Війна, кохання, перемога. Христина Тусик
Нестерпний біль, що пробирає до кісток.
Краплини крові, що по шкірі вниз стікають.
Холодний вітер аж до кінчиків гілок.
Солдатський стрій до лав військових приступає.
Страшні реалії: хоча вже вік який,
А війни досі хтось розпочинає.
Страждають діти, люди, молодий,
Що наречену так давно чекає.
І сніг уже довно не білий, ні,
Він з брудом й кров'ю змішаний, з землею
І в спогадах лунають постріли страшні
І материнські очі напоняються сльозами.
Батьківські теж, не думайте, що ні.
Можливо, що не кожен помічає,
Та байдуже чи вірите мені,
Вони так само боляче страждають.
Напіврозвалена хатинка край села,
Уже й стіна до стінки нахилилась.
Десь там в куточку плаче немовля
Не знає поки, що саме лишилось.
Трьохсотий день пекельної війни.
Є люди, що трьохсотий день страждають.
Не знаю, як тримаєтесь усі...
Вас, мабуть, вже ніколи не зламають.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз