Стилістична природа поетичного доробку Джона Драйдена в історико-літературному контексті Англії XVII століття

І. Г. Безродних

Розглянуто проблему своєрідності поетичної манери представника англійської літературної традиції періоду Реставрації Джона Драйдена в історико-літературному контексті Англії другої половини XVII століття. Виокремлено загальні стилістичні риси мови поетичного доробку Дж. Драйдена, такі як емоційність, образність та барвистість разом з її простотою та зрозумілістю. Зазначено, з якою майстерністю автор застосовує різноманітні мовні засоби та стилістичні фігури для зображення життєвих ситуацій, драматичних епізодів, характерів та природи. Виразні засоби творів Драйдена - метафори, порівняння і алюзії - дають ключ до розуміння авторських етичних або історичних позицій, плотсько-конкретних образів і асоціацій художнього твору. Підкреслено, що метафори і порівняння, які використовує Драйден для створення якоїсь художньої реальності, обумовлені специфікою його уяви, його здатністю синтезувати і перетворювати сприйняття і уявлення, створювати образи і моделі відповідно до принципів художнього освоєння світу. Його творча фантазія виявляється у вираженні певних ідей, образотворчості, вона по-новому комбінує елементи життєвого досвіду, представляє давно відоме і вивчене в нових і несподіваних зв’язках і поєднаннях. Зауважено, що доцільно враховувати вплив часу, коли писалися п’єси, і коли володарювала теорія дотепності.

Ключові слова: поезія, період Реставрації, бароко, класицизм, ода.

Джон Драйден визнаний одним з найвидатнішим представників англійської літературної традиції періоду Реставрації як поет, драматург, перекладач, есеїст і теоретик літератури. Відомий поет Т С. Еліот називав його одним із трьох найбільших (поряд з Шекспіром і Мільтоном) представників англійської літератури XVII ст.

У творчості Драйдена складним чином переплітаються класицизм, бароко і ман’єризм. В області стилю Драйден - класицист, він прагне до чистого, впорядкованого героїчного вірша; у творах Драйдена почастими є витончені метафори, але їх природа не має нічого спільного з побудованою на парадоксі і, як правило, комплексною метафорою бароко. В той же час його поезії властива барочна пишнота і барвистість - особливо у всьому, що стосується зображення трагічних сторін існування людства: війн, смерті, пожеж тощо. Неодноразово Драйден вдається до зображення морських битв, які він малював яскраво і часом у досить несподіваному ключі. Його потяг до характерів сильних і бездоганних можна віднести до класицизму, тоді як примхливість архітектоніки багатьох його п’єс, написаних у жанрі трагікомедії, можна віднести до впливу ман’єризма, який був представлений в англійській літературі впродовж всього XVII ст.

Слід зазначити, що саме Дж. Драйден зробив пануючим розміром англійської поезії александрійський вірш і більше за інших сприяв становленню в англійській літературі естетики класицизму. Його вплив на сучасників був настільки всеосяжним, що період з 1660 по 1700 рр. в історії англійської літератури прийнято іменувати «століттям Драйдена».

Серед праць вітчизняних літературознавців, в яких розглянуто творчу спад-щину Джона Драйдена, на особливу увагу заслуговують роботи Г. В. Анікіна [1], Р. В. Концідайло [4], О. А. Кальниченко [3], М. Ю. Соколової [8], І. В. Островского [5], А. М. Чарушина [10], Л. В. Щерби й ін.

Особливості драматургії Джона Драйдена якнайповніше представлені в ро-ботах В. Г. Рєшетова [8]. Творчості Драйдена-критика присвячено безліч статей і монографій цього автора. У них він піддає аналізу і дає об’єктивну оцінку всім критичним працям Драйдена, деякі з них піднімають питання лінгвопоетики його творів.

Проте, незважаючи на значний обсяг критичних робіт з розгляду тих чи інших аспектів його літературної творчості, художня своєрідність поетичної мови Драйдена довгий час залишалася поза межами уваги вітчизняних філологів, що визначає необхідність її більш прискіпливого аналізу у зв’язку з історико-літературними процесами, що відбувалися в житті Англії на рубежі XVII-XVIII століть.

Драйдена можна охарактеризувати як майстра оди і сатири. Поетичні твори Драйдена ознаменували утвердження класицизму в поезії Англії.

