Війна, кохання, перемога. Андрущак Марина

Навік моя болюча рана

Я напишу тобі вірша,хоча...давно вже не писала, 
Залишилась зовсім одна,з тобою ж птахом я літала.
Я пам'ятаю, що була зима
Кружляв сніжок, було кохання.
Як стриматись тоді неміг,
Спішив сказати,як кохаєш.
Сказав...і вже щаслива я, 
Вже на руці блистить каблучка.
І одне слово:,,В нас війна",
Вже про весілля і не чути...
Коханий мій,пішов у перший день,
Сказав:,,Я з перемогою вернуся''
Вернувся....Тільки лиш у сні,
Бо наяву з тобою вже не бути...
Приходить ніч і знову я одна,
Без смс,без посмішки,без тебе.
У снах приходиш рідний мій,
Лише у снах тулюся я до тебе..
А знаєш,любий, далі йде війна,
Але вже страху я немаю.
Навчив сміливо йти в життя,
Із силою долати все до краю.
Тебе сьогодні не вітаю я,
І привітань нажаль не буде...
Я залишаю тебе там,
Де вічно буде 22...
У двадцять третім ми не вдвох,
Напевно така Божа воля.
Напевно був якийсь подвох,
Непереплелась наша доля.
А серцю не накажеш ні,
Лиш просто трішки заморозиш,
Те почуття,що було в нас,
Воно найкраще,неповторне.
Любити так,умів лиш ти,
І ніжно так дивитись в очі.
Не обійме мене так ніхто,
Обійми твої найпалкіші.
Я знаю поруч ти завжди, 
Неміг саму мене лишити.
Я чую дихання твоє,
Воно від сонечка тепліше.
А пам'ятаєш, як удвох
Завжди за руки ми ходили.
Не відпускав мене й на крок,
Боявся,щоб незагубилась.
Мій Ангел!Небесний мій Герой,
Моя така навік пекуча рана.
У серці моїм назавжди, 
Моє Неповторне й болюче кохання....

Підслухана розмова

Сьогодні чула я розмову із солдатом
Тремтячий голос, не знаходив слів. 
Ще п'ять хвилин і міг уже не встати
Ще п'ять хвилин і вже закінчив б він свій бій.
В котел їх орки захотіли взяти,
І танками гатили хто куда хотів.
Але Господь дав сили щоб устати,
Але нажаль вийти,вдалося не всім.
Це крик душі,що кожному не чути,
Це ночі на колінах в молитвах.
Дай Боже,ще не раз цей голос чути,
Благає мама,дівчина, сестра.
Як боляче,що в нас в країні свині,
Що навіть воду,поховали в криницях.
Бо хочеться сволотам ще росії,
Яка від крові не сховається уже ніяк.
Безмозглі люди,які бачать гроші,
Як вівці на пасовисько ідуть.
Валіть в свою росію безтямущі, 
Хай наших хлопців у могили не несуть...
Той голос чую,й уявляю його очі,
Які відкрити ще дозволив Бог.
Повертайтеся живими,наші хлопці 
Попрошу в Господа за кожного,за всіх...

Нашому солдату...

Сьогодні ти нарешті скинув берці,
І в сторону відсунув автомат.
У руки взяв теплесеньке кухельце,
Смачнющий борщ уже в твоїх руках. 
Не знаєш сам,але чомусь заплакав,
Від вдячності  закапала сльоза.
Не думав,що у цьому буде щастя,
Але це так,така ось ця війна.
Заснув солдат і все ніби спокійно,
У сні тривожно очі ти відкрив.
Не вірив,що не чутно шуму мінів,
Дощом не лиє зпоміж всіх сторін.
Не день ти спав на лютому морозі,
Багато ночів був ти під дощем.
З їди лиш їв горіхи і сушене,
Те,що не попадало з гіллів.
Мені не брат ти і не син,тай не коханий,
Проста людина,як і я ти землі.
Але чогось так болить за тебе,
Тому,що теж виховую синів.
Тобі там важко,бо багато втратив,
На твоїх очах загинув близький друг.
Залишивши лиш фото те на згадку,
Де ви удвох вирушали в бій....
А через місяць,втратив найдорожче,
І так чогось у серці вже болить...
Матуся Ангелом у небі усміхнеться,
І збереже тебе від усіх бід...
Багато втрат у тебе,наш солдате,
Але ти мужній,сильний,бойовий.
В молитві стану я за тебе Саша.
Попрошу,щоб Господь тебе беріг!!!!

Наш Герой

Біль...Сльози...Втрати...
Ще скільки має полягти солдатів?
Ще скільки діток треба поховать?
Вже схаменіться ви кати прокляті,
Дайте в мирі діточок зростить.
Всі кажуть,що за все буде розплата,
Але дитину мамі не вернуть.
Пішов з життя і опустіла хата,
За що батьки цей хрест несуть?
Чому зустріла так свою дитину?
Поблідла вся і стала мов стіна.
Чому для молодого сина,
Так швидко вже закінчилась війна?
Для тата гордість мати сина,
Який так своє життя любив.
Він душу відкривав без зупину
Оточуючим лиш добро робив.
А для сестрички захист і опора,
Відчутна братова рука. 
Чому їх розділила доля???
За що? А відповідь одна...
За те,що боронив він Україну,
Він -Воїн,Він для нас герой.
Хай спочиває в мирі твоє тіло,
І в рай ворота,відкриються тобі.
Низький уклін батькам за сина,
І сили,щоб усе це пережить.
Велика він у вас Людина...
Героям Слава!!!!Хвилину помовчіть...

 Незнаю!!!Можливо я не права
Зібрала я вчора тривожну валізу
Рюкзак,дві дитини і з ними вже й я.
Дійшли до кордону і трьох нас пустили,
І сльози мов градом,сипле з очей.
Четвертого ні!Бо він наш мужчина,
Бо треба Вкраїну йому захистить.
Контроль ми пройшли,в коридор нас пустила
І друга держава перед нами стоїть.
Все добре.Швиденько знайшли ми машину,
Бо ж люди і тут заробляти хотять,
Роз'їхались...Я і мої два сина,
Лиш таткови вслід смска прийшла.
Не знаю.Можливо хтось і засуде
Можливо назвуть,що дурна,не права.
Але уже так,як змогла поступила,
Як кожна мама,за своє дитя...
Все добре...Нас прихистили,
Вже татко з кордону додому прибув.
По вайбері ми посміхнулися щиро,
І потім для мене почався  кошмар..
Старшого сина,я сльози забула
Навчився,він вправно їх прикривать.
Лиш з блиском в очах він слово промовив,
Що тата самого,не треба лишать.
А в меншого сльози з очей все котились,
Я хочу до татка,війна не страшна.
Ми рано поїдемо до нього щосили, 
Бо він у нас є,і ми є сім'я.
А зранку,я чую шепіт від сина
Матуся вставай, вже ранок прийшов.
Ми їдем до татка і будем щасливі,
Не хочу в Італію,бо там тата нема...
Незнаю,чому?Але я підірвалась
Швиденько оділись і взяли рюкзак.
Ми їдем до тата,бо разом ми сила,
І вже не зупинить нас жодний маяк...
Найбільше чужинців вразили сльози,
Що син так щиро може любить.
Вони б мені зраду цю,непростили.
Хоча із за них поступила я так...
Усі на кордон,а ми на вкраїну
З машин у вікна дивилась юрба.
Як татко й сини в обіймах зціпились,
Не знаю....Можливо я не права.......