Війна, кохання, перемога. Козяр Вікторія
Я звик до звуків вибухів та смерті.
У сьогоденні є лиш відчай, сльози й біль.
Я призвичаївся до всього зі смиренням,
І страх вже не зростає день за днем.
Я думав так, і досі так гадаю,
Але у миті, коли в руках тримав розм'якле тіло,
Молився богу, аби протримався хоч трішки до дверей,
Як по руках, я чув: гаряча кров ще струменіла,
Я вже не вірив, що повернуся живий.
Я відкидав всі болісні благання -
З листів тремких із запахом кориці та чорнил.
Не згадував терпке й жарке прощання
Й сяйливу посмішку, серед розкинутих перин.
Я не хотів, щоб ти була тут - поряд,
Тримала бліді руки на плечах.
Я не жадав тебе в міцних обіймах,
Й не мріяв про твій дотик на вустах...
Моє кохання, ти - не жди на мене.
Я ж-бо не знаю, чи повернусь взагалі.
Але, моя любове, я - чекатиму на тебе,
Чекатиму побачень уві сні.
Й ці сни вони всі справдяться, я певен...
...хоч для тебе...
Там ти, донька, жовто-блакитний стяг.
Там мій народ здобув жадану волю.
Там "Ще не вмерла" лунає в звільнених містах.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