Першим значним твором Драйдена була ода на смерть О. Кромвеля «Поема на смерть його високості Олівера, лорда-протектора Англії, Шотландії та Ірландії» («A Poem upon the Death of His late Highnesse Oliver, Lord Protector of England, Scotland and Ireland», 1658). Проте вже через два роки після початку Реставрації він привітав одами повернення на англійський престол Карла II Стюарта: «На повернення короля» («Astra ea Redux», 1660) і «На коронацію його величності» («То His Sacred Majesty, a Panegyrick on His Coronation», 1661). Після цього Драйден написав дві оди, присвячені канцлеру Кларендону та його дочці, а також «історичну поему» «Чудовий 1666 рік» («Annus Mirabilis: The Year of Wonders 1666», 1667), у якій змалював суспільно-політичні події року, пов’язані з перемогою англійського флоту проти Нідерландів і з подоланням стихійних лих у країні (пожежа Лондона 1668 р.) [2, р. 80].

Драйден отримав звання поета-лауреата, а ще через два роки його призначили придворним історіографом. Виправдовуючи звання придворного поета, він створював політичні сатири. Так, його поема «Авессалом і Ахітофель» («Absalom and Achitophel», 1681), написана у формі біблійної алегорії, була спрямована проти партії вігів, які намагалися зробити спадкоємцем англійського престолу герцога Монмаутського. Останній виведений у поемі під іменем Авессалома, а лідер вігів, лорд Шефтсбері, - хитрого та підступного Ахітофеля. Проти вігів спрямована та- кож поема Драйдена «Медаль» («The Medal, 1682»), у якій він висміює демагогію вігів, що апелювали до народу. Поема викликала відповіді з боку літературних прихильників вігів, котрим Драйден, у свою чергу, відповів сатирою «Мак Флек- но» («Mac Flecknoe», 1682) [1, с. 79].

Чільне місце в поезії Драйдена відведено і релігійним проблемам. У поемі «Religio Laid, або Віра мирянина» («Religio Laid or a Layman’s Faith», 1682) Драйден засудив католицизм і прославив англіканську церкву, захищаючи її від деїзму. Проте у 1686 р. Драйден перейшов у католицьку віру (коли на престол зійшов Яків II, котрий був католиком) і через рік створив поему «Лань і пантера» («The Hind and the Panther», 1687). У поемі прославлялася вже католицька церква, зображена в образі білосніжної лані, і викривалася англіканська церква, яку Драйден зобразив в образі хижої та жорстокої пантери.

Починаючи з комедії «Шалений шанувальник» («The Wild Gallant», 1662), Драйден звернувся і до драматургії. Його перу належать 27 п’єс різних жанрів (комедії, трагедії, трагікомедії, опери). Комедії та трагікомедії Драйдена мають здебільшого наслідувальний характер. Комедія «Мартін-нездара» («Sir Martin Mar- All», 1667) написана за зразком мольєрового «Легковажного», сюжет «Іспанського ченця» («The Spanish Fryar», 1679) запозичено у Дж. Флетчера («Іспанський священик»), «Амфітріон» («Amphitryon», 1690) є переробкою комедій Плавта і Мольєра. Найкраща з комедій Драйдена - «Модний шлюб» (Marriage a-la-Mode, 1671) зображує світський побут [12, р. 60].

Трагікомедії Драйдена написані за зразками п’єс Д. Флетчера та французького драматурга А. Арді, а також романів мадам де Скюдері. Так, за мотивами її «Великого Кіра» Драйден створив п’єси «Таємне кохання, або Королева-діва» («Secret Love, or the Maiden Queen», 1666-1667) і «Торжествуюче кохання»(«Love Triumphant», 1693) [9, с. 98].

Найбільш оригінальними п’єсами Драйдена є віршовані «героїчні п’єси» («heroic plays») про криваві злочини та історію екзотичних народів. До них належать «Королева індіанців» («The Indian Queen», 1662), «Імператор індіанців» («The Indian Emperor», 1665), «Тиранічне кохання» («Tyrannick Love», 1669), дві частини «Завоювання Гранади іспанцями» («The Conquest of Granada by the Spaniards», 1670), «Ауренґ-Зеб» («Aureng-Zebe», 1675). У своїх пізніх трагедіях «Все за любов» («All for Love», 1677) на сюжет «Антонія і Клеопатри» В. Шекспі- ра, «Дон Себастьян» («Don Sebastian», 1689) і «Клеомен» («Cleomenes the Spartan Heroe», 1692) виступав як класицист [4, 100].

