Війна, кохання, перемога. Тетяна Грінєнкова

Дивлюсь на тебе і не впізнаю,
Ти з роками стала так красива.
Не горюй, матусенька, що сива.
Я тебе ще більше так люблю.

Жодне слово хай тебе не скривде,
Жоден біль не очерствить серденько.
Знай, шо зранку сонце знову вийде
До найкращої у світі неньки.

Я далеко, день у день без тебе,
Проте знаю - молимось разом.
Хай твій Янгол вчасно приліта із неба,
І за мене хай цілує перед сном.

***

А ти уяви себе...
Дитиною-переселенцем.
Кудись везуть тебе,
Погляд донизу скéльцем.

Залишилося усе там:
Іграшки, одяг, книги.
Не все пояснив котам,
Не розказав, не встигнув.

У твоїм ріднім дворі,
На улюбленій деревині,
Тільки пташки на зорі 
Нікому нічого не винні.

А тут все до болю чуже:
І мова, і люди, і вчитель.
О, як же хочеться вже
До рідної річки і квітів.

До лісу, де пахне грибами,
Із татком на риболовлю,
На пристань, за руку із мамою
І пóдушку рідну до скроні.

А поки знищують двір
І хату ламають, поганці,
Тримайся, будь сильним, вір,
Що мама обійме вранці!

***

Не засуджуй ти українця,
Який виїхав з рідних земель.
Бо він п'яний по самі вінця,
Бо життя - його чорний тунель.

В тім тунелі яскраве сонце,
Як той сонях - рідна земля.
Не радіє він європи віконцю,
Хоч то Польща, хоч Чехія.

І не може бути інакше,
Тут і гарно, і смачно жить.
Але рідних могили завше
Будуть душу його манить.

Але дім, в якім запах щастя,
Але мати, що плаче за нас.
Куди долю дітей покласти,
Куди діти серця плач?