожніх місць, тому драматургу доводиться уникати всього зайвого. Це робить одноактну п'єсу важкою формою мистецтва, для її освоєння потрібно багато тренувань та практики.
Ця драматична форма має величезні можливости для розвитку. Одноактна п'єса, незважаючи на свій малий обсяг, може бути написана в будь-якому жанрі та торкатися будь-якої теми. Головна умова – односпрямованість дії задля досягнення максимального ефекту. Зазвичай при цьому вибирається якась конфліктна ситуація чи особливий етап у житті героя. Уся увага зосереджена на цьому конкретному моменті, весь сюжет п'єси тримається на ньому.
Таким чином, різні життєві явища – любов, шлюб, розлучення, правосуддя, злочин, покарання, закон, забобони, звичаї – можуть стати підходящою темою для одноактної п'єси. За тематикою одноактні п'єси можна розділити на:
- реалістичні п'єси,
- проблемні п'єси,
- фантазії,
- костюмовані п'єси,
- сатиру,
- романтику і т. д.
Іншими словами, до послуг драматурга великий і різноманітний вибір сюжетів, які однаково добре обігруються в одноактній п'єсі.
Структура одноактної п'єси
Одноактна п'єса, як і драма у кількох актах, повинна мати початок, середину та кінець. Її структуру можна розділити на чотири частини:
- експозиція,
- конфлікт,
- кульмінація,
- розв'язка.
Всі ці стадії можуть бути чітко позначені, як і у великій формі, але найчастіше мають тенденцію перекривати один одного.
Експозиція
Експозиція є вступом до п'єси. У ній пояснюються ситуація та тема п'єси глядачам, а також вводяться діючі персонажі. Також розповідається передісторія, яку потрібно знати для розуміння п'єси. Так як одноактна п'єса дуже коротка, драматург не може приділити занадто багато часу вступу. Тому експозиція одноактної п'єси зазвичай буває короткою.
Конфлікт
За експозицією слідує конфлікт. Саме через конфлікт розвивається основна дія. Конфлікт означає боротьбу між двома протиборчими силами, він може набувати різних форм. Наприклад, конфлікт може полягати у боротьбі двох протилежних інтересів, ідей, людей, групи осіб та героя, інших обставин. Можливий також внутрішній конфлікт між двома ідеями чи спонуканнями у свідомості героя, який, будучи неспроможним зважитися на щось, може відчувати душевну агонію.
Наприклад, основний конфлікт в одноактній п'єсі Сартра «За зачиненими дверима» полягає у протиставленні вільної волі та несвободи, неможливості змінити свій земний шлях.
Конфлікт – основа одноактної п'єси. Послідовні ускладнення підігрівають напругу у глядачів (читачів) щодо результату конфлікту.
Кульмінація
Після конфлікту настає кульмінація. Це поворотний момент драми. Одна з двох протиборчих сил отримує перевагу над іншій. Стає ясно, яка з них у підсумку переможе. Кульмінація є важливою частиною одноактної п'єси та становить момент її найвищого інтересу.
Розв'язка
Розв'язка – заключна стадія одноактної п'єси. У цій точці одна з двох протиборчих сил остаточно здобуває перемогу, і дія завершується. Оскільки простір для дії, що є у розпорядженні автора одноактної п'єси, обмежений, розв'язка зазвичай дуже коротка і часто перекривається кульмінацією.
Правило триєдності
В одноактній п'єсі по можливості має дотримуватися правило драматичної триєдності. Ці три єдності:
- єдність часу,
- єдність місця,
- єдність дії.
Відповідно до цього правила, дія п'єси має розгортатися в рамках 24 годин, відбуватися в одному просторі та обмежуватися одним сюжетом. Звичайно, не завжди легко цьому слідувати, але якщо драма повинна бути достовірною і природною, то драматург повинен дотримуватися цих трьох єдностей.
Персонажі в одноактних п'єсах
Кількість персонажів в одноактній п'єсі також обмежена. Якщо драматург вводить дуже багато персонажів, це веде до перенаселення і зменшує ефект. Жорстких та непорушних вимог щодо кількості персонажів у п'єсі немає. Але, як правило, кількість головних персонажів обмежується двома-трьома.
Наприклад, в одноактній п'єсі А. Вампілова «Будинок вікнами в полі», лише дві дійові особи, які ведуть бесіду – сільський учитель Третьяков та мешканка села Астаф'єва.
Формат одноактної п'єси накладає обмеження на розвиток характерів. Драматург просто не встигає уявити персонажів на різних стадіях їхнього особистісного розвитку. Увага зосереджена лише на одній-двох суттєвих рисах характеру, які виявляються у заданих ситуаціях та обставинах.
Крім того, герої сучасної одноактної п'єси – звичайні чоловіки та жінки. Вони не святі та не демони. У них є всі ті недоліки і слабкості, а також чесноти, які мають звичайні люди. Це робить п'єсу природною, реалістичною та переконливою.
Діалог та сценічні ремарки в одноактній п'єсі
Діалог має велике значення в одноактній п'єсі. В силу її стислості кожне слово має бути ретельно підібране, а фрази – бути компактними та стислими. Від драматурга потрібна певна майстерність, щоб висловити важливі думки та ідеї, використовуючи якнайменше слів. Таким чином, мова діалогу має бути простою, короткою і зрозумілою. Довгі промови, суперечки та пропозиції недоречні та зменшують чарівність одноактної п'єси.
Сценічні ремарки – ще одна важлива характеристика одноактних п'єс. Простір у розпорядженні драматурга обмежений, тому він не може дати докладну експозицію чи пояснювати щось під час дії самої п'єси. Для цієї мети є сценічні ремарки. Більше того, ремарки, що описують найдрібніші деталі сцени, надають драмі атмосфери реалізму.
Приклад використання ремарок у п'єсі Ібсена «Будівничий Сольнес»:
Сольнес (робить кілька кроків по кімнаті, кидає капелюх на стілець, кладе папки на стіл перед диваном, знову наближається до конторки і голосно звертається до Каї, яка пише, не відриваючись, але з якоюсь нервовою квапливістю). Що це ви там заносите в книгу, фрекен Фослі?
Кая (здригаючись). Це… це просто…
Сольнес. Покажіть, фрекен. (Нахиляється, ніби бажаючи зазирнути в гробух, і шепоче.) Кая?
Кая (продовжуючи писати, тихо). Що?
Сольнес. Чому ви завжди знімаєте при мені парасольку очей?
Кая (як і раніше). Тому що я в ньому така потворна.
Сольнес (посміхаючись). А вам цього дуже не хочеться, Каю?
Кая (поглянувши на нього крадькома). Ні за що на світі. Здаватися такою у ваших очах.
Важливо пам'ятати, що п'єса призначена не лише для виконання на сцені, а й для читання. Читач може зрозуміти всю сцену через ремарки та краще оцінити справжній дух драми. Сценічні ремарки роблять п'єсу дуже ясною для читача. Вони надають правдоподібності одноактній п'єсі.
Висновок
Одноактні п'єси зародилися в Стародавній Греції і дійшли до наших днів, зазнавши ряду змін. Незважаючи на свій «поважний» вік, цей жанр залишається популярною формою сценічного мистецтва як у професійному середовищі, так і для любителів. Накладаючи на драматурга обмеження за часом, місцем дії та кількістю порушених тем, одноактна п'єса вимагає великої майстерності у створенні та виконанні. Але завдяки своїй швидкоплинності та різноманітності сюжетів вона допускає сміливі експерименти і має необмежені можливості для розвитку.
