Війна, кохання, перемога. Неоніла Диб’як
Я не вмію прощатись…
назавжди тим паче.
Коли слів недостатньо.
Терпкі поцілунки…
Довгі погляди,
сповнені трепетних значень,
І серця метрономами… лунко…
так лунко –
Аж вмовкають гармати,
спиняється зірка,
Що в безодню зірвалася із небосхилу.
Ти мене обіймаєш.
Та дивишся зірко
Десь до обрію.
Я розумію, мій милий, -
Там дорогу на три розпанахали міни –
Дві із них – на війну,
третя – та без повернень.
Наче в коливо падають зерна калини –
Чорні зерна в пісок.
Нехай доля відверне!
З трьох доріг ти собі обереш переможну.
Україна в біді своїх воїнів кличе.
Я чеканням наповню хвилиночку кожну,
Мій герою,
найкращий в житті чоловіче!
Насоталося небо кривавої зливи.
І любов, мов загублена біженка плаче.
Не журися,
ми – сильні, ми будем щасливі…
Я не вмію прощатись…
назавжди тим паче.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
