Війна, кохання, перемога. Анна Степанюк

Любов і війна — монолітна

Наталка зі Львова кохає холодний паркет,
рудого кота і цигарки, що лютий облишив
в минулій зимі. І донині безтямно колише,
вдивляючись з місяцем в стежці його силует.

Галина з Херсона цілує жмуток орхідей.
Зсивілий, як цвіт несолоджених вишень,
які навесні нагадають, як тихо полишив
кохане гніздо і пташат позаради людей.

З Одеси Олеся кохає заплакані очі доньки.
Тече конденсат на затерті восковані вікна.
Любов і війна. Війна і любов — монолітна.
Лиш дні, як тумани, а миті — як світороки.

Кохає Марина останнє його смс.
"Все добре, мала, живий, не реви, не треба..."
Злітає молитва у чергу на зморене небо.
І руки ламає, і вірить, що з ранком воскрес.

Наталку зі Львова вимолює в кулі Андрій,
Галину з Херсона вкриває від смерті Михайло.
І хрестик на грудях в міліметрі душу ховає
від пострілів. Вітер. Роздмухує вогнище з мрій.

Олесю кохає замерзлий в окопі Дмитро,
і тріснутий скрін відтрансльовує очі блакитні,
маленькі, здорослені, сильні і непохитні.
Стискає кулак до землі, аж волає нутро.

Богдан не допише чергове своє послання:
"Живий". А за мить накриває із проклятих градів.
Вдих -видих. Отямся. То відгук майбутніх парадів,
а зараз мерщій! Телефон. Смс. Відравляй!

І Бодя й Михась, і Дмитро, і Андрій до весни
вганяли у сни ненаситну обречену арту.
Весна розцвіла. Дожила. З надією перемогти.
І кіт відрудів і стара долютнева цигарка.