Війна, кохання, перемога. Третяк Поліна

Кохання - таке ніжне слово,
як пісня ллється крізь вуста.
На солов'їній нашій мові
він про кохання їй співав.
Вона ж , спочатку, не кохала,
не тямила тих ніжних слів.
Поки страшна воєнна пляма,
не захопила світлу мить.
Він - парубок ще молоденький
занурився в пітьму і жах.
Де він, тоді, як ще маленький,
тримав той іграшковий автомат.
Тепер же він високий , як берізка,
охороняє спокій наш.
Вона ж читає в страшних списках
і кожен день благає "аби не наш"

*

високий парубок, стрункий 
як та берізка .
чудовий голос ніби тиха
 пісня. йому було лиш 20 з лишнім
 літ.
 він мав сім'ю, й кохану.
любив дивитись на зірки ,і 
грати на гітарі .
але тяжка звістка війни , і він 
в окопі грає,як любить 
неньку Україну ,свою 
рідненьку, свою Батьківщину.
Ця ніч була тяжкою, йшли 
обстріли невпинно ,він
майже врятувався , якби не
клята міна. Ця ніч була 
тяжкою , але вже не в 
нього . Матері ця звістка 
прийшла, напевно, скоро,вона 
лиш промовляла: це певно 
був не мій , я з ним вчора
розмовляла . він говорив що 
добре все , що залишилось
трішки
"- ваш син пішов героєм" і це 
остання звістка .
вона скинула слухавку, і сліз
 було багато , вже сил не було 
в матері ні слова більш
 сказати.
 на цвинтарі вона лиш слова 
промовляла: синочку 
повернись, як же без тебе 
мама?
 але він вже не чує, але він 
точно знає, що він тепер як
янгол матусю захищає.