Війна, кохання, перемога. Ольга Литвин

Дожиємо… закінчиться війна...
Ми дожиЄмо, браття, знаю!
Тримаймо стрій і биймо вражу рать
від гір Карпатських до Дунаю!
Хай на скрижалях імена
будем писати після бою...
Мовчи, розтерзана душа:
не озираються в двобою!
Тож поговоримо потім,
нам є про що поговорити!
Збудуєм "Мрію", новий дім...
Ми мусим, братіє, дожити!
01.03.2022р.

Доню, війна… – біжіть!
Прошу тебе – збирайся!
Мам... я на своїй землі,
Кому я там «придамся»…
Там за вікном весна:
скоро шпаки прилЕтять,
а, якщо хата пуста,
то ще здалека вгледять...
Мам... а на березах бруньки 
там, за вікном коло хати...
Мам... тут – коріння моє,
я мушу тут стояти...
04.03.2022р.

Ну що, пані Меркель, в очах не померкло?
"любімец" ваш в Бучу зайшов...
Протріть, може, очі наставнику Шольцу:
не змиєте точно із рук нашу кров.
Чи має ще тиск наша кров у "потоці"?
Чи, може, вас гріє "гостомельський жах"?
Тепер розумієм, на чИїм ви боці,
і з ким ви ідете по наших кістках...
Ірпінь вже не плаче, вже висохли сльози:
він виплакав сльози за тих надцять днів,
коли його діти ридали в облозі,
а ваш "підопічний", як звір скаженів...
Чи ви вже в Европі не мали що їсти?
Чи, може, видовищ хотілося вам?
Москва вам доводить, що ми – мозахісти?!
То як ви повірите своїм очам?...
04.04.2022р.

Пахнули світу жита
і колосилася доля...
Нащо нам та війна?
В чім прогнівили ми Бога?
Ні, то не йдуть жнива,
ні, не палають зорі...
Там вигорає земля,
плаче колосся в полі...
Як то –  палити хліб?...
Рити по нім окопи...
І воювати в тім,
де красувались снОпи .
Полум'ям в морі свіч
житниця стала нині.
Тихо надходить ніч...
Скапує біль Вкраїни...
10.07.2022р.

По небу босими ногами,
де кожна хмаронька з дірками,
де кожна крапелька – сльоза,
і в кожнім закутку війна...
Біжу, лапаюся за хмари
і серцем, і якось руками
хапаю крапельки роси
Того, хто там на небеси...
Ступаю…крила проростають,
І кожну рану заступають,
І кожен простріл  по собі
лишає шрами на душі...
12.07.2022р.

Героям Азовсталі...
Затерпають слова, не торкнувшись паперу.
Від нестерпного болю німіють уста...
Лихом скрипають навстіж одчинені двері,
і сльозою у горі стіка в домовину свіча...
Їхні душеньки вже відлетіли до самого неба,
і стають нам найбільшим у світі щитом...
Скільки, скільки Героїв Небесних ще треба,
щоб здолати ту нечисть з московським жезлОм?!
29.07.2022р.

І спала з очей пелена,
коли нас торкнулась війна.
Прийшла аж до самих дверей,
безжально убила дітей.
Принизила жахом єство,
всі жили, аж кров розвело
до кольору гірчі сльози,
а душі –  в обійми біди...
І на волосинці висить
життя тепер кожную мить.
Ховаєш у пазусі біль
чужий…а такий, наче свій...
Обняти б навколо той світ,
отой, що за мить одну зник...
Котрому не знали ціни,
тоді –  отоді без війни...
17.08.2022р.

Вичитуєм пророцтва між рядків,
вишукуєм провини між гріхами,
випитуєм у роду, у батьків,
звідки той хрест під небесами?!
Болить... Стерпає і пече,
зриває і оголює до рани
думка, сльоза, сердечний щем –
ідуть по нас кривавими слідами.
Тримаєм стрій! Господь  – посеред нас!
І не шукаєм більше знаків віщих.
На дні люстерка відобразить час…
В кривавих жорнах ми – живі живіших...
17.09.2022р.

                                                                  
                                                                               "Я єсть народ..."
                                                                                    П. Тичина 
Ми – всі ще тут,
Ми – незотлівші тіні...
Стяг боротьби не випускали з рук.
Ми – предки тих, нескорених донині,
що москалеві спати не дають.
Ми – всі в строю,
хай час торкнувся ліній...
Наше знамено – поводир в бою.
І в дні негоди, в світлості години,
не по зубах ми москалю.
Ми є отут...
І ми – не їхні тіні...
Не впустимо до хати тих заброд!
Ми кров'ю з честю заплатили нині:
Ми  – "єсть народ..."
08.10.2022р.
Чи чуєш, Господи, ці голоси?
Чи чуєш, як чума по світу ходить?
Ти ж з нами був в усі часи,
А нині – лиш церковні дзвони…
Поглянь! Благаю! Не мовчи!...
Гріхи вони свої потім відмолять.
Прийдешні і теперішні прости,
нехай калиною червоною не сходять...
Ми вже перегорнули всі псалми…
До днини вже ніхто не думав спати.
Як судні дні, прокляті вороги
непрохано вдираються до хати.
Та саранча угледіла харчі
із далеку, намащені медами.
Наша земля – то хліб і калачі,
і прутик " шутки" десь між образами.
11.10.2022р.       

* "шутка" - вербова гілка

Тримай нас, доленько, крильми
на хвилях окаЯнного чАсу...
Ми на його скрижалях пишем
тепер Історію новУ...
Десь там стомився нишком світ,
є з чим зрівняти їхню втому…
Нам з крові пророста калини цвіт,
нам Ангели тримають оборону...
Тримай нас, доленько, тримай,
грудьми межу ще мусим боронити...
І сил по вінця в чаші наливай,
учить війна по лезу нас ходити...
24.10.22р.