Драйден написав ряд п’єс, жанр яких наближається до опери - віршовані п’єси супроводжувалися музикою. До них належали «Стан безвинності» («The State of Innocence», 1677) на сюжет з «Втраченого раю» Д. Мільтона, «Альбіон і Альбаній» («Albion and Albanius»,1685) та її продовження «Король Артур» («King Arthur», 1691), які прославляли Карла II і Якова II. Також Драйден переробив кілька драматичних творів Шекспіра («Буря», «Троїл і Крессіда»), К. Марло («Паризька різня»), Софокла («Цар Едіп»).

Драйден є родоначальником літературної критики в Англії; його називають «батьком англійської критики». Свої погляди він виклав в «Есе про драматичну поезію» («An Essay of Dramatick Poesie», 1668), «Есе про героїчні п’єси» («An Essay of Heroic Plays», 1672), а також у передмовах до власних творів. Він першим в Англії охарактеризував творчість визначних письменників - Дж. Чосера, Е. Спенсера, В. Шекспіра, Б. Джонсона, Ф. Бомонта, Д. Флетчера, Д. Мільтона, оцінив їхній внесок у національну літературу, розглянув їхні творчі манери [6, с. 99].

«Славна революція» 1688 p., яка скинула Стюартів і зробила Англію конституційною монархією, змінила і життя Драйдена, котрий відмовився присягнути Революції і зберіг вірність поваленій династії. Його позбавили колишніх посад і пенсії. Відійшовши від політики, Драйден в останні роки життя займався віршованими перекладами і переказами. Він перекладав Персія та Ювенала (1693 p.), видав книгу перекладів усіх творів Вергілія (1697 p.). Останньою за життя Драйдена книгою була збірка його поем «Оповідання давні та нові» («Fables, Ancient and Modern», 1699). Сюди ввійшли віршовані переробки новел Дж. Боккаччо і Д. Чосера, переклади з Гомера, Вергілія, Овідія, вірші на випадок. Найвизначніший з оригінальних творів пізнього Драйдена - ода «Бенкет Александра, або Сила Музики» («Alexander’s Feast, or The Power of Musique», 1697) оспівувала музику як найчарівніше мистецтво. Цю оду, яка була покладена на музику Г. Ф. Генделем, він вважав найкращим з усіх своїх творів [8, с. 160].

В останні роки життя матеріальне становище Драйдена погіршилося, однак, попри все, його надзвичайно поважали сучасники. Понад усе він любив сидіти в кав’ярні Біля, де на нього завжди чекало почесне місце і де його повсякчас оточували шанувальники. У травні 1700 р. він помер. Похований Драйден у Вестмінстерському абатстві поряд із Дж. Чосером.

Як зазначає дослідник А. М. Чарушин, улюблена техніка Драйдена і в оді, і в посланні та сама - героїчний вірш з парною рифмовкою, лише в декількох одах («Бенкет Олександра» і «Ода на смерть Г. Перселла») він переходить на різностопний ямб; у піснях, проте, зустрічаються досить рідкі для того часу тристопні розміри [10, с. 297]. Всі його вірші відрізняє піднесеність і яскрава образність, в той самий час у посланнях проявляється його талант оповідача: вони не дуже насичені лірикою, а нагадують, швидше, невимушену бесіду з адресатом.

Інший науковець, І. В. Островський, зазначає, що мова поетичного доробку Дж. Драйдена емоційна, образна та барвиста, водночас проста та зрозуміла [6, с. 99]. З великою майстерністю автор застосовує різноманітні мовні засоби та стилістичні фігури для зображення життєвих ситуацій, драматичних епізодів, характерів та природи.

На думку дослідника В. Г. Рєшетова, виразні засоби творів Драйдена - метафори, порівняння і алюзії - дають ключ до розуміння авторських етичних або історичних позицій, плотсько-конкретних образів і асоціацій художнього твору [8, с. 30].

За спостереженням О. А. Кальниченко, метафори і порівняння, що їх використовує Драйден для створення якоїсь художньої реальності, обумовлені специфікою його уяви, його здатністю синтезувати і перетворювати сприйняття і уявлення, створювати образи і моделі відповідно до принципів художнього освоєння світу [3, с. 380].

