Війна, кохання, перемога. Степанець Ірина
Болючий щем
Мати кричала й благала не йти,
Та ти білим птахом у вирій полинув.
Повинен був додому дорогу знайти,
Але батька та матір не з власної волі покинув.
І мати з криком підіймає сина,
Й цілує ту холодну домовину.
У всьому винна навіжена людина...
І не побачить він народжену дитину.
Враз небо хлинуло гірким дощем,
І мати очі підняла угору.
І серце затис болючий щем,
Бо втратила назавжди свою опору.
"Благаю Господи, не забирай дітей!
Війна, проклята! Що ти наробила?
І скільки ще терпіти нам сумних вістей?
Синів України за що ти вбила?
"Благаю, досить, більш не треба,
Бо в мене серце затискається від болю.
Коли пройде цей час без неба?
За що ти випробовуєш нам долю?
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
