Війна, кохання, перемога. Неоніла Диб’як

Я не вмію прощатись…
                                        назавжди тим паче.
Коли слів недостатньо. 
                                        Терпкі поцілунки…
Довгі погляди, 
                           сповнені трепетних значень,
І серця метрономами… лунко…
                                          так лунко –
Аж вмовкають гармати, 
                                          спиняється зірка,
Що в безодню зірвалася із небосхилу.
Ти мене обіймаєш. 
                                   Та дивишся зірко
Десь до обрію. 
                            Я розумію, мій милий, -
Там дорогу на три розпанахали міни –
Дві із них – на війну, 
                                   третя – та без повернень.
Наче в коливо падають зерна калини –
Чорні зерна в пісок. 
                                   Нехай доля відверне!
З трьох доріг ти собі обереш переможну.
Україна в біді своїх воїнів кличе.
Я чеканням наповню хвилиночку кожну,
Мій герою, 
                     найкращий в житті чоловіче!
Насоталося небо кривавої зливи.
І любов, мов загублена біженка плаче.
Не журися, 
                         ми – сильні, ми будем щасливі…
Я не вмію прощатись… 
                                         назавжди тим паче.