Що відбувається у темряві. Гусинська Анна

-А ще я пам'ятаю, як маленькою вчилася кататися на велосипеді, впала і подерла колінко. Було боляче. Але я не плакала навіть. Принаймі більше години так точно. -згадувала 5-річна Марійка. -І все-таки, це прекрасний спогад. Зараз би так....

-Я розумію тебе. І в мене є такі спогади: і велосипед, і колінка подерті, і сльози...

-Сльози?! -викрикнула дівчинка, - то ти теж раніше вмів плакати?

-Чому ж умів? Я й зараз умію. А те, що чоловіки не плачуть, то не так. Плачуть. 

- Оце ти дивний у мене, дідусю. - дівчинка свято вірила, що дідусь пожартував і чоловіки не плачуть насправді. Вона багато разів чула цю фразу. Навіть від самих представників чоловічої статі. Та подивившись на втомлене, покрите зморшками й шрамами обличчя свого дідуся, онучка побачила справжнісіньку чоловічу сльозину. Ось це відкриття: чоловіки дійсно плачуть. І навіть дідусі!

Не розуміючи , чому плаче її улюблений дідусь, онука запитала, чи не образила його ненароком.  

- Ні, сонечко. -М'яко відповів дідусь. Він зрозумів, що дівчинка помітила його сльозу, тому додав- То не сльози, то тобі здалося.

-Не здалося...- пробурмотіла Марійка.

На якийсь час стало тихо. Ні звуку. Взагалі. Та раптом тишу було перервано, дідусь широко розкрив рот та пролунало: - Апчхі!

-Будь здоровим! -Промовила онука завчену фразу.

-Дякую. - Лагідно відповів їй дідусь.

-Діду!-Звернулась маленька. -Мені вже тут майже не страшно.

-Справді?-Запитав той.

-Так. Знаєш, я тут подумала і прийшла до висновку: раніше я боялась темряви, але зараз уже звикла до неї . Вона сама по собі не страшна. Страшно надовго залишитися в ній, в цій темряві. Адже тут просто не затишно. А ще тут, в темному та сирому підвалі, набагато довше проходить час: ні виходу в інтернет, ні прогулянок під сонечком... Я розумію Дюймовочку, яка не захотіла жити під землею все життя. Якби я була нею, я теж вчинила би так, як вона.

-І мені тут не затишно.- Підтримав дівчинку дідусь- Темрява забирає жагу до життя. Я не знаю, що зараз відбувається ззовні, а невідомість навіть мене трішки лякає. І знаходячись довгий час в темряві, частково зменшується віра на краще. Але є дещо, що допомагає триматися.

-І що це?- Нетерпляче запитала Марійка.

-Це любов. Адже хочеться захистити тих, кого любиш. І саме любов не дає темряві поселитися в людській душі. Любов сильніша за темряву!