Війна, кохання, перемога. Третяк Поліна

Кохання - таке ніжне слово,
як пісня ллється крізь вуста.
На солов'їній нашій мові
він про кохання їй співав.
Вона ж , спочатку, не кохала,
не тямила тих ніжних слів.
Поки страшна воєнна пляма,
не захопила світлу мить.
Він - парубок ще молоденький
занурився в пітьму і жах.
Де він, тоді, як ще маленький,
тримав той іграшковий автомат.
Тепер же він високий , як берізка,
охороняє спокій наш.
Вона ж читає в страшних списках
і кожен день благає "аби не наш"

високий парубок, стрункий
як та берізка .
чудовий голос ніби тиха
пісня. йому було лиш 20 з лишнім
літ.
він мав сім'ю, й кохану.
любив дивитись на зірки ,і
грати на гітарі .
але тяжка звістка війни , і він
в окопі грає,як любить
неньку Україну ,свою
рідненьку, свою Батьківщину.
Ця ніч була тяжкою, йшли
обстріли невпинно ,він
майже врятувався , якби не
клята міна. Ця ніч була
тяжкою , але вже не в
нього . Матері ця звістка
прийшла, напевно, скоро,вона
лиш промовляла: це певно
був не мій , я з ним вчора
розмовляла . він говорив що
добре все , що залишилось
трішки
"- ваш син пішов героєм" і це
остання звістка .
вона скинула слухавку, і сліз
було багато , вже сил не було
в матері ні слова більш
сказати.
на цвинтарі вона лиш слова
промовляла: синочку
повернись, як же без тебе
мама?
але він вже не чує, але він
точно знає, що він тепер як
янгол матусю захищає.