Війна, кохання, перемога. Тетяна Зеленчук
всесвіт
Ніби сотні життів пережито,
Перелито в холодне дзба́ння
Крізь небесно-золочене сито
Він заходить, у Всесвіт вбраний.
Це його не його це кімната:
Виставкове домашнє ліжко,
І пухнаста подушка-мишка,
І фотелі цеглисто-брунатні.
Відчиняє просторі дні-шафи.
Закриває простори вчора.
Чом одежа, мов крига, чорна?
Де обличчя в рубцях фотографій?
Ті кімнати бездольні недолі,
Ті квадратні безсилі метри,
Ті бездушні тіла-предмети
У глибокій забутности штольні.
Він посидить в брунатнім фотелі.
Він поплаче в рожевій спальні.
На обіднім столі тюльпани,
У пустелі безживній пастельній.
Він виходить. Довкола ж бо Всесвіт,
І кімнати живі між грузів,
І вітання одвічних друзів.
Безтілесні вчуваються весни
На деревах в руїнах болю
Оживають початки брунькаві.
Він за руку тримає Олю
В теплій кухні ще вариться кава.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
