Війна, кохання, перемога. Олександра Коваленко

А знаєш, друже, я за все життя

Не бачив стільки неба над собою.

Та замість щоби зорі там шукать,

Вдивляюсь в спалахи нічного бою.

Десь там дружина тішить немовля.

І обіймає меншенького мати.

А тут на втіху - хвилька у  тиші 

І не в руках, а поряд автомати.

 Міській хлопчина: дім, робота, комп.

У інсті більше друзів ніж в реалі.

А зараз мій реал отой окоп,

Що ми з тобою разом прокопали.

І справжні друзі. Чи помислить  міг,

Що так когось колись пущу я в душу?

До кожного я прикіпити встиг,

І зберегти я кожного в ній мушу.

В щасливі миті, коли є зв'язок,

І  дозвіл на хвилину спілкування,

 Коротка фраза: "милая, все ок" 

Замінить півгодини  на зізнання

Як я втомився, як я хочу жить

І прокидатись вдома, не в окопі.

І щоб будив мене  старий наш сірий кіт,

А не гарматний постріл чи прильоти.

Та ми з тобою витримаєм  все.

Ти знаєш, друже, все на світі має ціну.

Ми захищати будемо все те,

Що має назву - вільна Україна

***

Застиг  у часі. Завис у густому бридкому мареві.

На скоринку хліба наче смалець мажу чекання.

Прилетить чи ні? Що сьогодні згорить у зареві?

Тільки б всі залишились живими. І тільки одне бажання.

Захистить,зберегти, не дає потонути у болі й огиді.

Дає сили триматись за кожний клаптик розстріляної країни.

Ми тримаємо небо не гірше, ніж титани і каріатиди.

Ми нікому нічого не винні. Ми просто дочки і сини України

Наразі змито дощем  із “Градів” все,

Що не варто згадувати і тягнути з собою далі.

Залишилось справжнє. Те,

Що не підкориться ніякій навалі,

Є мета, є віра. Я не зраджу тому,

За що варто боротись, що робить мене людиною.

Дозволяє тримати стрій всупереч всьому.

На своїх дорогах, своїй землі ми стали єдиними.

***

Чіпляюся за все, що дає змогу жити.

Пускаю  в серце тільки кращі почуття.

Далекі, тихим смутком оповиті,

Дитина, жінка, батько, мати, вся рідня

Застигли на світлинах в телефоні.

Вдивляюся у світло їх очей.

Осінній вітер гра на саксофоні.

Раніше не цінив  таких простих речей,

Як тиша, сон спокійний на дивані.

І небо чисте, а не в спалахах гармат.

Крокую містом: на будівлях рвані рани,

У спазмі рот роззявив почтомат.

По під ногами скло. Обхожу вирви-ями.

Крізь зуби рветься тільки міцний мат.

Та побажання "браттям-росіянам"

Отримать всі "дарунки" їх назад.

Всі-всі, що в Україні залишили,

Що з неба по садибам рознесли.

Щоб не горілкой пельку позалили,

А наковталися пекельної смоли.

Не можу описати все словами,

Бо біль і лють нам щелепи стиска.

Та гояться у мить на серці рани

Як тільки достаю з наплічника листка.

Його учора в звільненім Херсоні

Мені малий хлопчисько в руку вклав.

На ньому  смайл на жовто-синім фоні:

"Ми дочекались, дякуємо вам".

Такі слова, така подяка щира,

Дає наснагу далі ката бить,

Звільняти рідну землю - Україну,

І ще міцніше свій народ любить.

***

Поговори зі мною… Розкажи,

Як м'яко світить сонце на світанку,

По колу ходить кави філіжанка… 

І всі живі. І всі радіють ранку…

Поговори зі мною,  не мовчи.

Не можеш говорити, то кричи.

Не дай сльозам закам'яніти в грудях.

Не дай забуть у стилих сірих буднях,

Про кожного,  хто не вернувсь з війни.

Розповідай про них. Про них кричи…

Кричать не можеш, то тоді шепчи…

Шепчи молитву, поминай всіх друзів,

Над ким замайоріли прапори,

Хто береже тепер нас із гори…

Я буду слухать... Тільки не мовчи…

***

Поза межами болю

Де немає вже сліз

Лютий вибілив скроні,

Снігом рани заніс.

Ми закохані в волю.

Ми залюблені в світ.

Захищаємо долю,

Український наш рід.

Нас не можна скорити,

Неможливо зламать.

Будуть вільними діти 

В Україні зростать.

Буде все як нам треба,

Бо інакше ніяк.

Спокій рідного неба 

Захищає вояк.

Біля серця тримає

Пташечку-оберіг.

Повернуть її має

На батьківський поріг.

Будуть зорі  на небі

Хлопцю вказувати шлях.

Ми чекаєм на тебе

Й Перемогу, вояк.