Його творча фантазія виявляється у вираженні певних ідей, образотворчості, вона по-новому комбінує елементи життєвого досвіду, представляє давно відоме і вивчене в нових і несподіваних зв’язках і поєднаннях. Проте було б неправильно не враховувати і впливу часу, коли писалися п’єси, і коли володарювала теорія дотепності.

Під «гострим розумом» розумілася здатність мислити алегоріями і метафорами, миттєво сполучати віддалені один від одного поняття, швидко проникати в суть явища. Якоюсь мірою це поняття пов’язане з поняттям художньої інтуїції.

Зазначене явище характерне для поетики бароко, де стиль виходить на перше місце, а метафора є основою для вираження всіх явищ світу, вона ж сприяє пізнанню цього світу; за допомогою метафори відбувається поступове сходження від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символів [11, р. 54].

Можна стверджувати, що найбільша кількість порівнянь і метафор у героїчних п’єсах Драйдена пов’язані з владою монарха і владою любові. Образ героя у Драйдена пов’язаний з образом стихії, і перш за все моря. Останнє є надзвичайно багатозначним, цей образ, досить традиційний для англійської літератури (особливо після появи «Притчі про пілігрима» С. Патріка (1664) і «Подорожі пілігрима» Д. Беньяна (1678-1684), стає певним сигналом, застережливим про важливість того, що відбувається [12, р. 61].

Отже, не викликає подиву характеристика дослідницької спільноти, що Драйден - найвизначніша постать англійської літератури 60-90-х років XVII ст. Віршовані драми і поетичні твори Драйдена відзначаються довершеністю форми. Він надав англійському віршу «правильність» класицизму і небувалу до того гнучкість і виразність. Творчість Драйдена справила значний вплив на англійських митців XVIII ст. - А. Поупа та С. Джонсона, англійських романтиків В. Скотта, Дж. Байрона, Д. Кітса. До палких шанувальників і дослідників творчості Драйдена у XX ст. належав Т. С. Еліот, котрий присвятив йому цикл своїх лекцій.

Бібліографічні посилання:

Аникин Г. В. История английской литературы / Г В. Аникин, Н. П. Михальская. - М., 1988.
Виппер Ю. Б. Творческие судьбы и история. (О западноевропейских литературах XVI - первой половины XIX века) / Ю. Б. Виппер. - М., 1990. - С. 79-107.
Кальниченко О. А. Джон Драйден: Передмова до «Послань» Овідія / О. А. Кальниченко // Вчені записки ХГУ «НУА». - Х. : Око, 2002. - Т. X. - С. 380-400.
Концідайло Р. В. Джон Драйден (16311700) - творець правил перекладу / Р. В. Концідайло. - К., С. 99-100.
Островский И. В. Драматургия Джона Драйдена 1670-х гг: от героической драмы к трагедии : автореф. на соискание ученой степени канд. пед. наук : спец. 10.00.04 «литература зарубежных стран» / И. В. Островский. - М., 2006. - 207 с.
Островский И. В. Теория трагедии Джона Драйдена / И. В. Островский. // Английская литература в контексте мирового литературного процесса : тезисы междунар. конф. - Рязань, 2005. - С. 99.
Решетов В. Г. История английской литературы. Эпоха Возрождения. XVII век : учебное пособие / В. Г. Решетов. - Рязань, 2006.
Рудяков Н. А. Стилистический анализ художественного произведения / Н. А. Рудяков. - К. : Вища школа, 1977. - 136 с.
Соколова М. Ю. Джон Мильтон и Джон Драйден / М. Ю. Соколова // Тезисы докладов на XXI Пуришевские чтения. - М., 2009. - С. 160.
Чарушин А. Н. Взгляды Джона Драйдена на эпическую поэзию / Н. Н. Чарушин // XIII Пуришевские чтения: Всемирная литература в контексте культуры. - М., 2001. - Ч. 2. - С. 296-297.
Bredvold L. J. The Intellectual Milieu of John Dryden. Studies in some aspects of seventeenth-century thoughts / L. J. Bredvold. - Ann Arbor, 1959. - 143 p.
Bruce King. Dryden's mind and art. Essays edited by Bruce King. - Edinburgh, 1969. - P. 68.