Війна, кохання, перемога. Олександра Комісарова

Пам’ятаю прекрасну ніч, 
ми були єдині в вагоні метро, 
останні двадцять хвилин, що розділяли 
на два рівні 
відрізки 
один простір.

Ми зустріли Новий рік на станції Тараса Шевченка, 
проїздом.
Блакитна гілка нагадала стрічку Атлантики
та улюблений колір мами.
Випадковий символізм, 
що наздоганяє від народження віршами з площі 
на чотирнадцятий день.

Йдіть слідом за мною, слідом білого, 
подорожні.

На кухні радіо брехунець перетворився з мистецького
в цілодобову систему оповіщення,
ховатись між двох стін 
ховатись в сусідніх підвалах
ховатись та
фрагментарно поглинати звуки,
складати з них зв’язні репліки,
рятуючи мости джгутами –
домедичними.

Ми з тобою не зможемо бути вчасними,
але будемо разом, 
як в першу ніч двадцять другого, 
як в останню ніч перед від’їздом. 
Я не люблю прощатись тому вишиваю жовтим,
як той, хто першим прославив соняхи,
написавши етюд, через рік після появи ван Гога. 

Поет з’являвся до нас тричі.